В Бобровицькому районі залишилися в живих біля 170 ліквідаторів чорнобильської катастрофи. Майже стільки їх передчасно пішли на той світ. І покійних, і живих вшановували біля пам’ятника на пагорбі Слави.
Не всі чорнобильці змогли прийти на цей урочисто-траурний мітинг. Один – Григорій Іванович Пославський – навіть за нагородою не прибув особисто, медаль захисника Вітчизни одержала його дружина. Сам ліквідатор при «допомозі» радіації втратив зір.
До призову в Чорнобиль працював водієм у колгоспі, а на руїнах третього реактора довелося брати в руки відбійного молотка.
- Не знаю, що то за пекло на тому світі, а на цьому – я вже там побував, - пригадує ліквідатор. – Молотком «добував» графіт з бетонних розвалин. Трьох хвилин вистачало, щоб задихнутися в радіаційній куряві, ще й при 80-градусній жарі. Потім півгодинний передих, і знову туди з молотком на три хвилини. І так за зміну – 4-5 разів.
Чорнобильська вахта сільського водія тривала 95 днів 1988 року. Скільки він одержав опромінення – не знає, ніхто правди не казав. Забруднений одяг забирали після кожної зміни. Наслідки перебування в радіаційному пеклі почав відчувати, коли повернувся в рідне село Нова Басань. Певні пільги від держави має, але втрачене здоров’я не повернеш. Та він ще в кращому становищі – живий, а з кожним роком все менше збирається чорнобильців біля пам’ятника 26 квітня.
Більше ніякого зауваження, тим більше – рюмсання не почули від тих, хто своїм здоров’ям і життям захистив Європу від радіаційного лиха. Ветерани 
