Велика політика маленької громади
У роботі Макіївської ОТГ, однієї з найменших на Чернігівщині, за три роки існування є свої здобутки. Але не будемо кривити душею – невирішених питань теж чимало. Та найбільше дивує, що замість того, аби об’єднати зусилля громади, бізнесу й влади і разом вирішувати проблеми, які дійсно непокоять сільське населення, тут останнім часом тільки й чути про міжусобні чвари. Здається, вищезгадані представники весь час дивляться один на одного, шукаючи прогалини в роботі іншого. А не в один бік, як би це мало бути для досягнення спільної мети. Від цього в результаті страждають жителі шести населених пунктів...
Земельні питання, як камінь спотикання
На сході села у Пустотине, яке входить до Макіївської ОТГ, було не так багатолюдно, як гаряче. Доки голова громади Петро Баклан звітував про ті проекти, які вдалося втілити в життя за час існування ОТГ (це і пожежне депо, і відкриття дитячого садочка в Пустотиному, новий шкільний автобус, капітальний ремонт Макіївського будинку культури...), люди лише уважно слухали. Та тільки-но мова зайшла про землю, в залі сільського клубу ледь не порепалися і без того діряві стіни старенького приміщення, яке, здається, тримається лише на металопластикових вікнах – до речі, теж заслуга громади.
Тож, повертаючись до питання про родючу, пустотинців турбувало, насамперед, скільки в громаду йде податків з основної «годувальниці» бюджету. Чому 1776 гектарів земель досі не оподатковуються? Кому без відома селян віддали сільське пасовище? Словом, подискутувати, а інколи й поговорити на підвищених тонах з навіть з нецензурною лайкою, було про що.
Голова фермерського господарства «Вікторія» Микола Фенюк звітував понад годину. В пустотинців до основного орендаря родючих земель назбиралося питань не менше, ніж до головного керманича ОТГ. Основне з них: чому люди отримують різні кошти за однакові паї? Фермер, не вагаючись, відкрив аудиторії свій «секрет» щодо оплати орендованої землі. Виявляється, високий відсоток отримують лише ті, хто переуклав договір оренди з СФГ «Вікторія» на 25 років. Хто цього не зробив, мовляв, має те, що має...
«По Пустотиному ми платили по 15,8% від вартості паю тим людям, які з нами уклали договір на 25 років. Тим, хто не хоче переукладати з нами договори, платимо 9%...», – пояснює суть своєї «цінової політики» пан Фенюк.
На уточнюючі запитання від голови громади Петра Андрійовича з приводу особливого підходу до оплати за користування земельними наділами орендар слів не добирає. Цитую: «Ви все життя парували свиней. Тому й не розумієте економіки...».
Що тут скажеш, без зайвої передмови відчувається, які настрої вирують у громаді. Особливо коли після зухвалих реплік до не досить конструктивної розмови долучаються небайдужі члени громади. 
Проти політики фермера виступає місцевий мешканець Юрій Шепель. Чоловік розповідає про те, що угоди в господарстві «Вікторія» укладають досить завуальовано. Так само виконують гучні обіцянки, про які, мовляв, лише красномовно розповідають.
«Я чотири роки тому уклав з вами договір на сім років. Ви мені за цей час не дали ні зернини, ні сахарини по собівартості, – обурюється пустотинець, звертаючись до Миколи Степановича. – Трактор ваш у мене не орав, не культивував... Тож не треба розповідати, що у вас для всіх орендодавців усе безкоштовно... Ну хіба на словах...».
Конкретного пояснення у доповідача не знайшлося. Мовляв, трактором він не керує, отож не знає про такі тонкощі. Для цього у нього є потрібні люди.
«Заходь до мене індивідуально – поговоримо... Не треба сходку зупиняти на цих питаннях...», – наголосив Микола Фенюк.
На знайомство до пустотинців приїхали ще одні гості – представники сільськогосподарського товариства «Украгророзвиток». Як виявилося, цьогоріч вищезгадане товариство виграло тендер на землю і нині орендує 47,5 гектара державної землі. Це все, що вдалося розповісти представникам нової агрофірми. Пустотинці, здогадавшись, що ці землі – то є сільське пасовище, знову підняли галас. Люди не могли зрозуміти, як без їхнього відома могли здійснити таку оборудку. Тут вже піднялись жінки. «Де ж тепер корів випасати?! Вже зовсім селянину хочуть повітря перекрити?! Чому з нами ніхто не рахується?! Що то за громада, де без людей усе вирішують?!, – лунало з усіх куточків зали.
Тож конструктивного діалогу, на жаль, не вийшло. Кожен говорив про своє, наболіле, не чуючи думки опонента. Доки розбирали земельні питання, кількагодинна сходка постійно нагадувала байку-переклад Леоніда Глібова «Лебідь, Щука і Рак».
«У товаристві лад – усяк тому радіє;
дурне безладдя лихо діє,
і діло, як на гріх,
не діло – тільки сміх».
Мораль байки по-пустотинськи проста: доки між людьми, які роблять спільну справу, немає згоди, то й справа просуватися не буде…
Вижити не можна померти
Питання, яке хвилює всіх без винятку – тих, хто має пай, і тих, у кого його ніколи не було – багатостраждальна медицина на селі. Доки з високих трибун лунають підказки і пояснення, як правильно обрати сімейного лікаря, у мешканців Макіївської ОТГ ця проблема має особливо гострий характер. І питання тут звучить дещо інакше: де взагалі взяти отого сімейного лікаря? Дипломованого медпрацівника Макіївська громада шукає стільки ж часу, скільки й існує – з осені 2015 року.
«Хто до нас поїде, як ми живемо, де Макар телят не пас.., – бідкаються пустотинці. – Захворів дуже, то лягай і помирай. Швидка мінімум годину колихатиметься отими ямами».
З лікарнею тут дійсно великі проблеми. Понад 1800 жителів Макіївської громади змушені їздити по медичні послуги за десятки кілометрів. У громаді є тільки три фельдшерсько-акушерські пункти. Але там можуть отримати лише першу допомогу, а от щоб хворого оглянув лікар-спеціаліст та надав кваліфіковану медичну допомогу, люди мусять їхати до райцентру (Носівки чи Бобровиці). А це – мінімум 45 кілометрів.
«Дитина кашляє – збирайся в дорогу. 50 кілометрів туди, стільки ж назад, щоб лікарняний взяти... Це про незручності. А якщо говорити про тяжкохворих, коли кожна хвилина на вагу... життя?!», – обурюються мешканці віддаленого населеного пункту, говорячи про реалії медичної реформи на селі.
Особливо не вистачає лікаря населенню, яке працює або має дітей шкільного віку чи дошкільнят. По звичайну довідку людям потрібно знову ж таки їхати за кілька десятків кілометрів – до найближчої лікарні. Якщо ж говорити про літніх людей, то тут можна лише поспівчувати. Вони стали заручниками «змін на краще».
До фельдшера за звичкою йдуть з різними хворобами, проханням зробити укол, поставити крапельницю... Комусь вистачає обізнаності людини із середньою медичною освітою, та далеко не в усіх питаннях. Більше того, укласти договір з фельдшером, як із сімейним лікарем, не можна. Макіївська громада задля вирішення цієї наболілої проблеми навіть житло й земельну ділянку кваліфікованому медику публічно обіцяє. А віз і нині там...
Сніжана БОЖОК
