Щоб ноги були в теплі
Взимку виникає особлива потреба в доступному та надійному робочому взутті, яке можна було б практично використовувати при різноманітних роботах, особливо в сільській місцевості. Як би сучасне взуття не витісняло зі вжитку «старомодне», воно й досі залишається затребуваним. Перебуваючи у відрядженні в селищі Ріпки, ми поспілкувалися з умільцями, які виготовляють таке взуття.
Микола Харин з Добрянки все своє сумлінне життя працював спочатку електриком, а потім дев’ятнадцять років завідував Будинком культури. Пенсія, каже, мізерна. А тому доводиться якось викручуватися. Опанував нове ремесло, і тепер шиє бурки. У Ріпках, якщо вдається, реалізовує.
– Сутужно з матеріалами зараз, – розповідає Микола Никанорович. – Якщо до війни у нас тут, у Ріпках, було приватне підприємство, яке виготовляло ватин, то зараз воно припинило свою діяльність. Добре, що є хоч секонд хенд, то іноді там щось підходяще беремо, а деколи вдається дістати у людей шинельне сукно або ватин.
Марія Оліфіренко працювала все життя в Добрянському лісництві – спершу у їдальні, а затим – лісорубкою. У складі бригади з шести осіб здебільшого займалися підсочкою – наносили спеціальні різи на стовбурах дерев у період їхньої вегетації. Скільки дерев обрізала Марія Олексіївна за весь час своєї роботи – не підрахувати. А пенсія – «захмарна»: аж 2720 гривень.
– Виживати ж якось треба, то оце мушу підпрацьовувати так, – мовить жінка з Добрянки. – Коли вдасться продати хоч би щось, то копійчина є на хліб, а інколи й ні. Але скажу, що люди цікавляться бурками, бо треба ж щось носити у селі.
Таке взуття відносно недороге: бурки – від 300 грн, а калоші – від 250 грн. Тож кому треба зручне та практичне взуття – купуйте бурки, і у вас будуть завжди в теплі й сухості ноги за будь-якої погоди.
Сергій КОРДИК, фото Миколи Тищенка
