Школи бувають різні, але найкраща – своя!
Костянтин Нідоєв – п’ятикласник Кіптівської ЗОШ І – ІІ ступенів. Він одночасно найкращий і найгірший учень у класі. Списувати нікому не дає та й спілкується під час уроків лише з учителем. Про те, щоб прогуляти урок хлопець і не мріє, а домашнє завдання йому доводиться «зубрити» щодня… Дивно? Зовсім ні. Річ у тім, що Костя – єдиний учень у класі. І це незважаючи на те, що Кіпті – достатньо велике село, ще й лежить натрасі Київ – Чернігів. Як дитині здобувати освіту у такій обстановці і чи не краще все ж таки повернути звичні раніше класи-комплекти спробувала перевірити кореспондент «Чернігівщини».
Дитина має виховуватися серед дітей
Для невеличкого дослідження обрала Козелецький район, адже він досить специфічний. Там налічується 39 навчальних закладів: 25 – школи І-ІІІ ступенів, 13 – І-ІІ ступенів і одна – І ступеня. Крім того, на Козелеччині й досі збереглися класи-комлекти , які були характерні ще для земських шкіл. Є правда серед сільських альма-матер і ті, що безпосередньо підтримують індивідуальну форму навчання, яку нині пропагує Міністерство освіти. Тому, як кажуть, розгулятися є де…
- Козелецький район дуже розгалужений і тому організація навчально-виховного процесу у сільських малокомплектних школах має свою специфіку. У дев’ятнадцяти школах району учні початкової школи навчаються у класах-коплектах, - розповідає методист відділу освіти Козелецької райдержадміністрації Валентина Корнієць. – Я сама майже два десятиліття працювала вчителем, доводилося навіть очолювати школу, тому мені добре відомо, що таке навчання в комплектних класах. На сьогодні, Міністерство освіти є прихильником індивідуальної освіти, але, насамперед, треба подумати про дитину. Як їй буде краще… «Озброїти» школяра належними знаннями за п’ять годин на тиждень, які виділяються для індивідуального навчання у початкових класах практично неможливо.Адже норма для звичного першого-четвертого класу – двадцять дві години, то є, вибачте, різниця. Тому, насамперед, хотілося б звернутися до Міністерства освіти, щоб вони при плануванні і при видачі методичних рекомендацій, наказів вивчали специфіку роботи малокомплектних шкіл, зважували думку вчителів-практиків і ухвалювали рішення, які б давали безпосередній результат на користь дитини. У нас є чотири школи, де учні навчаються за індивідуальною формою навчання. Там діти просто-напросто відмежовуються від учнівського колективу і їм, зазвичай,психологічно важко та некомфортно в такому середовищі. Дитина має виховуватися серед дітей!
Клас – це колектив
Лихолітська ЗОШ І-ІІІ ступенів – школа зі своєю віковою історією. Нинішнього року вона святкуватиме своє 118-річчя. Селяни люблять і шанують свою альма-матер, адже тут виховувалося не одне покоління. Для когось – це початок життєвого і творчого шляху, для інших – рідний дім, але, насамперед,це цілий світ зі своїми законами і традиціями, святами і буднями, це особлива неповторна атмосфера. Тому, коли постало питання реорганізувати або закриту сільський осередок знань місцеві мешканці повстали. Тож навчальний заклад і досі повноцінно функціонує. Очолює його мудрий і досвідчений директор Петро Данилець, якому доводиться не лише керувати, а й навчати, виконувати методичну роботу, а інколи й лопату в руки брати чи дрова складати. Ось така нелегка освітянська доля, але Петро Прокопович не скаржиться, а навпаки – ладен братися за будь-яку роботу тільки б заклад інадалі функціонував, тим паче, що перспектива в нього є і досить непогана.
- Навчається у Лихолітській ЗОШ двадцять чотири учні. У початкових класах діти охоплені двома класами-комплектами: в одному – чотири учні, в іншому – п’ять, - розповідає директор Петро Данилець. - Як правило, комплектуємо перший і третій та другий і четвертий класи, щоб не було зближення програмного матеріалу. Доки одні школярі працюють над самостійним завданням, інші – відповідають або слухають вчителя. Я вважаю, що в цьому немає нічого поганого. Дитина весь час зайнята, постійно серед своїх ровесників. Два роки тому, нашу школу закінчив учень, який навчався сам у класі. Рівень знань у нього був середній, але можна було б досягти і кращих результатів. На мою думку, якою б не була дитина за своїм інтелектом за таку кількість годин, а їх виділяється вісім на тиждень– для учнів старших класів, не зможе опанувати потрібний багаж знань. Лише за обставин, коли з ним додатково займатимуться і вчителі, і батьки – можна отримати позитивний результат. Але, якщо такої можливості немає… На мою думку, краще комплектувати, ніж позбавляти дітей нормальних шкільних років. Тим більше, що у нас при школі діє садок і є непогана перспектива. Якщо у цьому році один першокласник, то у наступному вже буде сім, а далі ще більше.
Доки є школа – є село
Про оптимізацію (тобто скорочення) шкільної мережі – головну «родзинку» останньої освітньої програми – у сільській місцевості навіть чути не хочуть. «Колгоспи ліквідували, тепер за школи взялися, словом, хочуть стерти наші села з лиця землі», - довелося почути від місцевих жителів невеличких населених пунктів. Директор Кіптівської ЗОШ І-ІІ ступенів Любов Мегем підтримує думку: «Доки є школа – є село». Більш того, жінка ладна експериментувати і з індивідуальним навчанням у школі, і з класами-комплектами аби лишень навчальний заклад мав право на існування.
- Прикладів, коли після закриття школи – село «помирає» у нас чимало.Сусідні населені пункти Пісоцьке, Гайове – доки там були навчальні заклади – життя вирувало. А тепер з два десятки дворів лишилося. Ну хто хоче жити в селі, де навіть школи немає. Їздити щоранку на навчання за десятки кілометрів для дітей дуже важко.Тим паче, що молодші учні постійно мають чекати, доки в старших закінчаться уроки. А це по три-чотири години на день. Мені дуже шкода дивитися на маленьких школярів, які о пів на восьму ранку вже їдуть в автобусі на навчання (через Кіпті проходить шкільний автобус на Лемеші – Авт.). Моя дитина в цей час ще спить і я за неї рада. Повертається моя шестикласниця о першій годині дня, відпочиває, вчить уроки, а її ровесники в цей час ще тільки повертаються додому. Тим паче, скажу, насамперед, як мати: дорога завжди є дорога. Що стосується навчання, у нашій Кіптівській школі є і повні класи, і клас-комплект, і клас, де дитина перебуває на індивідуальному навчанні. У комплектних класах дітки собі навчаються, як у звичайних. Вони до цього звикли. Костя, який на індивідуальному навчанні також не скаржиться, інколи навіть каже, що йому так краще. Хоча і зі старшими, і з молодшими учнями він прекрасно спілкується. Є звісно недоліки в індивідуальному навчанні, але де тільки їх немає. Для нас головне, щоб школа й надалі працювала в селі. А там, як нам скажуть працювати – то ми вже прилаштуємося.
П’ятикласник Костя звичайна дитина. На перервах він, як усі. Все змінюється, коли він заходить у клас після дзвоника, де його зустрічає учителька – увага якої прикута лише до нього. Та хлопця це не лякає. Вчиться він посередньо. А от на уроках трудового навчання проявляє гарні здібності. Має схильність і до спорту. Словом – справжній чоловік. Його абсолютно не лякає, що до дев’ятого класу він навчатиметься індивідуально. Головне, що школа неподалік від домівки.
Сільська малокомплектна школа і справді особливий феномен як у педагогічній теорії, так і в реальній практиці.Але там вчаться звичайні діти, з ними працюють такі ж самі вчителі, як і у місцевій школі. Вони разом – це потужний колектив, який ладен пристосовуватись до будь-яких умов, але для них всіх модне слово «оптимізація» (ще раз нагадаю – скорочення шкільної мережі!) – це крах… Як зауважила одна мудра вчителька з Кіптівської школи Галина Лось: «Ми вік працюємо і нікому ще це не нашкодило. Усяка школа славна не числом, а славою своїх учнів».
Сніжана БОЖОК, фото автора
