Ціна суддівської мантії вдесятеро вища за диплом педагога
У минулому номері ми писали про те як три судді-мільйонери Бобровицького районного суду Наталія Булига, Валентина Козюра та Валентина Бойко одним ударом казенного молотка спробували закрити справу проти колишнього воєнкома Олега Олешко. При чому закрити без встановлення фактичних обставин на стадії підготовчого судового засідання, що, звісно, змусило Чернігівську апеляцію дати належну оцінку діям цих суддів і поновити розгляд справи. Щоправда розглядатимуть її вже не в Бобровиці, бо там, як виявилось, залишилась тільки одна суддя, не замазана в цю справу, а колишній воєнком хоче, щоб судила його ціла колегія. Втім, мова не про це – судді, які за рік на посаді стають офіційними гривневими мільйонерами, жодним чином не несуть відповідальності за сумнівні рішення, продовжують користуватися пільгами, мають статус недоторканості і по життєвого утримання. Тож і виникає логічне запитання: а яка ціна суддівської мантії і чи можлива вільна Україна без справедливого судочинства?
За даними сайту «Слідство Інфо», від початку повномасштабного вторгнення на пенсії суддів держава витратила понад 5 мільярдів гривень. Багато це чи мало в масштабах виплат і людей? Ось що про це говорить офіційна статистика – в Україні пенсії одержують 10,69 мільйона осіб. На виплату пенсій держава витрачає близько 600 мільярдів гривень. На перший погляд 5 мільярдів гривень, які бюджет щороку витрачає на довічне утримання суддів, є краплею в морі, бо це навіть не один відсоток від загальної суми, але, якщо врахувати той факт, що на фоні 10,69 мільйонів пенсіонерів 5 мільярдів гривень було розподілено між 3639 суддями, то цифри дійсно вражають! До того ж в юридичному плані поняття «щомісячне довічне грошове утримання» і «пенсія» відрізняються. На ЩДГУ мають право судді, які пропрацювали на посаді не менш ніж 20 років і мають бездоганну репутацію. Саме ЩДГУ виплачують не з коштів Пенсійного фонду, а з фондів державного бюджету. Дехто буде здивований, але «пенсія» судді та його зарплата особливо не відрізняються, адже середній розмір щомісячного довічного утримування судді дорівнює 100 тисячам гривень. Отож, як бачимо, судді – це окрема недоторкана каста і привілейована категорія громадян, яка захищена законом і яка зазвичай не несе прямої відповідальності за власне беззаконня. Як приклад, те ж саме рішення по справі екс-воєнкома Олешко. Апеляційна інстанція де-факто визнала рішення Бобровицького районного суду неправомірним, однак хто поніс відповідальність за неправомірне рішення? Ніхто! Держава знову витрачатиме грошові ресурси і дорогоцінний час суддів, яких катастрофічно не вистачає, на повторний розгляд того, що намагались закрити у Бобровиці. З поміж іншого, двоє з суддів Бобровицького районного суду, які ухвалювали неправомірне рішення, Кузюра Валентина Олександрівна (1965 року народження) та Бойко Валентина Іванівна (1969 року народження) можуть запросто піти у відставку і претендувати на щомісячне грошове утримання, отримуючи від держави близько 1,2 мільйона гривень на рік. І це, знову ж таки, не рахуючи різноманітних пільг, передбачених для особливої касти суддів. Непогано, правда ж? Єдиним законним способом покарати нечесних суддів є скарги до Вищої Ради правосуддя, однак і цей спосіб – мало реальний, адже тисячі скарг на служителів Феміди просто не розглядаються відповідними органами, а судді якнайшвидше втікають від розслідувань їхньої діяльності у відставку.
А доки держава витрачає мільйони гривень на одного суддю в пересічному районному суді, середня зарплата вчителя тієї ж таки Бобровицької громади, як і по всій країні, складає близько 10 тисяч гривень, лікарі, які навчаються 7-9 років, отримують біля 25 тисяч гривень, а середній медичний персонал – 12-13 тисяч гривень. Чи можна у такому випадку співставити зарплату вчителя та судді? Звичайно, що ні. Хтось скаже, що і відповідальність у судів більша, ніж у вчителів. Проте, звучали від «високих» державників і такі пояснення, мовляв, велику зарплату суддям встановлюють за те, щоб не спокушувалися на хабарі. Тобто – не за відповідальність і чесність? Такого проти хабарницького «стимулу» немає в жодній країні світу. Цікаво, чи знайдеться в Україні хоч один пересічний громадянин, який повірить у те, що сумнівні рішення суддів на користь підсудних приймаються «за карі очі» - он скільки інформації з’являється у ЗМІ про суддів-хабарників!? А на закиди про відповідальність свого часу мудро сказав «залізний канцлер» і національний герой Німеччини Отто фон Бісмарк, справедливо зауваживши: «Ворог іде туди, де програє вчитель і священник». Тож коли наступного разу згадаємо «вчителів і священиків» Бісмарка, то не забуваймо про те, що Україні треба з нуля будувати і освіту, і судочинство – робити професію вчителя престижною, а суди – справедливими, інакше ми програємо головну війну – за власне існування як нації.
Віталій НАЗАРЕНКО
