Воююча громада: у Крутах керівник і старости
взяли до рук зброю, щоб боронити рідний край
Через 102 роки після битви під Крутами нащадки російських окупантів знову спробували завоювати Україну. І якщо тоді їхній наступ на Київ пролягав залізницею, то цього разу колони російської військової техніки йшли відремонтованими дорогами. За іронією долі – знову через Крути, однак цього разу згуртовані українці добре віддячили окупантам за сторічну поразку, відправивши з Крут до росії два тентовані «КаМАЗи» вщент набиті трупами росіян. Керівник Крутівської громади разом з усіма старостами з першого дня війни стали до лав територіальної оборони ЗСУ – захищали рідний край, збирали розвідувальну інформацію та координували спротив. Про те, як громада пережила окупацію і як збирається жити далі, – наша розмова з її керівником Олегом Бузуном.
– Олегу Віталійовичу, Вашу громаду без перебільшення можна назвати найбільш бойовою: зброю до рук взяв голова і четверо із п’яти старост. Це було свідоме рішення чи вас мобілізували?
– Для нас це було свідоме рішення – ми готувались до війни, проходили навчання на полігоні як резервісти і, звісно ж, підписали контракт. Коли почалась війна, то вже о 10:00 я зібрав і провів виконком, де всі разом вирішили, що беремо до рук зброю і будемо захищати державу.
О 12 годині ми вже були у Ніжинському військкоматі, де всі отримали зброю і приступили до виконання бойових розпоряджень. Єдиний момент, що двох наших старост за віком не оформили до ЗСУ, а задіяли в роту охорони Ніжинського військкомату.
– Як позначилась окупація на селах громади?
– 25-го лютого ворожі танки вже були в Хорошому Озері. Це село, в якому вони зробили свою базу, звідки намагалися пройти на Ніжин. Росіяни спершу не планували йти через нашу громаду, але об’єктивні обставини склалися так, що вони пішли через нас. Спочатку їх армада пройшла через Конотоп, але не змогла пройти до Глухівської траси через Батурин, де наші встигли підірвати міст. Тож вороги мусили обрати паралельний шлях через місто Бахмач, села Голінку, Гайворон, Плиски, Хороше Озеро і нарешті Крути. Загалом через адміністративний центр Крутівської громади пройшло загалом понад 700 одиниць різноманітної військової техніки московитів. До Ніжина її не пустили, бо там дуже швидко зуміли створити потужні підрозділи територіальної оборони, яких згодом підтримали Збройні Сили України.
Трофейна САУ, яку покинули росіяни у Хорошому Озері
Під час наступу на Київ російські війська чотири дні стояли лише в одному нашому селі – Хорошому Озері. Перше, що вони зробили, – це пограбували місцеві магазини і старостат. Забрали звідти всю офісну техніку, навіть старі мишки з клавіатурами. Влаштували грандіозну пиятику. Також вони знищили кабелі й передатчики інтернету, які не відновлено й досі. А коли орки йшли у зворотному напрямку, нашу громаду врятувало те, що Збройні Сили підірвали міст вже у самих Крутах. Через це озвірілі після Бучі та Бородянки московські виродки не змогли потрапити до наших сіл і пішли на Ічнянщину. Підрив цього моста врятував нас. Хтозна, що було б… Тому для мене є дивним той факт, що вже зараз поліція порушила кримінальне провадження і допитувала мене щодо підриву моста.
– Битва під Крутами через 102 роки: якою вона була?
– Наші Збройні Сили неподалік Крут завдали вогневого ураження військам окупанта за допомогою реактивної артилерії. Результатом прицільних артилерійських ударів стала безліч знищеної техніки ворога і близько двохсот загиблих росіян. Їхні тіла потім повезли у напрямку Сумщини два «КаМАЗи», які бачили багато місцевих мешканців. Цю битву під Крутами ми виграли, я вважаю її символічною.
– От ви всі зі зброєю, йде війна, а як справи громади?
– Ми ні на день не полишали зв’язку з громадою. Перші чотири дні війни ми були на рубежах, виконували бойові завдання, але разом із тим на одному з блокпостів нам вдалося налагодити переїзд через залізничні колії і зробити таку собі «дорогу життя» до наших сіл. Адже через цей переїзд ми забезпечували хлібом нашу громаду у найважчий місяць війни. Зауважу, що всі села громади, окрім Хорошого Озера, були забезпечені хлібом. Звісно, використовуючи телефон, ми передавали жителям, щоб вони потерпіли, бо не мали впевненості в тому, що хліб потрапить до людей, та й доставити його в окуповане село не кожен візьметься. Наступного ранку після того, як із Хорошого Озера вийшли рашисти, ми вже були з хлібом. Наші старости не гаяли жодного дня – на їхні плечах була координація всієї гуманітарної допомоги. У нас було молоко, м'ясо, макарони, хліб. У те ж таки Хороше Озеро ми передали наш службовий автомобіль, а староста залучив ще й свій, відтак двома автомобілями ми забезпечували доставку хліба в село.
– На війні важлива підтримка населення. Чи відчували її росіяни, чи знайшлись серед селян громади зрадники і чи допомагали вам люди?
– Жодна людина з громади не пішла на співпрацю з окупантами. Навпаки! У мене та моїх старост телефон не затихав. Ми були всі в одному місці, і з Ніжина нам було набагато простіше координувати спротив. Дуже корисну річ відіграли жінки із громад, ми пізніше озвучимо прізвища тих, хто героїчно рахував до одиниць ворожу техніку. Через нашу громаду її пройшло як мінімум 700 одиниць. Все це ми знали: кількість, напрямки, всі ці їхні кружляння відслідковувались. Ми чітко і практично посекундно знали про кожне їхнє переміщення, доповідали про це командуванню ЗСУ, а Збройні Сили, відповідно, відпрацьовували артилерією по ворогах.
Зі старостою Хорошого Озера Миколою Редевичем та старостою Бурківки Андрієм Дзюбою під час оборони Ніжина
Хочу ще раз підкреслити, що бій під Крутами для нас є символічним, і цього разу ми перемогли завдяки нашій єдності та готовності захищати свою землю. Ми зараз не можемо розповісти про бойові позиції, звідки наші війська палили їхню техніку, але палили вони її дуже ефективно. Скубли їх дуже добре, і ми сподіваємось, що так буде далі і за межами Чернігівщини. У ворога в Україну тільки один кінець – «вантаж 200» – квиток в один бік!
– Як воно: поєднувати службу в теробороні і виконання функцій керівника органу місцевого самоврядування?
– У зв’язку з припиненням активних боїв на Чернігівщині, весь штат Крутівської сільської ради відряджено «для виконання функцій місцевого самоврядування у своїй громаді». Так що тут немає нічого протизаконного. Щойно ми будемо потрібні, одразу ж повернемося. Опозиціонери закидали мені у перші дні війни: «Визначся! Або воюй, або керуй громадою!» А я відповідав: «У таких умовах голова громади, залишаючись при керівництві, просто зобов’язаний воювати! На нього ж дивляться всі інші, від нього чекають вказівок! Тут бути цивільним просто не вийде!». На другий тиждень війни я видав розпорядження, згідно з яким разом з одним цивільним заступником у мене мають бути і два військових. Згодом одного з цих військових заступників ми ввели до складу виконкому, і тепер він, наприклад, забезпечує будівництво фортифікаційних споруд, курує роботу тероборонівців з розгрібання завалів, а також організовує для них військові навчання. Це колишній АТОвець із бойовим досвідом. З ним усі села нашої громади міцнішають з кожним днем. На мій погляд, посада військового заступника голови тепер має бути у кожній громаді – такими є вимоги часу.
– А що з економікою? Чи заплановані зменшення виплат?
– Зменшення бюджетних і соціальних виплат точно не буде. Ми відновили роботу двох базових шкіл, дали можливість нашим дітям нормально навчатись. До речі, не багато за нашим прикладом громад відновлюють навчання. Однак я вважаю, що поки є така можливість, треба навчати дітей очно. Ми не зменшуємо обсяги фінансування педагогам, бо у нас можливість виплат є, апарату управління виплат також не зменшуємо, бо у нас мінімальний штат, тому заробітну плату людям платимо. Фінансово ж на цей рік ми почуваємось доволі впевнено, і в нас є надходження за крайній місяць – 900 тисяч гривень податків. Це, я вважаю, непогано. Громада живе і функціонує.
– Війна, як бачимо, не закінчилась, і ми знаємо, що нові законодавчі зміни дозволили залучати територіальну оборону для виконання бойових завдань в інших регіонах України. Готові відправитись на Донбас?
– Ми розуміємо, що наразі ми у відрядженні для виконання посадових обов’язків осіб місцевого самоврядування, оскільки в громаді вистачає наболілих питань, які треба вирішити, але буде потреба – підемо воювати далі. Ми складали присягу на вірність українському народові, якщо військове керівництво вирішить, що ми потрібні Україні на Донбасі, то відправимось туди. Громада без догляду і захисту не залишиться.
Віталій НАЗАРЕНКО, фото автора та з архіву Олега Бузуна
