Учителькою мріяла бути з дитинства
«Він актор, але його глядачі і слухачі не аплодують йому. Він скульптор, але його роботи ніхто не бачить. Він лікар, але його пацієнти рідко дякують за лікування,та не завжди хочуть лікуватися. Де ж йому взяти сили для щоденного натхнення? Лише в самому собі, тільки в усвідомленні величі своєї справи», – так писав про вчителя відомий письменник Симон Соловейчик. І був правий. Адже нині вчитель – не надто популярна професія серед молоді, а ті, хто її обирає, дійсно люблять її понад усе. Вчителями стають за покликом душі. Саме учителем за покликом душі і серця є наша героїня. Вона не уявляє свого життя без школи і дітей. І навіть якщо б повернути час назад, не задумуючись обрала би той самий шлях .
Змалечку вибрала професію
Сьогодні Антоніна Харченко – заступник директора з виховної роботи у старшій та молодшій школі ліцею №15. Та вже в початкових класах вона твердо знала, що стане вчителькою.
«У ліцеї я з семи років, адже навчалася тут, – розповідає Антоніна Георгіївна. – І вже з першого класу мріяла бути педагогом. Мені завжди здавалося, що це дуже престижна робота. І коли закінчила школу, то без вагань пішла вступати до Чернігівського педагогічного університету ім. Т. Г. Шевченка на спеціальність «Історія і правознавство». Пригадую, як на четвертому курсі вперше прийшла на практику до школи. Це був восьмий клас, урок історії. Я взяла журнал, підійшла до класу, відкрила двері й у мене було таке враження, що вже 100 років працюю вчителем. Може, знань з предмету ще й не вистачало, але відчуття, що це твоє, і що воно на все життя буде твоїм, не полишало мене. І вже потім, коли стала викладати, в мене було декілька спроб піти з цієї роботи на більш оплачувану і з меншим навантаженням. І я нібито погоджуюсь, та вже наступного дня повертаюсь до школи і не можу її залишити. Жодного дня не пошкодувала, що стала вчителем».
Цікаві уроки – запорука успіху
«Вчителі – це люди, які віддають свої знання дітям, а для цього треба все життя вчитися, – вважає педагог. – І якщо будь-хто, прийшовши з роботи додому, може відпочивати, то нам треба зошити перевіряти, конспект писати, цікаві матеріали для уроку шукати. Я, наприклад, увесь час навчаюсь. Учитель має іти на урок підготовленим – просто прочитати інформацію з книжки мало. Я ніколи не викладала жодного предмету, користуючись лише підручником. Завжди знаходила інформацію в додаткових джерелах, спогадах. Ось, наприклад, у 11 класі ми на уроці «Людина і світ» вивчали субкультури (панки, хіпі, емо). То мої діти приходили на урок переодягнені і потім розповідали про одяг, зачіски та вподобання тієї чи іншої субкультури. Дітям дуже сподобалося. Так і матеріал запам’ятовується значно краще. На уроках правознавства ми вчимося писати різні заяви, створювати благодійні організації тощо. Я намагаюсь дати знання, які їм знадобляться в житті».
Окрім викладання уроків і роботи завуча, Антоніна Геннадіївна займається підготовкою учнів до олімпіад. Кожного року її діти займають перші місця на олімпіадах з правознавства в Чернігові та області. Багато випускників стали студентами юридичних факультетів найпрестижніших вишів України.
І дітей вчить, і книжки пише
На рахунку Антоніни Харченко не тільки багато регалій і почесних грамот за її педагогічну роботу. Відзначена педагог і орденом Сухомлинського. До того ж, вона автор трьох книжок, за якими зараз навчається вся Україна. Це методичні рекомендації з правознавства, словник-довідник з основ правознавства для 9-10 класів і посібник для тематичного оцінювання правознавства для 9 класу.
«Я дуже люблю правознавство, і якщо б не була вчителем, то напевно стала б суддею, – ділиться вчителька. – Книжки я написала років шість тому. Продовжувати цю роботу зараз не вистачає часу. Коли працюєш завучем, то пригнічується вчитель. Дуже важко це поєднати. На урок потрібно приготувати змістовну презентацію, а це складно зробити через брак часу, бо у завуча багато паперової роботи».
Дуже турбує завуча і теперішня навчальна програма дітей. Педагог вважає, що вона дуже перевантажена зайвим матеріалом.
«Справа не в тому, скільки вчитися – 11 років чи 12, а в тому, що треба переглядати саму програму цього навчання, – розмірковує педагог. – Наші діти дуже завантажені непотрібною інформацією з будь-якого предмету. Вже давно треба переглянути програми. Обсяг зайвого матеріалу треба зменшити і дати можливість дітям більш поглиблено вивчати той предмет, який вони обрали профільним.
З дорослими важче, ніж із дітьми
«З дітьми простіше працювати, адже з ними є про що поговорити, можна побачити результат того, що вчителі створили своїми розумом, руками, серцем, – ділиться думками пані Антоніна. – Коли я прийшла працювати в ліцей, синові було 8 місяців. Була вчителем історії і вела клас. Працювати доводилося у дві зміни. Важко, але я ніколи не думала про це. Ніколи не скаржилася. Хоча на сім'ю залишалося дуже мало часу, я не могла покинути цю роботу. Люблю дітей все життя, люблю школу, люблю нашу країну. Ви знаєте, зараз працюю заступником з виховної роботи. Мені важче працювати з вчителями і батьками, ніж із дітьми. Коли втомлююсь від всієї цієї завучівської роботи і хочу відпочити, то йду на урок. Викладаю правознавство у 9-10 класах, а в 11 класі – «Людина і світ». Сучасні діти – це зовсім інше бачення оточуючого світу, суспільства, своєї перспективи. Зараз, якщо в них спитати, хто хоче бути вчителем, майже ніхто не підійме руку. По-перше, це, напевно, вплив суспільства, та й батьки за те, що треба вибирати професію, яка приноситиме в майбутньому матеріальне задоволення, а не тільки моральне. До того ж, діти вважають, що це надто важка робота. Тому мені дуже хотілося б перед святом передати вітання всім вчителям, поздоровити їх із професійним святом. Я вважаю, що вчителі – це скромні і достойні люди. Вони варті більшої поваги суспільства і влади, розуміння батьків. Тому в день Вашого професійного свята, шановні вчителі, вихователі, шкільні педагоги, викладачі, професори та науковці – всі, хто обрав своїм життєвим шляхом нелегкий фах наставника, щиро бажаю здоров'я й витримки, злагоди й любові. Зичу наснаги у Вашій важливій роботі, нових вагомих здобутків на освітянській ниві, успіхів у всіх справах, оптимізму і впевненості у завтрашньому дні».
Марія ПУЧИНЕЦЬ, фото автора
