Василь Лакоза: «Моє завдання – доглядати ліс та давати людям роботу»
Людина з бізнесу
Василь Лакоза прийшов на посаду керівника філії комунального господарства з бізнесу – займався переробкою та збутом лісопродукції. Тож йому не на словах відомо, наскільки важко підприємцям працювати без сировини. Налагодження комунікації між державою та приватним бізнесом спонукало Василя Лакозу очолити райагролісгосп.
Свою роботу п’ятий за рахунком, починаючи з 1977 року, керівник почав вибудовувати таким чином, щоб господарство отримувало якомога більший прибуток, збуваючи продукцію переробки на зовнішні ринки. Василь Лакоза налагодив співпрацю із малим та середнім бізнесом, працюючи за «давальним» принципом.
«60 відсотків нашої продукції – це переробка, – розповідає директор «Новгород-Сіверськрайагроліс». – Потужності підприємства дозволяють це робити і ми йдемо до їх поступового нарощування. Решту деревини нам допомагають переробляти приватні підприємці. Це так звана «давальна сировина». Ми даємо місцевим підприємцям ліс, вони його переробляють: хто сушить, хто розпилює, хто упаковує, а ми
До кінця року Василь Лакоза планує вибудувати роботу підприємства таким чином, щоб жоден куб кругляку не вивезли за межі Новгород-Сіверщини.
«Все має перероблятися тут, – переконує директор агролісгоспу. – Наша робота з підприємцями довела свою ефективність – щодня додаються договори на давальну сировину, зростає експорт та прибуток господарства».
До речі, про експорт. Основні ринки збуту – Китай, Індія та Латвія. Найбільш перспективний ринок – звісно ж, Китай.
«Вони забирають все, – пояснює Василь Лакоза. – Наприклад, нині багато деревини уражено верхівковим короїдом. Європа дуже боїться цього шкідника, а Китай бере без проблем. Наші ліси є відносно молодими, повоєнними, тому товарної деревини мало, натомість дуже багато сухостою. Отож головне завдання – це догляд за лісом, а не бездумне вирубування, тому сухостій – те, з чим ми працюємо, – продовжує директор підприємства. – Звісно, товарний ліс може продати будь-хто, а ви спробуйте продати те, що нікому не треба».
Говорячи про основний заробіток – продаж лісу, Василь Лакоза не стримується, коли мова заходить про ринкову політику.
«У нас ринкова політика, а в держлісгоспах ціна нагнана на аукціонах, – каже керівник агролісгоспу. – Нині через неправильну політику десятки тисяч кубометрів лісу просто гниє на складах у державних лісгоспах».
Василь Лакоза прагматично дивиться на діяльність очолюваного ним господарства, намагається працювати так, щоб максимально не залежати ні від кого. Мало в яких агролісгоспах є розсадники, а в Новгород-Сіверському є!
«У нас свої короби та розсадники, тому саджанців не закуповуємо, – хвалиться Василь Лакоза. – Цієї весни 30 гектарів площ засадили власними саджанцями. Політика побудована таким чином, щоб кожен із п’яти майстрів лісу мав свій власний невеликий розсадник. Ми маємо бути забезпечені саджанцями на 100 відсотків, адже не треба забувати, що головне завдання лісівників – це догляд за лісом».
Без перебільшення, можна упевнено назвати «Новгород-Сіверський райагролісгосп» малоресурсним підприємством, оскільки працює воно на площі всього в 25 тисяч гектарів. У структурі насаджень переважає сосна, здебільшого це молодий ліс, а площі розкидані по всьому району. На підприємстві працює 180 чоловік, і всім треба вчасно платити зарплату. Тут хочеш-не хочеш, а треба вибудовувати правильну логістику.
«Наш ліс розкиданий по великих територіях, – говорить Василь Вікторович. – Тому нині ми розробляємо варіанти проміжних нижніх складів, які будуть розташовуватись біля шляхів із твердим дорожнім покриттям. Особливо виручатимуть такі проміжні склади у період повеней, в зимовий та весняний періоди».
Верстатник Геннадій Глянець і його помічник Олександр Воробей роботою задоволені. Хоч і не з легких вона. Щодня чоловікам доводиться тягати та розпилювати важкі колоди.
«50 працівників нашого підприємства мешкає в селах, – каже Василь Лакоза. – Середня зарплата по господарству – близько 6 тисяч гривень. Гроші на перший погляд начебто невеликі, але ми даємо людям роботу та віру в завтрашній день. Якщо ми залишимо цих людей без роботи, то гріш ціна нашому підприємству. Якщо завтра ми залишимо наших підприємців без доступної продукції, то вони підуть красти ліс».
Щодо захисту лісу у молодого директора – амбітні плани. Він хоче створити повноцінну лісову охорону, якої в агролісгоспах немає.
«З питань охорони лісу від крадіжок тісно співпрацюємо з прикордонниками та правоохоронцями, – пояснює Василь Лакоза. – Щоправда, у нас немає такого рівня крадіжок, як, скажімо, в Західній Україні. 90 відсотків крадіїв беруть ліс для власних потреб, підприємця кілька дерев не врятують. Зрештою, ми створили такі умови, щоб у приватного бізнесу не виникало потреби красти, а від дрібних крадіїв ми убезпечимо себе повноцінною лісовою охороною».
Новгород-Сіверський райагролісгосп – це не лише заготівля і догляд за лісом, це і побічне користування ним. До прикладу, навесні лісівники висадили горіхи, які вирощуватимуть в лісах і згодом продаватимуть. Для захисту лісу від шкідників тут облаштовують шпаківні, для відпочинку людей – спеціальні місця з альтанками.
«Лісівник – це не лісоруб, а в першу чергу доглядач», – відгукується про професію Василь Лакоза.
Про новгород-сіверських лісівників можна сказати навіть більше. Часто їм доводиться нести ще й соціальну місію, стимулювати місцеві органи влади працювати в інтересах простих людей. Так трапилося і в ситуації з дровами. Василь Лакоза почав ламати старі схеми постачання дров населенню та зробив їх більш доступними.
«Щоб забезпечити людей дровами, ми погодили з обласним керівництвом пільгову ціну на дрова для сільського населення. В першу чергу дбаємо про малозахищені верстви населення, – пояснює директор райагролісгоспу. – Щоб максимально здешевити продукцію, санітарні рубки будуть проводитися поблизу сіл, де потрібні дрова. Чим менша відстань вивезення – тим дешевша продукція, – продовжує Василь Вікторович. – Хочемо усунути посередників з ринку і налагодити безпосередній контакт з сільськими радами. Дрова мають бути доступними для населення».
Ціна, за якою лісівники продаватимуть дрова, складатиме всього 100 гривень за кубічний метр деревини.
«Це фактично собівартість, – пояснює Василь Лакоза. – Треба сказати, що більшість сільських рад просто недопрацьовують в питаннях забезпечення мешканців сіл дровами. Бабуся півроку відкладає пенсію, щоб купити рубанці у посередників. З одного боку ці посередники рятують цих людей, але з іншого – селяни значно переплачують. Якщо налагодити процес заготівлі дров для населення, проблема з доступним паливом відпаде».
Віталій НАЗАРЕНКО, фото Миколи Тищенка
