Із Штатів – у Остер, або Американські дівчата люблять відпочивати біля Десни
Остер − звичайне поліське містечко, де майже всі один одного знають. Тому поява на берегах Десни іноземців ніколи не залишається поза увагою. Сюди вже не вперше приїздять волонтери з Корпусу Миру і викладають англійську в школах, вивчаючи при цьому нашу державну мову. Їх залюбки приймають місцеві мешканці, а дівчата, у свою чергу, ставляться до нових родин, як до рідних. Навіть дещо здивувало, що заокеанські гості називають «мамою», «татом», «бабусею», «братиком»... тих людей, з якими тимчасово оселилися.
Україна – країна номер один
У той час, як деякі корінні жителі України готові за будь-якої нагоди перебратися в іншу країну в пошуках кращого життя, до нас їдуть амбітні американці, аби підтримати у нелегкий для нашої держави період. Молоді волонтерки щойно закінчили навчання у вишах і могли б спокійно працювати в Сполучених Штатах, та кожна з них обрала іншу місію, що полягає в зближенні народів США та України.
- Коли волонтер Корпусу Миру заповнює анкету, він позначає три країни, в які хотів би полетіти, серед них уже потім компетентні люди обирають одну, – розповідає Джаклін. – Для мене Україна була в топі, тому я дуже зраділа, коли дізналася, що поїду саме сюди. Я сама із теплого штату, де завжди гарна сонячна погода. Зими взагалі не буває. Тому вже неабияк хочеться побачити і випробувати на собі вашу морозну засніжену зиму.
Не лише для Джаклін, а й для решти дівчат Україна була країною номер один у списку держав, які вони бажали відвідати. Наприклад, Кейті з дитинства чула гарні розповіді з перших вуст про Україну. Двадцять років тому її тато з робочим візитом був у нас, і з тих пір багато історій доніс своїй доньці про традиції та побут слов’ян. Тому, незважаючи на напружену ситуацію в нашій державі, рідні й друзі підтримали дещо ризикований вибір волонтерок.
Що то за хліб такий – коровай?
Кожна країна має свою національну кухню. Українська також зарекомендувала себе мало не в усьому світі. Вона проста, але, разом із тим, надзвичайно смачна, поживна і щедра, особливо коли йдеться про величину порцій. Які ж саме національні страви нашої кухні припали до душі, чи, радше, до смаку гостям із-за кордону? Американки почали гучно сміятися, коли я у них запитала, чи не голодні вони, чи добре їх годують.
- О-о-о, в Україні дуже ситні обіди, – посміхається Міа. – Кілька днів можна їсти. Мені припав до душі зелений борщ.
- Тільки не зелений, – невдоволено кривиться Джесіка. – Не уявляю, як його можна любити. Він ні на що не схожий. Інша річ – овочевий. В Україні його називають червоний. Він справді смачний. Тим паче, це національна страва.
- А я найбільше хотіла скуштувати коровай. Цікаво було, що то за хліб такий обрядовий? – приєднується до розмови Джаклін. – Ним зустрічають гостей, його печуть на весілля, свята. Більше того, коровай існує лише в Україні.
Загалом, дівчата харчуються у родинах, де проживають. А ще у їдальнях школи та гімназії. Їдять те, що й остерці. Навіть залюбки допомагають на кухні.
- З першого дня господарі, в яких я мешкаю, кличуть мене до столу, коли сідають самі обідати чи вечеряти, – розповідає Міа. – Дуже гостинні люди. Галина – вчителька, її чоловік – ветеринар. Я із задоволенням допомагаю мамі (Галині – Авт.) не лише накривати на стіл, а й чистити овочі, щось смажити. Родина ставиться до мене, як до рідної доньки. Не відчуваю жодного дискомфорту.
Родзинка Остра– річка
За нетривалий час перебування в Козелецькому районі дівчата встигли відвідати Київ та Чернігів. Наш обласний центр вразив неймовірною величчю історичних місць та церков. А невеличкий Остер вабить американок мальовничою незайманою природою.
- Коли маю вільний час, завжди йду до річки, – говорить Тейлор. – Там відкриваються такі пейзажі, що можна сидіти годинами і милуватися. Моєму новому братику чотири роки, і ми дуже любимо разом проводити дозвілля.
Майже всі дівчата з великих міст, де добре розвинута інфраструктура, тому в Острі заокеанським гостям дещо не вистачає комунікацій та місць для цікавого і змістовного дозвілля. А от наша природа не залишила байдужою жодну із волонтерок.
- Тут відпочиває душа: чисте повітря, розкішна природа – це все може бути лише подалі від шаленого темпу міста, – підсумувала Міа.
В Україні залишуся, а, можливо, й одружуся...
Дуже приємно було поспілкуватися з цими життєрадісними дівчатами. Навіть мовного бар’єру не відчувалося. Здається, і мовою жестів ми б зрозуміли одна одну. Тому я просто не втрималася, щоб не запитати у дівчат про особисте, а саме: чи подобаються американкам наші українські хлопці, і чи не збираються волонтерки створити родину в нашій країні? Реакція була неоднозначна. Хтось сміявся. Джесіка навідріз сказала: «Ні-ні! Тут тільки задля співпраці, а родину створюватиму вдома». А от Джаклін не була такою категоричною і навіть замислилася, дещо затамувавши подих.
- ...Все можливо. Я не знаю, як далі складеться моя доля. Але не виключаю, що можу лишитися в Україні і навіть вийти заміж. Чому б і ні? – злегка зашарілася Джаклін.
Координатор відділу профорієнтаційної підтримки Корпусу Миру в Україні Людмила Вельгас супроводжує в Острі дві групи волонтерів по п’ять чоловік. З однією з груп нам вдалося поспілкуватися і Людмила нам у цьому люб’язно допомогла. Сама жінка з Вінниці. В Острі вже вдруге. Каже, що тут їй дуже подобається співпраця з колегами, тобто вчителями школи та гімназії.
- Я задоволена, що у мене молода група. Вони такі енергійні. З ними і п’яти хвилин не посумуєш. А ще у всіх американців гарне почуття гумору, що неабияк допомагає у неочікуваних або не досить приємних ситуаціях. Це чудово, що Корпус Миру відновив свою роботу в Україні. Адже для українських дітей це чудова нагода отримати неоціненний досвід спілкування з носіями англійської мови, – підсумувала пані Людмила.
Сніжана БОЖОК, фото автора
