З ТОГО СВІТУ
Наркомани нам не друзі. Але й не вороги
Слід витягнути їх «звідти», щоб не затягували здорових «туди»
Мешканці селища Гончарівське не в захваті від військових, які підстрелили грибника та окупували «наливайки». Селище Десна тримають у напруженні представники «Правого сектору», які валяють статуї та начебто готуються до відправки в «гарячі точки». А ось жителі села Косачівка, що за кількадесят кілометрів від згаданих військових містечок, тільки добрими словами відгукуються про… наркоманів, що проходять реабілітацію у їхньому селі.
Ось так чомусь буває: від сильних та здорових молодиків людям шкода, а від хворих (нерідко смертельно), на все готових заради «дози», – користь.
Власним прикладом
– Якщо хоча б 3% наших реабілітантів перестануть вживати наркотики, то це буде дуже хороший результат, – сказав киянин Євген. Він – один із «старших» у центрі ресоціалізації наркозалежної молоді в селі Косачівка Козелецького району. Кожен з таких бригадирів на певній ділянці керує роботою «пацанів», що проходять реабілітацію.
А ще Євген – живий приклад того, що наркоманію можна здолати! «Старшим» може бути виключно колишній наркоман, якого Косачівка повернула до життя – така практика у центрі. Він «сидів на голці» понад 7 років. Дивлячись на його м’язи, які футболка не може приховати, ніколи б і не подумав, що ця людина колись вешталась притонами й підвалами.
– Наркомана може «витягти» лише той, хто сам був наркоманом, – вважає засновник центру Андрій. Його «стаж» сягав 10 років, а нині він вже з десяток років живе без наркотиків. Якби не тягучий наркоманський «акцент», годі впізнати в ньому колишнього «нарика».
Саме Андрій і два товариші по нещастю десятиліття тому вирішили «зав’язати». Для цього приїхали в Косачівку й поставили намети. Почали займатися спортом, працювати і вивчати Святе Письмо. Головне правило: жодної хвилини вільного часу, щоб наркотики й на думку не спадали.
Не наркотики обирають вас, а…
Згодом до Косачівки приїжджали ті, хто схаменувся й зажадав позбавитися залежності. Територія табору зростала і її облаштовували. Цим і сьогодні 
– Як наркомани на це здатні? – перепитує Руслан, що до знайомства з наркотиками встиг стати кандидатом у майстри спорту з боксу та успішною для своїх років людиною. – У нас тут є люди, у яких по три вищі освіти за плечима. Розумієш, наркотики не перебирають: багатий чи бідний, розумний чи не дуже. Вони затягують усіх, хто з ними знайомиться.
Цей чоловік уже 4 роки не вживає і є одним зі «старших». Він пояснив: кожен з косачівських «наркоманів» ділиться вміннями з іншими. Руслан навчає боксу, ще хтось – грі на гітарі, планувати будівництво, куховарити, порати корів і свиней, косити сіно тощо. Вони живуть общиною, що здатна себе утримувати.
Лікування без ліків
Феноменальна облаштованість та чистота викликає повагу ще й тому, що кореспондент завітав до косачівського центру, немов сніг на голову. Дехто з «постояльців» навіть сприйняв гостя, як нового «клієнта»: запитували, на чому «сидів» та вкотре прибув.
Не дуже зрадів і засновник центру Андрій. Проте все ж таки порадив поговорити з людиною, яка допоможе дослідити життя центру, а сам поїхав у справах. Здорова, міцна, впевнена у собі людина – саме таким постає нині Андрій. Після одужання за мету свого життя він поставив лікування наркоманів та очищення людського життя від наркотиків. Однак «косачівське» лікування нічого спільного із вживанням ліків не має.
– Як можна наркомана вилікувати наркотиками? – дивується Андрій, кажучи про виведення із залежності, яке використовує медицина: шпигування таблетками та уколами. – Наркоманія – це хвороба духу, пристрасть, гріх. Її іншими наркотиками не вилікуєш.
Свій свояка…
Наркоманія страшна своєю залежністю, від якої не позбавишся жодними препаратами й порадами. Це спосіб життя, залежність від місця та оточення. Без ізоляції, яка здатна змінити мислення, залежність не здолати. «Тим, хто власними силами й проживаючи у тих же умовах, зміг позбавитися залежності, слід звання героя давати», – кажуть косачівські «старші».
Тільки в ізоляції від тих під’їздів, у яких раніше наркоман коловся, від тих «друзів», з якими він те робив, у постійній зайнятості серед собі подібних є шанс на одужання. І, звісно ж, приклад тих, хто схаменувся. Таких, як сам, що пройшли те саме і з півслова розуміють твій стан та відчуття. Таких, що раніше вдало пройшли цей шлях. Ці якості – неоціненна підтримка для наркомана, це наштовхує на думку, що й у нього може вийти.
Мова йде виключно про «може», бо зрештою людині доведеться повертатися додому. А там підставити плече, повністю зрозуміти часто нема кому. Знову наодинці з дійсністю.
– Дуже багато людей не витримують і повертаються сюди знову, – зауважив Євген. – Хтось не може знайти роботи. Хтось не розуміє, що йому (не такому, як раніше) робити вдома. І знову наркотики. Проте є й такі реабілітовані, які тримаються й обирають поступове повернення у соціум: тиждень живуть вдома, а тиждень тут.
«Ищущий да обрящет»
– Я люблю колотися, – говорить один із пацієнтів центру, який тут вже… вшосте. – Нічого не можу з собою зробити. Розумію, куди скочуюсь, а все одно хочу вколотися. Дівчата, випивка – все не те. Воно й десятої частини не дає того, що наркотики. Проте час від часу схаменусь і тікаю у Косачівку. Тут як подивлюсь на тих, хто приходить: охо-хо, та це вже не люди, а привиди якісь. Це ж і я такий приходжу…
– Задоволення наркотики дають тільки на початковому етапі, – каже той самий «старший» Руслан, КМС з боксу. – А потім вони перетворюються на стиль життя, який несе тебе в могилу і зупинитися нема сил. В один момент це все настільки тебе затягує у прірву, що або тюрма, або смерть. Як сильно на моєму здоров`ї відбилися сім років наркоманії? Нікому не пораджу. Але моє щастя, що тоді мав гроші й наркотики були якісніші. Зараз хлопці приїздять – всього з рік кололися, а на них вже живого місця немає. Рослини, а не люди. Навіщо ми знову приймаємо цього, що зривається вже вшосте? Але ж дереться, жити хоче. Ану як видереться?
Бідним – в’язниці
Нині у Косачівці близько 180 пацієнтів. Щотижня з’являються 2-3 нових. Щодо соціального складу реабілітантів, то, за словами «старших», близько 70% з них жодних проблем з грішми не мали. Кажуть, що є тут і такі, які машини по 50 тисяч доларів мають.
– Бідні переважно у в’язницях сидять, бо не мають грошей «відмазатися», – пояснює «старший». – А проблеми із законом багатих легко вирішують заможні батьки. Наркотики не тільки від відчаю вживають, а й від розпещеності. Когось батьки до 20 років «вилизують», будь-яку примху виконують, і йому хочеться чогось новенького, позаяк все інше має.
Для кожного нового пацієнта перебування у центрі починається з карантину. Тривалість – залежно від стану новачка та часу, потрібного на позбавлення від фізичної залежності. Декого так тримають зо два місяці.
Потім його вводять в общину й починається трудотерапія. Увесь день розписаний за «золотим» правилом: «ні хвилини вільного часу». Всі пункти обов’язкові. Це і підйом о 7, і обливання колодязною водою (увесь рік!), і заняття у тренажерному залі, і відвідування церкви, і праця, праця, праця. З абсолютним послухом. Сказали чистити хлів – значить, чистити. Причому «старші» працюють нарівні з усіма. Ну, майже.
– Чи піду я кидати гній? Гадаю, ні. Але я знайду людину, яка піде, – посміхаючись, припускає один із «старших».
Місцеві тільки раді
Окрім роботи у самому центрі, наркомани виконують і будь-яку роботу на прохання місцевих жителів, сільської ради, лісництва.
– Якби їх не було, – говорить мешканка села Косачівка, – у нас і покійника нікому було б нести. А вони й у селі приберуть, і кладовище у порядку тримають, і що не попроси (дров нарубати, сіно поносити тощо) – завжди відгукуються, швидко і якісно роблять. І не беруть за це нічого. Їхні керівники кажуть, що поїсти їм можна дати, але ані грошей, ні випивки.
– Колись моя родичка застрягла машиною у багнюці, – згадує жителька сусіднього села Тужар. – Пішла допомоги по хатах просити, а вже 10 вечора, всі позачинялися. Хоч сідай та плач. Вирішила звернутися до центру. Одразу вийшла ватага хлопців, миттю витягли машину і зникли. Навіть віддячити не встигла.
– Що скажу про наркоманів? Жодного поганого слова, – каже корінний косачівець. – Не повірите: тільки вдячність.
Слабка стать
У центрі є і дівчата. Багатьом ще й 25 немає. Пов’язавши хустки, вони полють грядки. Важко впізнати в них тих, що кілька місяців тому «штовхали» крадені речі, щоб купити дозу. А якась з них, тримаючи на руках немовля, вешталася притонами або валялась десь на брудній підлозі.
– Статеві стосунки в центрі суворо заборонені, – інформує Євген. – Та й не до них на першому етапі реабілітації. А надалі за хлопцями й дівчатами – постійний контроль.
У дівчат також свій розклад і обов’язки. Щоправда, ані на кухні, ні біля котла їх не було видно. Там хазяйнували хлопці: і свіжу коров’ячу тушу розітнули, і обід варили. І ніде нема й краплі ані крові, ні борщу.
Гроші, гроші…
Жодної копійки «пацієнтам» за роботу не платять. Робота – складова реабілітації. Чи отримують якусь плату «старші», які працюють у Косачівці через тиждень? Напевне. Хоча вони це й заперечують. Адже якось «у миру», переважно в Києві, вони живуть і родини мають годувати. Мабуть, отримують щось і «батьки-засновники»: одне лиш авто Андрія коштувало не один десяток тисяч «зелених».
Звідки гроші? Кажуть, що від будь-якої допомоги центру, зокрема й грішми, ніколи не відмовлялися. А допомагають і Чернігівська єпархія, і лісництво, і сільрада, і заможні батьки реабілітантів інколи вносять свою дещицю.
Звідки б не були гроші… Чи багато у державі організацій, що зовсім задарма дають людині шанс на порятунок, шанс на позбавлення від смертельної хвороби, яка руйнує тіло й душу? Чи є щось безкоштовне у нашій безкоштовній медицині?
Хтось може сказати, що такою організацією є церква. Але вона і діє не безкоштовно (поставте свічки, освятіть оселю тощо), і претендує тільки на порятунок душі. А людині слід якось і тіло рятувати, аби ще пожити на цьому світі.
Державні (?) інтереси
Виникає запитання: чому такі центри державі не поставити «на конвеєр»? Так і наркоманів прибрати б із вулиць, і їм дати шанс…
За словами «старших», держава наркоманам дає тільки якісь безкоштовні пігулки. Від них на 2-3 рік наркоман разом із залежністю втрачає і життя, а при розтині у нього замість органів – кисіль. У більшості держав світу таке «лікування» (замісна терапія) заборонене, а у нас «лікують».
Чому ж держава, судячи з її дій, у порятунку наркоманів не зацікавлена? Чи не тому, що і продаж наркотиків, і реалізація замісних препаратів – вельми прибутковий бізнес? Чому медицина не визнає такі центри, як косачівський? Як не визнає й інші альтернативні методи лікування (моржування, голодування тощо)... А інакше хто буде ліки купувати?
Ігор СТАХ, фото автора
