Відроджений із небуття, розписаний іконописцями Почаєва
Храм Святого Духа в Івангороді Ічнянської громади стоїть в центрі села як давня кам’яна згадка івангородцям про те, хто вони і звідки. Збудований у козацькому бароковому стилі, занедбаний і майже зруйнований більшовиками, а нині відроджений небайдужими земляками. Історія цієї церкви справді надихає, бо, здається, нині вона набуває ще більшої ошатності, а унікальні розписи та архітектурні рішення тільки підтверджують його вагомість.
Святодухівський храм - відроджений з небуття
Дивлячись на цей храм сьогодні, ніколи б не подумав, що йому 200 років, адже такій прекрасній збереженості позаздрить більшість пам’яток архітектури. Втім, ще якихось 5-6 років те, що стояло на цьому місці мало нагадувало церкву, швидше – руїни. Як і майже всюди, комуністи зробили з Дому Господнього напівзруйновану споруду, де були лише голі стіни та дірявий дах.
Такий вигляд святиня мала до реконструкції
Ніщо не мало нагадувати нащадкам козаків про їхнє коріння й прабатьківську віру. Старожили розповідають, що остаточного занепаду споруда зазнала у 60-х роках, коли приміщення церкви використовували для розміщення дизельних генераторів, що давали освітлення. У такому стані церква простояла до 2018 року, доки її не почали відбудовувати меценати – вихідці з Івангорода Михайло та Андрій Рева та Юрій Болоховець.
Головним архітектором реконструкції став архітектор Камо Месропов із Дніпра. Він – досвідчений будівельник і архітектор з реставрацій, але з таким об’єктом, як руїни Святодухівської церкви, йому довелося мати справу вперше. Мабуть, подібний звіт властивий і духовній сутності тих умільців, котрі виготовляли куполи і хрести на Святодухівський храм – будівельнику з Лебедина Сумської області Сергію Голубу та його синам Віталію і Юрію. Після роботи цих майстрів храм ніби відродився з небуття, а разом із ним почав оживати дух Івангорода. Втім, це була лише частина шляху. Справжня краса і величність храму Духа Святого розкривається всередині. Рідко де на Чернігівщині можна побачити такого рівня майстерні розписи. Вражає своєю близькістю до тутешнього хліборобського краю зображення Божої Матері Спорительниці хлібів, що ніби розкинула свій покров над ще не довершеними воротами вівтаря. У їх верхів’ї – пшеничне поле, реліктові сосни та петриківські маки, що додає цій іконі особливої автентичності.
«Спорительниця хлібів» над вівтарем
Розписами храму займаються майстри з Почаєва. А головного художника звати Любомир Жадан. Він працює олійними фарбами, які є довговічними і мають природний пігмент, завдяки якому фарби не просто сохнуть, а кам’яніють.
За словами настоятеля Святодухівського храму отця Андрія (Танюка), всі зображення виконані у грецькому стилі, в правильних кольорах та канонах. Навіть петриківська квітка вписується в ці канони. А надихнуло митця на таку творчість знайомство з мальовничими івангородськими просторами.
Кожна картина в Івангородському храмі – це витвір мистецтва. Рідко якому митцю під силу намалювати з таким натхненням та емоційністю Нагірну Проповідь.
Є в церкві і настінні ікони Святих Лаврентія та Феодосія Чернігівського, Антонія Печерського – вони справді неперевершені. Залишається нерозгаданим, як буде розписано іконостас. Багатий каркас для нього вже зведено, але ж яким буде кінцевий вигляд?
Засновник монашества, аскет і Святий Антоній Печерський та Святий Лаврентій Чернігівський
«Іконостас буде багатокомпонентний, – відкриває завісу настоятель храму. – На ньому є матеріали з дуба та граба, є набори фанерних листів для виконання надскладних елементів з різьби».
Тобто не лише художники з Почаєва довершуватимуть інтер’єр святині, але й знані майстри по дереву.
Унікальна різьблення навіть на вході в церкву
«Люди, які беруться за такі роботи – це люди натхненні», – переконаний отець Андрій.
А ще йому імпонує те, що все роблять якісно та в стислі терміни. Два роки для розмалювання храму – це не час, але та духовна суть, яку несуть розписи, – вона на століття, вона для нащадків. І добре, коли є такі люди, що не тільки не забувають власного коріння, а й у єднанні та вірі вертають до витоків своїх земляків.
Віталій НАЗАРЕНКО, фото автора
