ЧЕРНІГІВЩИНА МИСТЕЦЬКА
Національний колорит зі скарбів художнього музею
Напередодні 25-ї річниці Незалежності України обласний художній музей імені Григорія Галагана гостинно розкрив свої двері і порадував відвідувачів виставкою під назвою «СВЯТА І БУДНІ УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ». Нову виставку представила громаді директор музею, заслужений працівник культури України Ірина Ральченко. Вона зазначила, що національний живопис є неминущим духовним скарбом, який варто знати і яким можна пишатися. Таку можливість усім поціновувачам вітчизняних майстрів музей надає з нагоди Дня Незалежності. Куратор виставки, молодий співробітник музею Марина Гриценко, завідувач відділу декоративно-ужиткового мистецтва повідомила на відкритті про змістові акценти: історико-культурний контекст виникнення етнографічної течії в російському живописі кінця XVIII – початку XIX ст. та появі свого українського живопису на етнографічну тему. Також пані Марина зробила анонс екскурсії, яку можна відвідати упродовж серпня та вересня. Пропонуємо дещо авторизований фрагмент екскурсії, який дасть уявлення про справжні культурні цінності з фондів музею.
Експозиція спрямовує нас у 19 століття, коли в Україні розгорнувся процес національно-культурного відродження, характерною рисою якого була активізація інтересу до вітчизняної історії, мови і культури. Науковим результатом тоді стали етнографічні та фольклористичні розвідки Ф.Вовка, В.Хвойки, М.Сумцова, П.Чубинського та багатьох інших науковців. Образотворче мистецтво не пасло задніх, і з великим ентузіазмом художники теж відтворювали на полотнах особливості селянського побуту і традиційної обрядовості, вперше ретельно зафіксовані естетичною свідомістю національної еліти. Чільне місце у живописі 19 століття посідають такі художники як Микола Пимоненко та Костянтин Трутовський, чиї пензлі глибоко психологічно трактували будь-який етнографічний матеріал. Вагомий внесок у розвиток української народної теми зробило Товариство пересувних художніх виставок, яке в естетичному сенсі ґрунтувалося на принципах реалізму та народності. В умовах реакційної політики російського царського уряду «передвижники» популяризували сюжети з побуту різних народів Російської імперії, зокрема і українців, надавали моральну і організаційну підтримку вітчизняним митцям та художнім школам, сприяли виставковій діяльності у великих містах України. Членами Товариства та активними експонентами виставок були українські митці: М. Кузнецов, С. Світославський, М. Пимоненко, К. Костанді, О.Мурашко.
Одним із першовідкривачів теми, людиною, яка живописно інтерпретувала українські обряди та побут, був Костянтин Трутовський, копії робіт якого експонуються на цій виставці: Р. Середа «В понеділок після весілля» та А. Пригара «Козак-бандурист». Мальовнича українська природа і яскрава своєрідність народної обрядовості приваблювала і російських художників-академістів. Зокрема, поетизував купальську ніч Іван Соколов у роботі «Малоросійські дівчата, які ворожать на вінках» (1860-ті рр.). Розквіт вітчизняного пейзажного живопису другої половини ХIХ століття, який творив лірико-епічні образи Батьківщини, пов’язаний із художниками С. Світославським, С. Васильківським, П. Левченком. Мистецтво цих майстрів – вияв усвідомленої любові до України. Сергій Васильківський зумів передати неповторну красу природи рідного краю в різні пори року, це надихнуло до наслідування невідомого художника, твір якого «Селянська садиба» також експонується. Тонкий ліризм і висока живописна майстерність притаманні пейзажним творам Сергія Світославського («Українська хата»). Академічна система живопису сприяла піднесенню професійного рівня українського портрету, який набував у другій половині ХІХ ст. на місцевому ґрунті характерного етнічного забарвлення. Про це свідчать твори, в яких предметом зображення став національний типаж з етнографічним антуражем: Микола Рачков «Дівчина-українка», Володимир Афанасьєв «Портрет українського хлопчика», полотно, яке гіпотетично належить пензлю Миколи Ге «Портрет дівчинки в червоній хустині». З-поміж названих робіт вирізняється «Портрет Неговської» Гната Яременка, в якому художник у пізній імпресіоністичній манері звертається до національної тематики задля створення одухотвореного образу молодої українки, представниці інтелігентної України.
Художники початку ХХ ст. пробують різні модерністські стилістики, витісняючи голий етнографізм на периферію мистецького процесу. Використання для історичної чи самоідентифікаційної рефлексії елементів народного одягу, побутових деталей вже не задовольняє ані публіку, ані митців. Мистецький авангард почне творити образи нефігуративні, проте філософські та семантично пов’язані з народною культурою. На жаль, експозиція має білу пляму відстанню від 20-х до 80 –х років ХХ століття, у фондах музею авангардних полотен на цю тему не вдалося відшукати. Це частково пояснює куратор виставки тим, що на початку 1930-х років пошуки національного стилю розглядалися як політично небезпечні, що призвело до морального та фізичного винищення художників та їхніх творів.
У мистецтві радянської доби дозволявся виключно зовнішньо-декоративний фольклоризм, приручений і фіксований. І лише через декілька десятиліть живопис, який оживить національне коріння, стане притаманним творчості покоління шістдесятників. Зокрема, активно звертався до національної традиції, щедро насичуючи свої твори змістовними і одночасно декоративно виразними мотивами, Віктор Зарецький («Дівчина», 1986). Відомий чернігівський художник, метр пізнього реалістичного живопису Олексій Какало на виставці представлений своєю крупною роботою «Українки». Полотно цікаве ідейним прийомом провокації глядача до відповіді на питання: «Що на сьогодні є фольклор: бабці, які для збирача вирядилися у костюми та дістали прядку, на якій вже ніхто сьогодні не працює, чи мудрість тих піснеспівів, які не перестають бути хітами всіх народних свят?»
Кінець ХХ – початок ХХІ століть в Україні – період культурного розквіту, становлення нового творчого покоління. Українське мистецтво переживає нову 
хвилю неофольклоризму, що стало захисною культурною реакцією на глобалізаційні процеси у світі та проявом більш глибокої національної ідентичності. У період постмодернізму в мистецтві особливо помітне тяжіння митців до народної творчості, сучасної міфологізації образів та сюжетів, про що свідчить твір Володимира Ємця «Сон в місячну ніч» (1999), який автор переназвав «Викрадення України», граючись із відомим античним сюжетом «Викрадення Європи», адже полотно зображує, як над тендітною дівчиною у вишиванці, котра солодко спить просто неба, схилився гігантський бик. Цікаві та багатошарові для прочитання роботи інших чернігівських художників – Олексія Потапенка та Надії Мартиненко, які наситили полотна символами і метафорами, інтуїтивно зрозумілими будь-якому вдумливому глядачеві.
Так від століття 19 до сьогодення не вмирає інтерес до духовної складової нашої культури, зокрема, до символічного змісту нашого буття, яке є і в повсякденних речах, і у святкових. Свята і будні українського народу, схоплені у фарбах і лініях професійними художниками, закарбуються у пам'ять за однієї умови: коли ми викроїмо у щільному робочому графіку годинку для справжнього мистецтва і завітаємо в гості до описаних скарбів та побачимо їх на власні очі. А вони на нас чекатимуть в обласному художньому музеї аж до початку жовтня. Замовити екскурсію для трудового колективу, класу, групи чи родини можна за тел. +38(0462) 774616 або електронною поштою E-mail: artmuseum.ch@gmail.com Деталі – на сайті музею http://www.halahan-art.com/ Гарної зустрічі із тим, що по-справжньому дороге!
Марічка КУЛЬБАБА
