У доброго господаря і на периферії порядок
І вівці в кошарі, і бринза на столі
Село Зінченкове на Ічнянщині всі називають хутором. І не дарма, адже тут живе трохи більше десятка селян. Деякі з них зайняті у господарстві в Олега Майдана. Олег Володимирович живе в Ічні, працює на СТО. На хуторі ж з’являється переважно у вихідні, тож здебільшого тут хазяйнують найняті ним працівники. Умови для ведення тваринництва в цих місцях – якнайкращі. Наявність великих і недоторканих випасів дає можливість розводити овець. Їх у господаря трохи більше 300.
«280 голів білих (перкусів) та 25 – чорних, романівської породи, – хвалиться Олег Володимирович. – Кожна із порід унікальна по-своєму: білі вівці виростають крупнішими, романівські менші, але дають приплід по 2-3 ягнят».
Вівці – це добре, але не завжди. Хуторянин бідкається, що канули в небуття часи вівчарства, коли можна було заробити і на молоці, і на м’ясі, а особливо на вовні.
«Вовна давно нікому не потрібна, тому ми її просто стрижемо і викидаємо, – пояснює Олег Майдан. – Цих овець не роздоюємо, вигодовуємо їхнім молоком молодняк. У планах —стабілізувати поголів’я на 300 голів. З більшою кількістю ми не справимося».
Пастухи випасають стадо зранку та ввечері, вдень овець заганяють у загін, де вони відпочивають.
До розмови підключається бізнес-партнер Олега Майдана – фотограф-натураліст і науковець Сергій Гладкевич.
«Ми з часом плануємо виготовляти бринзу з овечого молока. Поки що готуємо її тільки з козячого, – каже він. – Кіз тримаємо на іншому хуторі – Чорному. Здебільшого сири варимо для себе, адже маємо велику рідню. Не забуваємо і гостей частувати».
А гості, до речі, на хуторі бувають частенько, адже, окрім неповторної природи, тут є на що подивитися.
Науковців та фотографів приваблює велика колонія чапель, її тут називають «Долиною білих чапель».
«Чаплі зазвичай гніздяться на верхівках дерев. Ця колонія унікальна тим, що птахи звили собі гнізда в очереті, – пояснює біолог за освітою Сергій Гладкевич. – Їх тут ніхто не турбує, тож можна спокійно спостерігати за їхнім життям».
Для спостереження за чаплями власники хутору зробили вежу на верхівці високого й розлогого дерева. В колонії живуть переважно білі чаплі з невеликим вкрапленням сірої та рудої чапель.
«Для цих птахів тут достатньо кормової бази – довколишні водоймища та болота кишать рибою і земноводними, – каже Сергій Гладкевич. – Живуть чаплі в долині до глибокої осені, аж доки не відлетять у вирій, а навесні прилітають знову. І так щороку…».
За словами біолога, в природі все взаємопов’язане. Так, для того, щоб у цих краях з’явилися, наприклад, хижі птахи, потрібні ховрашки, на яких вони полюють. Ховрашки, у свою чергу, живуть там, де є випас, а випас – це вівці. Тож, можливо, зовсім скоро, з появою рідкісних видів хижих птахів, ці краї зацікавлять не лише українських орнітологів.
До речі, про хижих птахів. Один із них саме перебуває на реабілітації в хутірській садибі.
Поранену сову Сергій Гладкевич і Олег Майдан підібрали на трасі.
«Швидше за все, її вдарив автомобіль, – припускають чоловіки. – У птаха перебите крило, тож доки не одужає, сова поживе тут».
Раціон сови незвичайний. Для нормального обміну речовин цю птаху треба годувати гризунами. Де їх взяти, «тваринні реабілітологи» поки що не придумали.
Взагалі, садиба Олега Майдана на хуторі Зінченкове в дечому схожа на зоопарк. Окрім сови, реабілітацію тут зараз проходить ще й борсук.
«Галя, прокидайся, – звертається до борсука Олег Володимирович. – Це самка. Нам її привезли геть поранену, – пояснює він. – Увесь зад був роздроблений кулями. Поза сумнівом, це справа рук браконьєрів. На борсуків полюють заради жиру та шкури, – уточнює чоловік. – Браконьєри-промисловці не відстрілюють їх поодиноко, а вибивають цілі поселення. Всіх до ноги!».
Борсучиху Галю господарі садиби мають намір підлікувати та випустити в природу, як це зробили нещодавно з лисенятами, яких їм також принесли небайдужі земляки.
А от дикий кабан прижився у звичайному хліві і став справжнім господарем хуторів. Олег Майдан також підібрав його у лісі підранком. Пролікував, відгодував і зовсім скоро той оклигав. Оклигав і оселився на Чорному хуторі. Головне завдання дикого звіра – запліднювати в’єтнамських свиней.
«Коли я його приводжу до свиноматок, то він це робить із неймовірним задоволенням, – посміхається власник дикого кабана. – Від такого схрещування частина поросят народжується смугастими. Вони дуже схожі на диких свиней. Їх я продаю мисливцям, а за виручені гроші купую корм для інших тварин. Доводиться чимось жертвувати, щоб господарство жило».
А господарство у пана Майдана таки чималеньке. Тільки дорослих свиней – два десятки, а ще є маленькі поросята. Всі живуть дружно, в одному загоні.
Окрім свиней господар тримає двох кобил. Каже, не для роботи, а для задоволення.
«Коли в ліс верхи з’їздити, коли дітей у бричці покатати», – пояснює Олег Майдан.
«Шурик, ходи сюди, – звертається до віслюка Сергій Гладкевич. – Тримаємо двох віслюків – хлопчика і дівчинку, вони в нас особливі. В Єгипті і досі вважають, що саме на такому віслюкові (з характерною смугою у вигляді хреста на спині) в Єрусалим в’їхав Ісус Христос. Цей хрест вважають священним. Наші віслюки катають на собі дітей».
Межі контактного хутірського зоопарку його натхненники та власники сподіваються зовсім скоро розширити.
«Плануємо купити верблюда, – несподівано повідомляє Олег Майдан. – Буде справжній сільський зоопарк».
Живуть хутори переважно за рахунок сільського «зеленого» туризму. Для цього тут усі умови – за три кілометри від хутора Качанівка, поруч – екологічні стежки через ліс, які чоловіки проклали власноруч.
«У сільському туризмі важлива цільова аудиторія – одні хочуть тиші, інші люблять темряву. У великих містах насолодитися тишею, знаєте, як важко? – каже Сергій Гладкевич. – А ще – неймовірна природа, що пробуджує не менш неймовірний апетит. Колись до нас приїздили доктори наук, а хлопці саме свиням картоплю варили в чугунці. Запах стояв по всій окрузі. Вони ходять, все заглядають. Я запитую: «Мужики, що трапилося?». Вони: «Картоплі хочемо!». «Так то ж свиням», – кажу. «Свині не помруть, давай картоплю!».
Ось так з розумом і перспективою навіть на закинутому хуторі можна жити, працювати і родину годувати. На переконання наших героїв, людина має отримувати задоволення від смачної їжі. Хуторяни залюбки поділилися з нами простим і вишуканим рецептом їхньої улюбленої страви - риби гарячого копчення
Приготувати її можна навіть у похідних умовах. Для цього потрібно розвести багаття і викопати яму з півметра завглибшки. Коли буде достатньо жару, покласти його до ями. Посолену рибу викласти на палички, заздалегідь прикріплені зверху. Накрити листом. За 15-20 хвилин смачний, а, головне, ситний обід готовий. Смачного!
Приблизно за таким рецептом готувалися оселедці, що на фото. Тільки замість ями – коптильня! Ми вкотре переконалися: ніщо не зрівняється з відпочинком у селі, тим паче, коли є всі умови для такого відпочинку.
Віталій НАЗАРЕНКО, фото автора
