Командир на своєму місці
– Доля випадково пов´язала мене назавжди з прекрасним краєм – Срібнянщиною, – каже підполковник Глюзо. – Я в армії з 1993 року. Закінчив Харківське гвардійське вище танкове командне училище. За розподілом потрапив до 169 навчального центру Сухопутних військ України «Десна». Згодом мою посаду скоротили і запропонували спробувати себе військовим комісаром у Срібному. Так і опинився разом із сім'єю у цьому маленькому та мальовничому містечку. Звідси й пішов боронити країну від окупантів на сході командиром 41-го батальйону територіальної оборони «Чернігів-2».
Формування батальйону почалось у травні 2014 року, після оголошення другого етапу мобілізації.
Костянтин Глюзо очолив батальйон на початку вересня 2014 року.
– Разом зі мною від самого початку до виходу підрозділу з АТО були двоє хлопців зі Срібнянщини – сержант Віктор Сидоренко із Васьківців та солдат Андрій Ганача із Сокоринців, – продовжує командир. – Воювали в Дебальцевому, Волноваському районі. Головне завдання – недопущення прориву ворога на нашу територію. Ми впоралися із цим завданням, втративши на полі бою п'ятьох воїнів. Щодня опорні пункти нашого батальйону піддавалися артобстрілам. Та ми вистояли.
– Часто буваєте в Срібному, адже нинішнє місце служби з родиною роз'єднують близько трьохсот кілометрів? – питаю у командира.
– Стараюся бачити рідних хоча б раз на місяць. Я вдячний долі, що вона звела мене з І окремою Гвардійською танковою бригадою. Хочу звернутися до хлопців – не бійтеся йти до армії. Вона сьогодні, як ніколи, потребує вас, контрактники. У нашій бригаді завжди відчинені двері для тих, хто вважає себе справжнім чоловіком. Для кого захист України не порожні слова, а, якщо хочете, покликання. Знаю, на Срібнянщині та й узагалі на Чернігівщині є справжні мужики. Приходьте до нас у І окрему Гвардійську танкову бригаду – не пошкодуєте, станете гвардійцями.
– Костянтине Валерійовичу, знаю, що у Срібнянському районі ви залишили по собі добру славу і вам не соромно дивитися в очі срібнянцям, бо вони знали, що з Глюзо можна вирішити будь-яке питання.
– Завжди із задоволенням відвідую тепер уже рідні мені місця, зустрічаюся з друзями, людьми, з якими звела життєва дорога. З особливою теплотою згадую багатьох керівників, господарників району. Від них ніколи не було ні в чому відмови. Завжди допомагали військкомату. Без перебільшення скажу, що завдяки їхнім зусиллям і допомозі організовано пройшли усі шість хвиль мобілізації.
– Дякую за розмову.
Андрій ДИМИЧ
