Казкова художниця любецької школи
Саме так і ніяк інакше можна назвати Людмилу Миколаївну Половик, яка вже 45 років працює бібліотекарем у молодшій школі любецької гімназії. Свою альма матер вона з року в рік прикрашає чудовими малюнками. У вільний час жінка малює на стінах, підлозі і навіть стелі різноманітних казкових героїв.
Кабінет бібліотеки, де зберігається література для учнів молодших класів, не може залишити байдужим нікого. Щойно прочиняєш двері цієї кімнати – відразу поринаєш у чарівний світ казок. Баба-Яга летить у ступі, поруч – Колобок на пеньочку, на підлозі розмістився Віні-Пух, під самісіньку стелю злетів Карлсон, а по самій стелі літають Гуси-лебеді. Тут кожен без винятку зможе знайти щось своє, рідне, з дитинства. Один сюжет казки переплітається з іншим, а улюблені змалечку герої казок немовби оживають, переплітаючись між собою, немов сюжет нової цікавої історії. Тут – як у галереї з картинами, які можна розглядати годинами. Створює цю красу неймовірно привітна жінка – бібліотекарка Людмила Половик. Перші свої малюнки вона намалювала відразу після відкриття тоді ще нової школи.
«У 1997 році відкрили цю школу. Як тільки я сюди перейшла, так і почала малювати, – говорить Людмила Миколаївна. – Малювала потроху, шматочками. Спершу бібліотеку, потім стіни в коридорі молодшої школи, потім підлогу. Ось, наприклад, отут, під стінкою, стояли стелажі з книжками. З часом їх прибрали і була гола стінка, малюнки аж самі просилися туди. Я і її розмалювала. В основному я займаюсь цим на канікулах, дещо – протягом року».
Без натхнення немає діла
Якщо підрахувати всіх персонажів, зображених на стінах, то набереться понад півсотні. І всі вони знайомі і водночас нові. Адже жінка не просто змальовує якихось персонажів із книжки – під час роботи вона придумує вже свою казку.
«Сказати, що я сама їх придумую – ні. Сказати, що я їх змальовую, теж не можу, – каже Людмила Миколаївна. – Побачу в книжці щось цікаве, змалюю деякі елементи, а потім сам сюжет створюю. Розумієте, коли починаєш малювати, то картина сама танцює. Образи з’являються якісь, пейзажі».
Малює Людмила Миколаївна лише коли є бажання і натхнення. Саме тоді за декілька годин на стіні може з’явитися який казковий герой.
«Малюю тільки коли є на те бажання, – говорить жінка. – Буває, хтось приходить і просить щось намалювати, а я не можу, бо мені в той конкретний час не приходить натхнення. Проте коли воно все ж з’являється, то можу годинами не випускати з рук пензля. Поки малі були діти малювали на стінах в своєму будинку, зараз діти повиростали, то я шпалери вже поклеїла».
Діти в захваті від такого розмаїття малюнків, адже тут вони можуть знайти кожен свого улюбленого героя з улюбленої казки.
«Бібліотека – це їхнє улюблене місце на перервах. Поки не роздивляться усі малюнки, можуть тут на кожній перерві стояти, – говорить жінка. – Особливо перші класи, які тільки до школи прийшли».
Реставрація – справа делікатна
Кожного року Людмила Миколаївна реставрує та оновлює свої «полотна». Адже за навчальний рік вони втрачають свій вигляд. До того ж кожного року вона домальовує ще якісь нові сюжети. Підфарбовувати вже намальовані картини – теж не надто легка справа. Це кропітка робота, яка займає чимало часу.
«Малюю звичайними фарбами гуаш, або акварельними, навіть зубну пасту додаю, – розповідає Людмила Миколаївна. – Діти вже знають, і все, що не використають за рік у школі, мені віддають. Особливо четвертий клас, коли переходить в п’ятий, зносить мені свої акварельки. На підлозі і в коридорі на стінах я малюю лише масляними фарбами, звичайно. А от у своїй бібліотеці, як то кажуть – тим, що потрапить до рук. Беру звичайний пензлик, яким діти користуються на уроках малювання, і починаю роботу. Кожного року, щойно почаються літні канікули, я оновлюю картини. Підмальовую їх свіжими фарбами, бо за рік діти дуже обтирають стіни і малюнки на них, де намальовано акварелями».
Марія ПУЧИНЕЦЬ, фото автора та Олексія Миколаєнка
