КОРДОН
Пішли в Мордор* і не повернулися, або
Прикордонники проґавили нелегалів, але обібрали їхнє авто
Снов на захід від Блешні знаходиться у 500 метрах від кордону, але вже на російському боці. Взагалі, вдивляючись у карту, не полишає думка, що кордон тут проводили не тільки не твердою, а навіть п’яною рукою.
Часто межа між державами на прикордонній річці встановлюють саме по її середині. У цій же місцині кордон проходить то правим берегом Снову, віддаючи річку Україні, то лівим. А на північ від Блешні кривенька лінія кордону несподівано на 2 км завертає в Україну, утворюючи ніби сачок. Неначе «п’яну руку» хтось відволік на секунду і її повело вбік, а потім – ну, не підтирати ж лінію: державний кордон все ж таки. Місцеві жителі цей вибрик з кордоном називають «апендикс».
Повертаючись до стосунків Снову з держкордоном, вище за течією річка на десяток кілометрів стає суцільно українською, а «жовто-блакитний» міст через неї знаходиться біля села Карповичі, за 3 км від кордону (про це – стаття «У пошуках замка на російському кордоні» в «Чернігівщині» №6 від 5 лютого 2015 р.).
Вищезгаданий крайній двір Блешні примітний не тільки плакатом з гаслом радянських часів. До кожної ушули прибиті дерев’яні палиці, що стирчать метра на півтора над воротами, з’єднані між собою колючим дротом. Боковий паркан двору також «прикрашений» колючкою (невже у Блешні є в’язниця?), а з тильного боку – хоч возом їдь: немає навіть паркану, і у двір заходить накатана ґрунтовка. А ще – дивне архітектурне рішення: погріб виходить там прямо з хліва на вулицю, тобто вхід до овочесховища – десь у хліві, а сам погріб – під землею вже за межами двору.
Хлів виявився хатою, вулична стіна якої – зовсім без вікон. На голос та стук у двері до веранди вийшов чоловік у шортах та камуфльованій футболці.
– Ви місцевий? Підкажіть, будь ласка, як до мосту через Снов дістатися?
– До мосту? Хвилиночку, – відповів чоловік і знову зник у хаті, щоб невдовзі вийти надвір… з автоматом через плече.
Він представився, вивчив документи гостей та роз’яснив правила поведінки у прикордонній смузі. Чоловік виявився українським прикордонником, дуже чемним і вихованим. Чого не можна сказати про деяких його колег, які упродовж 7 місяців розбирають на запчастини автомобіль «Жигулі», що стоїть біля хати місцевого листоноші, 68-річного Івана Григоровича Римарєва. Машина не належить пенсіонеру – йому на початку лютого поточного року лишили її на зберігання.
З Одеси у Блешню
– Я поїхав у Семенівку: хліба купити, олії тощо, – згадує Іван Григорович, один з чотирьох мешканців Блешні. Жилими у селі залишилися два двори, у яких проживають по двоє осіб. Незважаючи на жахливий стан розбитої лісовозами дороги Семенівка – Блешня, у село іноді приїздить автолавка. Коли ж її немає, доводиться 20 км крутити педалі до Семенівки, щоб там закупити необхідне. 8 лютого 2015 року був саме такий день.
– Біля села стоїть машина, – говорить пан Римарєв, – з якої виходять два хлопці і просять мене зупинитися. Вони привіталися, поцікавилися за життя та питають: «Діду, а як до Росії пробратися?».
Іван Григорович привів їх до свого двору, де вони припаркували «Жигулі» з одеськими номерами і попросили пенсіонера приглянути за авто, доки вони не повернуться.
– Я вивів їх метрів на 400 за село і показав напрямок, куди йти, – згадує пенсіонер. – Вони й пішли.
Минуло 7 місяців, а хлопці ще не поверталися. Спершу прикордонники чатували на них у засідці, сподіваючись, що невідомі прийдуть по машину. Паралельно, зламавши двері, охоронці кордону понишпорили у салоні та під капотом: вкрали деякі запчастини, автомагнітолу тощо.
– Тільки акумулятор я встиг заховати, щоб не забрали, – пояснює пенсіонер. – Я одну помилку зробив: коли вони ставили машину, треба було мені у них техпаспорт попросити. Був би у мене техпаспорт, прийшли б машину грабувати, а їм: «Від гвинта, хлопці». Чому не їжджу на машині? Я б міг, у мене права є, але ж техпаспорта немає. Зупинить хто, і доведеться штраф платити.
Перша людина на селі
Невідомі немов знали, до кого звертатися. За місяць до того Семенівський районний суд покарав Івана Григоровича за незаконний перетин кордону і 
– Я пішов до товариша, який живе у селі Забрама (Росія, всього 800 метрів за кордоном. – Авт.), – розповів Іван Григорович. – Як ішов? По дорозі. Завітав до родички у селі Скачок (Росія, 500 м за кордоном), посиділи, питаю: «Не знаєш, Леонідівно, були тут прикордонники сьогодні?»
«Ні, – каже, – нікого не було».
– На дворі вже стемніло, метрів 10 не доходжу до мосту (Забрама знаходиться за мостом через Снов. – Авт.), як чую, «УАЗик» ззаду під’їжджає. Я убік відійшов, даю їм дорогу, та вони – одразу до мене.
Російські прикордонники забрали Івана Григоровича в «УАЗик», повезли спочатку у село Чуровичі («там начальник Синіцин Владислав Володимирович»), потім у райцентр Клімово, наступного дня – на міждержавний пункт пропуску, де передали українській стороні («приїздив наш начальник застави і забрав мене»).
«4 січня 2015 року о 16 годині 50 хвилин від російської сторони до відділу прикордонної служби «Семенівка» надійшла інформація про затримання громадянина України, який незаконно перетнув державний кордон з України до Російської Федерації на напрямку село Блешня (Україна) – село Скачок (Російська Федерація) удень 4 січня 2015 року, – повідомляється у постанові суду. – 5 січня 2015 року удень в міждержавному пункті пропуску «Ломаківка» (Російська Федерація) відбулась прикордонно-представницька зустріч, в результаті якої українській стороні було передано порушника, який повністю визнав факт незаконного перетину державного кордону».
– Ви знаєте, що раніше на Скачку та на Забрамі я був першою людиною? – каже Іван Григорович. – Мене там всі знають, бо я 20 років пропрацював кіномеханіком у блешнянському клубі і Забрама, і Скачок до нас у кіно ходили. Коли я був електриком, із Забрами та зі Скачка всі до мене йшли: у того світла немає, тому електрику підвести треба. Я на Забрамі з 1945-го сім років у дитячому будинку прожив, а мені – 1700 гривень штрафу.
Ігор СТАХ, фото автора та Івана КОВТУНА
* Мордор – країна, що існує у світі Середзем’я, яку вигадав видатний англійський казкар Джон Толкін. У його всесвітньо відомому творі «Володар перснів» Мордор є осередком сили Чорного Володаря Саурона.
