Мринський паркет відновлює минулу славу
Село на газосховищі
Село Мрин Носівського району – доволі нетиповий як для української глибинки населений пункт. Із 964 дворів з двома тисячами мешканців більшість працює в селі. Особливістю Мрина є те, що він стоїть на найбільшому в Європі газовому сховищі! На глибині понад 400 метрів природа створила ємність площею 14 на 6 кілометрів. Щорічно туди закачують стратегічний для України запас газу об’ємом 1,5 мільярда кубометрів. Цей запас фактично регулює споживання блакитного палива в трьох суміжних областях – Київській, Чернігівській та Сумській.
Майже третина працездатного населення села трудиться у Мринському виробничому управлінні підземного зберігання газу. Ще одним потужним підприємством є колись відомий на весь Радянський Союз паркетний цех. Діє і дільниця меліорації. Завдяки постійним податковим відрахуванням бюджет Мрина бездотаційний, а місцевий люд залишається у селі. Зрештою, спеціалістів такого профілю, як мриняни, треба ще пошукати.
Підприємство з державницьким підходом
«За радянської доби мринським паркетом стелили підлогу в готелях і квартирах у Москві під час Олімпіади, – хвалиться нинішній начальник паркетного цеху Сергій Заєць. – Підприємство недарма називають державним, оскільки навіть у скрутні часи ми намагалися виконувати державницьку функцію: не забувати про соціальну відповідальність, забезпечувати ветеранів та малозахищені верстви селян паливними відходами, підтримувати село».
Тут із душевною теплотою згадують попереднього незмінного керівника Федора Павловича Гришковця, який, на жаль, передчасно пішов із життя, та все ж устиг багато зробити.
Нині на його місці – молодий та амбітний Сергій Михайлович Заєць. Роботи новий начальник не боїться! Він навіть спеціально з Бобровиці переїхав, щоб бути ближче до виробництва.
«На підприємстві 39 працівників, з них 14 жінок, – починає знайомити з виробничими показниками Сергій Заєць. – Середня заробітна плата в цеху склала 6822 гривні. Продукція наша відома якістю і тому йде нарозхват».
В одному з приміщень якраз вантажили причіп дубової заготовки.
«Це заготовка на індустріальний паркет. Вона поїде на Польщу, – пояснює начальник цеху. – Взагалі наш паркет, без перебільшення, – один із найкращих в Україні. З часів СРСР продукція Мринського цеху славиться популярністю в багатьох країнах. Тоді виготовляли переважно щитовий паркет (з нього клеїли щити). Процес монтажу, звісно, відбувався набагато швидше, але нині випускати його невигідно».
Повний виробничий цикл
«Використовуємо для сушки переважно тирсу, її на підприємстві вдосталь, – каже Сергій Заєць. – Це дає нам можливість заощаджувати та значно знижувати енергетичну складову у виробництві продукції. В цьогорічних планах – підтягнути сушильне господарство, бо давно не оновлювали».
«Апарат італійський, пиляє без перебоїв, та й більшість запчастин – рідні, – хвалиться верстатник Олександр Туровець. – Загалом на лінії чотири працівники: я – на верстаті, ще одна людина сортує і двоє пакувальників».
Надалі заготовки потрапляють у сортувальний цех. Тут без умілих рук і пильного ока не обійтися. Завдання сортувальниць – розфасувати паркетні заготовки на сорти. Обсяги роботи вражають.
«Щомісяця відправляємо шість вантажівок, кожна з яких по 19 кубів паркетної заготовки, – розповідає начальник цеху Сергій Заєць. – Ще раз у два-три місяці відпускаємо машину власного паркету. Обсяги поступово нарощуємо».
Окрім паркету та паркетної заготовки, тут виготовляють вагонку, фальш-брус і блок-хауз. Ціна для внутрішнього ринку – доступна. Так, вартість паркету коливається від 200 до 560 гривень за метр квадратний. Вагонка коштує від 80 до 140 гривень. А от із закордонними партнерами тут працюють виключно через контракти.
2016 рік підприємство закінчило з прибутком і навіть перевиконало план. Прибуткова реалізація продукції склала 12 мільйонів 152 тисячі при запланованих 10 мільйонах 820 тисячах гривень. Мринський паркетний цех активно і дуже амбітно взявся відновлювати свою колишню славу. Його продукція поступово завойовує ринки Німеччини, Бельгії, Італії, Польщі, Македонії, Греції, Сербії і, звісно ж, внутрішній український ринок. Без перебільшення, підприємство можна назвати яскравим прикладом успішного переробника. Його виробничий цикл не закінчується пилорамою, а продукція надходить у готовому вигляді до кінцевого споживача.
Віталій НАЗАРЕНКО, фото Миколи ТИЩЕНКА
