ВИПАДКОВІ ЗУСТРІЧІ
Навіщо посередники між людиною і Богом?
або
«Ловці душ» не знають, для чого вони потрібні
Ви їх, напевно, зустрічали. Може, й розмовляли? Тоді знаєте: вони готові чи не до будь-якого запитання або заперечення. Ходять парами і впізнати їх можна здалеку. Охайні, нерідко у схожому вбранні й часто з претензією на офіційно-діловий стиль. Коли до Вас звернуться – на їхніх обличчях буде посмішка. «Ловці душ»…
Іноді вони мають бейджики на грудях, де зазначена назва релігійної організації та/або їхні імена. Йдеться про представників різноманітних релігійних течій. Їх осередки, неначе гриби після дощу, посходили на теренах колишнього Радянського союзу після розвалу наддержави. І, здавалося б, цей специфічний «ринок» за 23 роки вже заповнений. Яких тільки «церков» не зустрінеш лишень з тих, що за основу свого вчення взяли ту ж Біблію! Однак, хоч основа й одна, але течій – пітьма.
Та все одно вони працюють. Невтомно. Для цього навіть їдуть до нас власним коштом. М’яко кажучи, здалеку. Точніше, прилітають.
Брати з Австралії
Чернігів, Красна площа. Поміж заходами для журналістів залишилося з півгодини вільного часу. Як кажуть, а ні туди, ні сюди…
Аж ось – пара хлопців. Наближаються з явним наміром побалакати. Відразу впізнав вищеописаний стиль. Очевидно, хочуть розповісти мені про Бога... «Ех, не на того нападаєте», – подумалося.
Зі мною розмовляв хлопець, расу якого складно було визначити за рисами обличчя. Можливо, метис. Помітно було: говорити російською йому важко. Але він щиро старався.
Звернення – типове: молодики чемно привіталися й отримали таку ж відповідь. Представилися братами (звісно, в сенсі брати по вірі) з чудернацькими іменами. Початок бесіди для них звичний, але далі…
– Дайте вгадаю: ви, мабуть, пропонуєте мене врятувати від армагедону, кінця світу?
– Пропонуємо поговорити про віру в Бога.
– Звідки ви приїхали? – запитую хлопця, зважаючи на акцент і нетипову для нашого краю зовнішність.
– З Австралії.
– Це ж так далеко! Один лиш переліт чого коштує… Хто ж фінансує вашу діяльність?
– Як це сказати, – зам’явся хлопець. – Я багато працював, зо два роки, щоб мати можливість приїхати сюди…
Виходить, проповідники працюють «на свої», важко зароблені австралійські долари. Настільки їх переконали у важливості місії з порятунку «заблудлих» слов'янських душ десь у східній Європі, за 13 тисяч кілометрів від домівки!
– А що мені потрібне, щоб звернутися до Бога? – запитую австралійців. – Невже спеціальні споруди чи помічники? А, може, мені вийти до лісу, щоб ніхто не заважав, та й звернутися? Чи звідти мене Бог не почує?
Не лише через «рештки мовного бар’єру» завагалися хлопці з відповідями… Навіть шкода їх стало. За їхню щирість. І за віру своїм релігійним поводирям з далекого континенту. Тих, що підштовхнули на цю «місіонерську діяльність» замість того, щоб молоді люди створювали власні сім’ї та виховувати дітей у себе вдома.
Сестри зі США
Нас обганяють усі пішоходи. Адже йду з малою дитиною. Ось і двоє дівчат наздоганяють.
– Доброго дня. Як Ваші справи?
– Дякую, чудово! І Вам день добрий, – відповідаю і гадаю: хто такі? Припускаю, що подруги дружини впізнали дитину, тому й зі мною привіталися.
Однак уже в наступних репліках чути легкий специфічний акцент з характерним «підспівуванням» закінчень слів. Певно, рідна мова в неї – англійська. А книга в руках дівчини неначе натякає: підкралися зі спини (даруйте за двозначність) рятівники наших душ.
Зрештою молоді проповідниці, або сестри, як вони самі назвалися, запропонували вивчати Євангеліє.
– Правильно! Читання – це заняття корисне, потрібне. Та хіба я сам не можу взяти Євангеліє або навіть… Коран з мережі Інтернет та й читати його самостійно?
– Ми пропонуємо свою допомогу.
– Будете підказувати, як розуміти написане?
– Хочемо допомогти Вам знайти до Бога.
– У нас кажуть: хто шукає, той знайде. Навіщо між мною і Богом посередники?
Сестри дещо знітилися від такого запитання, як і брати з Австралії. Складне воно, це запитання!
– Звідки Ви?
– З Америки.
– Далеченько. Хто ж фінансує Вашу діяльність?
– Ми волонтери, – відповіла сестра. – Будемо гостювати півтора роки.
На тому й розпрощалися. Сестри пішли швидше. Доки вони були в полі зору, зустріли ще одного батька з дитиною. Однак той чоловік балакати з американськими сестрами зовсім не схотів.
Сергій СТУК
