І на тому світі – не почесть, а забуття з оскверненням
( Продовження )
Правду про заслуги самородного винахідника перед Батьківщиною першим підняв на український загал зброяр Федір Токарєв. На це зреагувала й тодішня українська влада: уряд призначив винахіднику автоматичної зброї й автору моделі зернового комбайна Якову Рощепію персональну пенсію республіканського значення в сумі 400 рублів з 9 березня 1954 року пожиттєво. Хоча постанова Ради Міністрів УРСР за номером 1120 була прийнята від 11 травня 1951 року, і пенсійну книжку персонального пенсіонера тоді ж виписали. Але у пенсійній книжці є корінець талона №1 на червень 1958 року, згідно з яким «Сберкасса» видала 27/ VI 400 рублів пенсії. Виходить, що й з виплатою персональної пенсії бездушно «хімічили» аж до 1958 року, в якому й помер талановитий пенсіонер.
Поховали знатного винахідника на місцевому кладовищі, без ніяких почестей, навіть хреста з прізвищем покійного на могилі не встановили.
У районі інформацію про знаменитого земляка збирав учитель Осовецької восьмирічної школи Михайло Митрофанович Дідик, вів переписки з музеями, де зберігалися документи про винахідника Якова Рощепія. В 1964 році вчитель одержав листа з редакції центральної республіканської газети з передрукованою статтею журналіста Івана Волошина «Винахідник Яків Рощепій» за 31 серпня 1950 року. Постійно підтримував учитель зв’язки з дружиною покійного винахідника Мариною Оксентіївною, яка проживала і в дочки. На початку червня 1968 року Михайло Митрофанович одержав від неї плачевного листа, в якому поділилася своєю бідою: « Тепер ще у мене одне горе – закрили мій номер городу. Що ж мені робити? Не знаю, де мені шукати порятунку? Такі ми неудачники, неспосібні жити у світі».
Вдова мала на увазі й чоловіка, який жив і творив у часи, коли кривда брала верх над правдою, коли пройдисвіти від науки і влади могли безкарно привласнити його винаходи. У одній з публікації у районній газеті про Якова Рощепія Михайло Митрофанович процитував звернення Тараса Шевченка до своєї долі: «Які з нас люди? Та дарма! Ми не лукавили з тобою. Ми просто йшли, у нас нема зерна неправди за собою». Подібне міг сказати про свою долю і Яків Рощепій.
Сільський учитель допомагав вдові винахідника боротися з представниками місцевої радянської бюрократії. Добився у сільраді, щоб вулицю, де народився і жив винахідник, назвали його іменем, що стало винятком.
У 1979 році виповнилося було 100 років від дня народження Якова Рощепія, персонального пенсіонера республіканського значення, офіційно визнаного в СРСР творця автоматичної зброї і розробника першого самохідного зернового комбайна. Але навіть у районі про цього видатного земляка й словом не згадали.
Пам'ять про винахідника-самородка ожила в листопаді 1989 року: районна газета спільно з місцевою школою організували святковий «вогник» з нагоди 110-річчя з дня народження Якова Устимовича. В шкільній їдальні зібралися вчителі й старші учні, керівники села й місцевого колгоспу, племінниця винахідника і колишні сусіди.
Ближні сусіди допомогли організаторам «вогника» знайти могилу Якова Рощепія на кладовищі, що за кілька десятків метрів від місця, де колись стояла хата винахідника. У ювілейному 1989 році навіть могила персонального пенсіонера була безіменною.
Після офіційного вшанування пам’яті знаменитого земляка, на його могилі з’явився скромний пам’ятний знак від сільради й колгоспу, а районна газета на всю шпальту помістила фоторепортаж з ювілейного «вогника» від 16 листопада 1989 року. Школа оформила куточок про життя й винаходи Якова Рощепія.
Поновила пам'ять про винахідника й республіканська газета, опублікувавши на першій шпальті статтю журналіста районної газети під заголовком «Ще не пізно гідно увічнити пам'ять видатного винахідника-самородка». Одна з найпростіших пропозицій: назвати іменем Якова Рощепія вулиці в Бобровиці і Чернігові, можна б і в Києві.
На жаль, ці та інші пропозиції стосовно увічнення пам’яті славного винахідника залишилися непочутими. Натомість безсмертну пам'ять про творця першої «автоматической винтовки Я.У.Рощепея, черниговского крестянина» спокійно привласнила Росія: у Тульському музеї зброї на центральній експозиції розміщені зверху портрети двох зброярів – генерал-лейтенанта, Героя Праці, професора Володимира Федорова і забутого в Україні винахідника-самородка Якова Рощепія. Працівники музею пояснюють відвідувачам, що вони однаково пишаються обома винахідниками. Нагадаю, що й авторство винаходу зернового самохідного комбайна радянські чиновники теж віддали чужинцям – австралійцям.
Фотографії стенду і автоматичної гвинтівки Якова Рощепія привіз з музею Тули у рідне село винахідника нині покійний голова місцевого колгоспу Володимир Павленко. Він же був й ініціатором назвати колгосп іменем Якова Рощепія, особисто замовив у майстрів новий пам’ятник на могилу винахідника.
Тоді ж згадала про знаменитого родича й рідня, яка до листопада 1989 року (до першого вшанування ювілею – 110-річчя) не знала, де його могила.
І все ж, фоторепортаж у районній газеті під заголовком «Пам'ять про Я.У. Рощепія жива» і стаття на першій шпальті центральної республіканської газети під заголовком «Ще не пізно гідно увічнити видатного винахідника-самородка», видно, підштовхнули місцеву владу на підготовку до святкування 120-ї річниці з дня народження Якова Устимовича.
Серйозну роботу запланувала місцева влада: за підписом сільського голови Анатолія Седляра, від імені сільської ради народних депутатів та членів виконкому 2 червня 1998 року був надісланий лист віце-прем’єр-міністру України В.А.Смолію. В листі написане прохання такого змісту: «Для відзначення знаменитої дати необхідне Ваше втручання й допомога, так як ми не можемо в зв’язку з таким фінансовим станом зробити весь комплекс робіт, а саме:
1.Збудувати будинок-музей 15м х 11 м.
2. Відремонтувати колодязь.
3. Зробити біжучий ремонт асфальтової дороги, довжина 400 м, ширина 3м.
4. Збудувати сарай для інвентаря і палива.
5. Побудувати асфальтову дорогу до кладовища, довжина 400 м, ширина 3 м.
6. На кладовищі побудувати асфальтову доріжку довжиною 60 м, шириною 1 м.
7. Виготовити експозиції в музей.
8. Побудувати асфальтову (центральну) дорогу через села Осовець і Щаснівка довжиною 3,2 км.
9. Побудувати санвузол в будинку-музеї.
10. Біля будинку-музею побудувати асфальтову доріжку довжиною 60 м, шириною 1 м, лавочку для відпочинку.
11. Побудувати огорожу 60 м.
12. Виготовити пам’ятник на могилу Я.У.Рощепія.
З перерахованих прохань Кабмін допоміг відремонтувати дорогу по вулиці імені винахідника, а також до кладовища. Також з різних організацій було завезено багато різних будівельних матеріалів, але вони десь поділися, невідомо на що використані. Керували цим процесом деякі самоназвані родичі. Силами ж сільської і районної влад організували у сільському будинку культури «шикарний» захід, на якому яскраво піарилися деякі, не такі вже й рідні, родичі та представники влади.
Вершиною самопіару на пам’яті винахідника можна назвати розцяцькований плакат «До 130-річчя від дня народження Я.Р. Рощепія». У ювіляра, як зазначено вище, «… не було зерна неправди за собою». Але на ювілейному плакаті понаписували багато брехні, ще й цинізмом щедро приправленої.
Найбільше це помітно у центральній публікації, автора якої з числа родичів не буду називати – він давно покійний. Стаття прикрашена фотографією сільської хати, яку автор назвав хатою батьків та музеєм Я.У. Рощепія в Осовці. Але насправді це аж ніяк не той будинок (15 м на 11 м), який просили віце-прем’єра Смолія побудувати для музею винахідника, оскільки батьківська хата давно стерта з лиця землі. Тож на плакаті помістили фото будинку племінниці Якова Устимовича – Марії Митрофанівни, яку родичі відправили в Данівський будинок для одиноких людей літнього віку, а хату «привласнили», сподіваючись, що район викупить у них це приміщення для музею. Але район не викупив чужу хату, і Кабін не виділив потрібну суму для будівництва музею, а от будівельних матеріалів, випрошених у багатих спонсорів, завезли чимало. Дурняк швидко «випарувався», й автору публікації довелося звітувати перед благодійниками фотокарткою неіснуючого музею.
Прикрасили ювілейний плакат літературною творчістю «народних» поетів, які своєю маячнею заспівали, як самохідний зерновий комбайн, який «пішов полями в світ збирати колоски добірні», «Рощепій заводить задоволено самохідний зерновий комбайн… насипає в бункери зерна», інший комбайн «пішов цукрові буряки збирати…»
Як було насправді, як і хто привласнював собі винаходи Якова Рощепія, як винахідник боровся з ними, – давно було написано в центральних виданнях. І першочергова заслуга в цьому колишнього зброяра Токарєва і українського журналіста Івана Волошина, з-під пера якого з’явилася публікація не лише про винахідника автоматичної зброї, а й про його розробки зернового та бурякозбирального комбайнів, що лягло в довідку Раді Міністрів УРСР для призначення персональної пенсії. Але доля цих винаходів «чернігівського селянина» дуже печальна і для винахідника, і для України.
На розцяцькованому плакаті понаписували гарні слова від високих посадовців.
Голова Верховної Ради України Володимир Литвин: «Я звернувся до уряду з проханням … встановити пам’ятник-погруддя Я.У.Рощепію на вулиці, що носить його ім’я у с. Осовець, провести роботи з благоустрою садиби-музею Я.Рощепія, а також перейменувати одну з вулиць у м. Бобровиці…»
Заступник міністра агрополітики Олександр Шевченко: «Нам потрібно не забути про тих, хто починав формувати образ України як країни геніальних і працелюбних людей, зокрема про Якова Рощепія, талановитого конструктора, творця-винахідника автоматичної зброї, самохідного зернового комбайна та іншої техніки».
Головний консультант-інспектор секретаріату Президента України Георгій Черниш: «… Яків Рощепій прославив нашу Україну на весь світ. Це гордість нації, нашої України, і ми пишаємося ним».
Голова облдержадміністрації Микола Лаврик: «Ми повинні берегти пам'ять про свого легендарного співвітчизника… і пишатися тим, що він був українцем».
Голова Чернігівської обласної ради Наталія Романова: «Яків Рощепій, гідний син Чернігівщини. Він всім своїм життям, неперевершеними винаходами продемонстрував природжену геніальність, примножив інтелектуальні і духовні здобутки українського народу, творчий потенціал чернігівської землі».
На такі донебесні оцінки й обіцянки не поскупилися й інші «літератори» та високопосадові оратори, що зайняли більше половини розцяцькованого плаката. На жаль, користь від їхньої патріотичної риторики для увічнення пам’яті винахідника-самородка дорівнює плюсклому нулю. Хоча розповіді про правду й гірку долю чернігівського винахідника продовжують з’являтися на шпальтах українських друкованих видань. Одну з таких публікацій Україна побачила у 2019 році в науково-популярному журналі «Визвольна боротьба» (головний редактор Роман Гунда, голова правління ГО «ЛООВПО «Меморіал»» імені Василя Стуса). Називалася стаття «Винахідник Яков Рощепій. Чи пишається Україна видатним українцем?» Питання риторичне, на яке ніхто ні від влади, ні від великих перефарбований «патріотів» не поспішає давати відповідь.
У цьому році відзначатимемо 145-річний ювілей Якова Рощепія. Натомість нічого не виконано з гарних обіцянок, виголошених на 120-річному ювілеї. Навпаки, з Бобровицького краєзнавчого музею загадково зникла невеличка експозиція про Якова Рощепія. Зараз там проводяться ремонтні роботи. Як сказала нова директорка – ремонтують «господарським способом». Куточка про земляка-винахідника вона не бачила. Якщо такий був – їй невідомо, куди подівся. Але постарається відновити експозицію.
Деякі історичні документи збереглися на побляклому стенді в Щаснівському будинку культури, цей стенд передали зі Щаснівської школи, коли її закривали. Чи вистачить духу в старостаті для оновлення стенду? Сказали, що працюють над цим.
Тож хай збуваються слова колишнього Голови Верховної Ради України Івана Плюща, опубліковані на згаданому ювілейному плакаті: «Сьогодні надзвичайно важливо зробити все можливе для увічнення пам’яті про тих людей, які своїм життєвим шляхом, своїми винаходами доводили, що українці є найгеніальнішою, наймогутнішою нацією в світі – і розумом, і силою, і духом. Пам’ятаймо про Якова Рощепія!»
Григорій ВОЙТОК
