Григорій Ткаченко: «Ми все відбудуємо»


 

21 день… Саме стільки перебувало в окупації село Лукашівка, що під Черніговом. Здавалося б: що там три тижні, та для когось вони стали вічністю. Хтось втратив дім, хтось не витримав і наклав на себе руки, когось розстріляли. Депутату Чернігівської обласної ради, який відомий своєю патріотичною позицією, власнику фермерського господарства «Напорівське» Григорію Ткаченку вдалося врятуватись в останній момент. Він ні на мить не втрачав зв'язок з односельцями, а повернувшись на другий день після звільнення в Лукашівку, жахнувся побаченому. По всьому селу валялись трупи розстріляної худоби, розбиті ангари, хліви, новий зерносушильний комплекс, техніка… Григорій Михайлович до сьогодні не знає, скільки із півтори тисячі орендованих гектарів йому вдасться посіяти цього року, адже 80% полів – з мінами та снарядами. Втім, фермер не втрачає надії, планує все відродити та відбудувати, зберегти трудовий колектив.

Григорій Ткаченко біля новенького тракора, який уцілів

 

«Коли орки зайшли в село, то почали розпитувати людей «а гдє Гріша»

 

Родина Григорія Ткаченка готувалась до війни. Наше видання було свідком того, як патріотичний фермер не раз звертався до своїх європейських колег із закликами вплинути на внутрішню політику їхніх держав, аби «не проспати Путіна». Проспали… Путін і його армія принесли на нашу землю біду, смерть та руйнацію. З початком війни у родині Ткаченків ролі розподілили так: зять та син – на війну, інший зять – вивозить жінок і дітей. Сам же Григорій Михайлович разом із дружиною допомагали українським військовим обороняти Лукашівку: підвозили їжу, господарство допомагало з ремонтом техніки, фактично на їхніх плечах була частина забезпечення. Село впродовж трьох днів утримувало 64 солдати з двома танками, одним ПТУРом та трьома БРДМ (броньована розвідувально-дозорна машина).

Спалена окупантами цивільна машина, в якій загинула людина

 

«Спочатку наші вели оборону з двох напрямків, а потім Лукашівку взяли у півкільце, – розповідає Григорій Михайлович. – Серед оборонців було двоє братів-росіян із РОА (Російська визвольна армія) 20-ти і 24-ох років. Один із них мені життя врятував, попередивши, що село їм не втримати і треба втікати. Самі ж хлопці загинули смертю героїв, до кінця утримуючи оборону. На місці їх загибелі ми поставили хрест, а їхній батько, який з 2014 року воює в Добровольчому Українському Корпусі, виготовив табличку.

На цьому місці загинули брати-росіяни Бутусіни, які воювали на боці України

 

Для мене ці люди є дійсно героями, – продовжує він. – Лукашівку можна було утримати, але коли нас взяли у напівкільце переважаючі сили супротивника, то це вже виявилось неможливим. Говорять таке, що в них був провідник із Іванівки. Не знаю, чи правда, але інформація у них була на мене і на мою родину дуже детальна. Першим ділом, коли орки зайшли в село, то почали розпитувати людей «а гдє Гріша». Знали, де я живу і де моє господарство. 9-го березня, на роковини Тараса Шевченка, Лукашівку окупували рашисти, ми з дружиною встигли вискочити буквально в останній момент».

Для окупантів це село мало стратегічне значення, адже звідси можна було контролювати відрізок траси Куликівка – Чернігів та обстрілювати Чернігів. 30-го березня окупанти залишили Лукашівку, але село й досі не оговталося, і оговтуватись буде довго, роками.

«Ось буквально вчора зять знайшов на подвір’ї розтяжку, – продовжує розповідь Григорій Ткаченко. – Частина із окупантів жила у нас в хаті. Жили, як свині. Повиривали все, повитягували техніку, одяг, все під чисту з хати винесли. Поїхали, покажу, що вони зробили з селом».

 

Свій штаб ординці розташували у церкві

 

Ми сідаємо в авто фермера і їдемо. Ось – зруйнована хата, а біля неї спалений російський танк. Ось – ще одна хата і також спалений танк. Ординці, як видно, взагалі не добирали місць, де ховати свою техніку та звідки вести обстріли. Більшість зруйнованих хат – це результат того, що танки та артилерію вони ставили впритул до них, а відтак у наших просто не було вибору.

Росіяни вели обстріли з-під хат. На фото - спалений російський Т-72

 

«Я не можу назвати їх людьми, це – особини. І народили їх не матері, не жінки, а також істоти, – не добираючи слів говорить про російських солдат Григорій Ткаченко. – Це – орда!».

Проїжджаючи будинок культури, де патріотичний фермер із Лукашівки зустрічав делегації французьких фермерів, пригадалося, як два роки тому він давав їм настанову: «Ви проспали Гітлера, проспите і Путіна».

«На жаль, я був правий, краще б я помилявся», – зітхає Григорій Михайлович.

Під’їжджаємо до місцевого храму – Вознесенської церкви, між іншим – пам’ятки архітектури, в якій окупанти облаштували свій штаб.

Вознесенька церква, в якій необільшовики зробили свій штаб

 

У церкві ординці зберігали боєприпаси, їли, спали, смажили шашлики із худоби фермерського господарства Григорія Ткаченка. Звідси вели обстріли. Наші ж, коли звільняли село, то влучили в боєкомплект. Місцеві розповідають, що розривало впродовж трьох годин, навкруги розлітались частини окупантів. У той день тільки в одному місці їх загинуло більше сотні. Від церкви ж залишилась половина. «Нічого, – каже Григорій Михайлович, – ми відродимо і церкву, і село, і господарство».

 

Поля заміновані, посівна зірвана

 

Справи у ФГ «Напорівське» нічим не кращі, ніж, власне, у самої Лукашівки. Тільки п’ята частина із наявних земель, які орендує ФГ «Напорівське», безпечна для обробітку. Понад 1200 гектарів і досі не обстежені. На цих землях, скоріше за все, вже нічого не посіють, адже посівна має терміни і чекати саперів не буде.

На полях і досі лежить згоріла техніка

 

«Дуже багато зруйновано, – говорить фермер. – Ми нарахували шкоди на 500 тисяч доларів. Це тільки прямої шкоди, а якщо рахувати непряму? Наприклад, корови 40 днів ходили недоєними, свою продуктивність вони зможуть відновити тільки через рік, коли народять телят. Сьогодні поля не розміновані. Страшно везти туди людей, бо можна підірватись. Ми не знаємо, коли ми почнемо посівну і скільки засіємо».

Минулого року господарство скористалося програмою доступних кредитів від Уряду, закупивши техніку та збудувавши новий зерносушильний комплекс. Нині ж левова частина техніки згоріла, сушарка після того, як по ній стріляли з танка, не підлягає відновленню. Але ж кредити треба гасити…

Італійська сушарка, яка попрацювала один сезон, не підлягає відновленню

Спалили сівалку за 50 тисяч доларів

 

«Найбільш оптимістичний сценарій – це розмінувати на початку травня і зайти в поле, – каже Григорій Ткаченко. – Ми спромоглись взимку закупити посівмат і добрива. Трохи не вистачає, але ми б викрутились. Ще одна проблема велика – ці істоти викрали всю комп’ютерну техніку. А в паперовому варіанті документація пішла або в туалет, або розкидана по подвір’ю».

 

Вбили половину поголів’я ВРХ

 

Дуже сутужно з тваринництвом.

«150 голів, 50 відсотків поголів’я ВРХ знищено, – зітхає фермер. – До того ж знищено охолоджувач молока, частково знищено доїльну залу. Ми вже її відновили і починаємо роздоювати тварин, плануємо відновити тваринництво у повному обсязі. Колектив у нас молодий – найстаршій людині всього 42 роки, тому маємо зберегти тваринництво і робочі місця, бо з роботою навколо будуть великі проблеми».

З техніки механізатори вже дещо відновили. Деякі агрегати не підлягають відновленню, як-от, наприклад, кукурудзяна сушарка вартістю 50 тисяч доларів.

«Ці істоти нищили все, що можна було взяти – вони брали. Наразі зруйноване приміщення ангару, тваринницькі комплекси, картоплесховище. Збитки рахує спеціальна комісія, – каже власник постраждалого господарства. – Але у нас вже працює будівельна бригада, яка відновлює приміщення. Найдорожчий процес – це, звісно, відновлення зерносушильного комплексу, який пропрацював всього один сезон. Увесь комплекс нам обійшовся до війни у 120 тисяч євро. Будемо вирішувати проблеми поступово. Зараз головне – посіяти вчасно там, де це можливо, і зберегти трудовий колектив. Впевнений, що ми все відбудуємо і буде ще краще, ніж було», – резюмує Григорій Ткаченко.

 

Віталій НАЗАРЕНКО, фото автора

Розроблено ТОВ "СОТА ЛАБС"