У Софіївці господарі не можуть брати воду з власного колодязя
В народі кажуть: «Кепсько жити, якщо з сусідами не дружити». Та, на жаль, часто люди, котрі живуть поряд, перетворюють свої стосунки у справжні «сусідські війни». Конфлікти між сусідами за межу – класичний для України жанр розвитку відносин. Згадаймо хоча б «Кайдашеву сім’ю» Івана Нечуя-Левицького. От і до редакції нашої газети звернулася сім’я Чередниченків із села Софіївка Носівського району, якій сусідка перекрили доступ до власної, приватизованої криниці.
Сім’я Чередниченків ніколи ні з ким не ворогувала. З сусідами мали добрі стосунки. Навіть коли копали колодязь, зробили його ближче до сусідів, щоб і вони могли брати воду.
«Колодязь копав мій батько років тридцять тому, – розповідає Наталія Чередниченко. – Я пам’ятаю, як це було. Батько тоді хотів його викопати зовсім в іншому місці, ближче до хати, та сусід дід Микола попросив викопати ближче до них, бо вони самі не мали змоги викопати колодязь. До того ж, сусідка мала інвалідність - їй було важко ходити по воду через дорогу. Батько погодився. Ми тоді трохи і землі їм вступили: за технічною документацією могли б поставити свій паркан під стіною хати, та батько вирішив трохи відступити, щоб люди могли ходити між хатою і парканом. Тож колодязь опинився між парканом».
Вторгнення і «анексія» колодязя
«Чотири роки тому дід Микола продав хату і у нас з’явилися нові сусіди, – продовжує розповідь пані Наталія. – Будинок купила жінка з Києва і поселила свою бабусю. Ми жили мирно, допомагали їй, а потім нова сусідка почала нас обзивати. В конфлікт ми з мамою не встрявали, просто перестали з нею спілкуватися. Але те, що сусідка вчинила місяць тому, шокувало нас. Ми завжди оремо город на зиму. Цього року трактор трохи зачепив межу між нами і Аллою Воротіною (сусідка Чередниченків, – Авт.). Я це побачила, пішла і відновила межу. Коли ж увечері пішла до колодязя по воду, то побачила, що він затягнутий дротом зсередини. Пішла до сусідки спитати, в чому справа. А вона бігає по двору, кричить, лається. Погукали сусідів, викликали голову сільської ради. Адже вода потрібна - це ж село, худобу хоча б напоїти».
Ні поліція, ні влада не допомогли
Щоб вирішити проблему, Наталія Чередниченко зателефонувала до поліції, приїхав навіть районний депутат, але й це не допомогло.
«Коли голова по телефону сказав, що він навряд чи сьогодні зможе приїхати , бо по-перше не в селі, а по-друге у відпустці, то я зателефонувала на «102». Але й там мені сказали, що приїхати зможуть лише завтра, – розповідає пані Наталя. – Десь о дев’ятій голова все-таки приїхав. А тоді ще й наш районний депутат, колишній голова села. Після розмови з Воротіною вони мені запропонували віддати їй колодязь і владнати питання мирно. Мовляв, пробий собі свердловину чи колонку. Як це – віддати своє?! Мало того, що ми відступили від їхньої хати, дозволяли брати воду, а тепер взагалі віддати їй колодязь? Сьогодні колодязь, а завтра скажуть – хату давай?
Голова Микола Столяревський заперечує те, що радив віддати колодязь.
«Як ви собі уявляєте, щоб я таке сказав, – говорить Микола Столяревський. – Розмова була зовсім по-іншому, а вони перекрутили, ніби я сказав віддати колодязь».
«Коли вранці ми поліції так і не дочекалися, – продовжує пані Наталя, – то зателефонували на районний відділок. Приїхав наш дільничний, записав свідчення, подивився на замкнений колодязь, сходив до сусідки. Вона ж лементувала, погрожувала отруїти воду і навіть накинулася на мене з кулаками. Дільничний на це чомусь ніяк не відреагував».
Зате сусідка відреагувала.
«Наступного дня вона відгородила город, поставивши стовпи на нашому городі, – обурюється пані Наталія. – І натягнула колючий дріт. Ми з братом зателефонували до сільради. Мовляв, колодязь так само зав’язаний, стовпи вже стоять на нашому городі, а що ви робите? Голова прийшов, переміряв город і побачив, що сусідка не права. Ми попросили його викликати землеупорядників, але він відповів, що сам знає, що робить. Брат в той же день зателефонував ще й на «гарячу лінію» Міністерства юстиції і проконсультувався, як діяти в такій ситуації, адже у нас на руках є всі документи про право власності на землю і колодязь. Юрист розповів, що треба передусім подати письмове звернення до сільської ради. А голова має винести це питання на сесію сільської ради, де ухвалять відповідне рішення. Потім землевпорядник разом з комісією сільради встановлює знаки державного зразка, які відновлять нашу межу».
«Я був у відпустці, коли все це сталося, – розповідає голова Софіївської сільської ради Микола Столяревський. – Та все ж поїхав на їхній виклик. Дійсно, сусідка Чередниченків не мала права закривати колодязь, який за документами їй не належить. З комісією у присутності представників обох ворогуючих домогосподарств встановили межові знаки відповідно до технічної документації. Паркан справді зміщений у двір Чередниченків. Тоді комісія склала акт, але сім’я Чередниченків не підписала його, мовляв, він неправильно складений, хоч зі змістом погодилися. Тому зараз сільська рада підготувала листа, в якому йдеться про відновлення межових знаків. Сільська рада все зробила правильно. Думаю, що конфлікт можна вважати вичерпаним. Чередниченкам потрібно лише поставити паркан по своїй межі і колодязь залишиться на їхній території».
П’ять днів без води
Через п’ять днів «війни» сусідка все ж відкрила колодязь. Та води з нього Чередниченки не беруть – бояться.
«Так і беремо воду в інших сусідів, – скаржиться Наталія. – Бо ж Воротіна погрожувала отруїти воду. Адже сама ніколи не бере її, щоб пити чи їсти варити, лише для технічних потреб. Завжди казала, що там вода погана. Нащо ж їй тоді наш колодязь? Коли комісія приходила міряти, то сусідка, дізнавшись, що наш паркан має під її хатою стояти, всіх проклинала, спалити нас погрожувала... Тепер ми боїмося. Поки колодязь не відгородимо і експертизи води не зробимо, пити її звідти не будемо».
Побачивши, що приїхали журналісти, на вулицю вийшли й сусіди двох ворогуючих сторін. Всі вони співчувають Чередниченкам і жаліються на витівки «київської» сусідки.
«Допоможіть людям, десятки років вони брали воду зі свого колодязя, а тепер що? Вони й досі беруть у мене воду, – співчуває сусідка Ніна Довжок. – Хіба з Воротіною можна домовитися, коли вона весь час лементує, погрожує отруїти і навіть спалити?».
Чому Воротіна проігнорувала документи, в тому числі техпаспорт садиби та свідоцтво про право власності на нерухоме майно, залишається лише здогадуватись. Хоч у документах чорним по білому вказано, що колодязь у дворі Чередниченків, а не на межі.
Марія ПУЧИНЕЦЬ, фото автора
Завдання вирішення земельних спорів та додержання громадянами правил добросусідства покладено на органи місцевого самоврядування, в даному випадку це Софіївська сільська рада (ст. 158 Земельного кодексу України).
Сільська, селищна або міська рада, користуючись технічною документацією, розробленою землевпорядною організацією, забезпечує встановлення межових знаків. Самовільне встановлення меж є незаконним і карається штрафом. Закріплення меж ділянки межовими знаками мусить відбуватися в присутності власників (користувачів) цієї та суміжних ділянок або уповноважених ними осіб. Повідомити про такі роботи власників суміжних ділянок фахівці-землевпорядники мають щонайменше за 5 робочих днів до початку робіт. Межові знаки повинні бути тільки ті, що визначені до користування Держземагенцією.
Тобто якщо такий конфлікт виник, перша інстанція для розв’язання суперечки – відповідна рада. Та якщо вирішити проблему на місцевому рівні не вдається, зарадити зможе лише суд. Коли ж суперечка виникає за земельну ділянку поза межами населеного пункту, розв’язувати її мусить місцеве управління Держземагенції, а потім – суд.
