Гречанка
Друзі жартома називають її гречанкою. Адже Ганна Усатенко вже багато разів побувала у легендарній країні героїв та богів. І мріє знову потрапити на чарівний острів Агістрі, де, за переказами, сховано безцінні піратські скарби. Звісно, відчайдушних морських розбійників там уже давно немає, інакше вони б залюбки поскладали до ніг вродливої українки всі свої коштовності. Але хіба то не втіха – постояти, немов вічно юна Афродіта, на високому смарагдовому пагорбі, милуючись дивовижно прозорим, діамантовим морем?!
«Хочете бути схожим на тутешніх мешканців? Навчіться як слід вимахувати руками...»
Вперше у таке незвичайне відрядження Ганна вирушила за місяць після свого весілля. Чоловік залишився вдома, однак до екзотичної мандрівки дружини поставився з розумінням. «Я не даю підстав для ревнощів, – пояснює моя співрозмовниця. – До того ж, закоханим таланить. Вони неодмінно встигають на останню електричку, саме для них лишаються два останніх квитки в кіно і найкращий столик у кав’ярні. І взагалі, увесь світ крутиться довкола них. А ми з Олексієм – закохані!».
Нащадки еллінів вразили українку своєю гостинністю. «Заблукати там просто неможливо, – говорить вона. – Будь-який перехожий неодмінно прагне допомогти. Тож навіть якщо ви не знаєте англійської, вам розтлумачать усе мовою жестів. Але наберіться терпцю – практично всі греки дуже люблять поговорити, особливо з незнайомими людьми. Я познайомилася з надзвичайно цікавим добродієм – господарем книжкової крамниці. Здавалося, переді мною – персонаж із давньої Еллади. Такий колоритний, сивобородий, з ясними і дуже проникливими очима, неначе цей чоловік увібрав у себе всю історію та культуру Греції. Коли я сказала, що приїхала з України, він одразу ж зацікавився, пригадав: «Геродот у своїх творах називав вас скіфами». Багато розпитував про нашу державу. Мені було так приємно! Розповідав і про себе. Крамниця у нього вже давно, проте більшість книжок власник не продає, а просто дарує людям. Каже: «Мені цілком вистачає на життя. Я щасливий, що від цих книг стають добрішими». «Але як же ви тоді взагалі займаєтеся бізнесом?» – здивувалась я. І почула у відповідь: «Я не думаю про бізнес, а просто живу». Він свідомо уникає зайвої метушні; заробляє саме стільки, скільки йому потрібно, і не прагне гучної слави та примарного багатства. Живе без поспіху – в гармонії з собою, робить те, що йому подобається. І немало встигає! Він – Людина, котра відбулась. Хтось скаже: «Дивак!». Але така життєва філософія притаманна багатьом грекам, з якими я зустрічалася. Вони не так поспішають, як наші люди, і водночас встигають втілювати задумане. Тому й не переймаються щодо власної непунктуальності».
Всі заходи розпочинаються хвилин на двадцять, а то й на півгодини пізніше. Але на це ніхто не зважає, навпаки, поводитися інакше – ненормально. Якось один грек вів семінар і, між іншим, запитав у Ганни: «Котра година?». Та простодушно назвала точний час – 57 хвилин. Почувши таку «дивну» відповідь, ошелешений чоловік потім хвилин п’ятнадцять обговорював слов’янську педантичність, порівнюючи нас із німцями. Його це так зачепило!
Греки – емоційні, як італійці. Коли розмовляють, увесь час жестикулюють. Якщо ви бачите двох добродіїв, котрі темпераментно вимахують перед самісіньким носом один в одного руками і голосно сперечаються на увесь тролейбус, не кваптесь їх розбороняти, – очевидно, зустрілися давні знайомі і цілком приязно бесідують про своє життя. У готелі Ганна навіть прочитала таку рекомендацію: «Хочете, аби ніхто не знав, що ви – турист? Бажаєте бути схожим на місцевих мешканців? Тоді навчіться як слід розмахувати руками і гучно доводити свою точку зору».
«Грекам складно стриматись, якщо хтось поводиться зухвало, кидає їм виклик, – посміхається Ганна. – Але вони належно цінують миролюбність. Якось я стала очевидцем такої історії. В одну фінансову установу зайшов дуже скандальний клієнт. Звісно, в грецькій мові є «набір» загальнозрозумілих лайливих слів. Там дуже часто кажуть: «малакас», що перекладається як «дурник», «ідіот». Причому, коли це слово промовляють лагідно, жартома, це не сприймається як брутальність. Навіть друзі між собою нерідко так спілкуються. Проте, якщо інтонація інша, слово звучить образливо. І ось заходить чоловік, зверхньо жбурляє документи на стіл і непривітно звертається до працівника: «Гей, ти, малакас!». Тобто у клієнта був поганий настрій, і він навмисне провокував конфлікт. Адже після подібного «люб’язного» вітання неодмінно мала спалахнути суперечка. Це ж – Греція! Однак працівник установи повівся несподівано, немов давній мудрий філософ. Він показав табличку зі своїм іменем та прізвищем і спокійно, ввічливо промовив: «Бачите, як мене звуть? Не так, як ви сказали. А як звуть вас?». Як ви гадаєте, якою була реакція скандаліста? Йому стало соромно! Чоловік зашарівся і попросив вибачення…».
Втім, то був просто неймовірний випадок. А, як відомо, виняток тільки підтверджує правило. Ось інша – кумедна і водночас вельми повчальна історія від Ганни Усатенко: «Це трапилося… Ви візьмете мене на роботу, якщо я втрачу її там? Я вмію мити, готувати (сміється, – Авт.)… Отже, в одній установі, хай це буде пошта, обслуговувався дуже заможний клієнт, котрий вимагав до себе особливого ставлення. Якось завітав його син, відповідно вихований, ще пихатіший за татуся, і почав відверто хамити працівнику. Той аж побуряковів від образи, а потім… спритно перестрибнув через стійку, міцно схопив молодика за грудки, мерщій виніс його надвір, рвучко поставив на тротуар і гордо, з почуттям виконаного обов’язку, повернувся в приміщення. Знаєте, як відреагував «потерпілий»? Сів у свій супермодний, потужний джип, розігнався і…в’їхав на автівці в установу! Добре, що хоч по дорозі не трапилося ніяких перешкод. Підрулив прямо до стійки і зупинився перед тим самим працівником. Мовляв, обслуговуй… Наскільки я знаю, заклад зі своїм службовцем попрощався. Звичайно, клієнт поводився нетактовно, але працівник взагалі спровокував його на дії, небезпечні для оточуючих. Уявіть, ви прийшли на пошту вкинути листа, а вас хапають за грудки і виносять на вулицю! Ось така реакція занадто емоційного грека. Проте цього разу він все ж передав куті меду…».
Про «безсоромного» бога та чоловічу силу
В Афінах Ганна познайомилася з громадянами Казахстану. Їхали разом у метро. Молода гречанка розмовляла по мобільному телефону так, що її чув увесь вагон. Ніхто з місцевих, звісно, не обурювався, адже така поведінка – звична. А ось казахи почувалися ніяково. У них в громадському транспорті спілкуються майже пошепки, адже іншим пасажирам має бути також комфортно. Вони розповідали: «Ми, мабуть, наймиролюбніша нація. Нас вважають безхарактерними, але насправді ми просто дотримуємось традицій миру: краще в чомусь трохи поступитися, ніж увесь час, за будь-яких обставин, діяти наперекір». У них – така ментальність. А в Греції популярне гасло: «Свобода або смерть!». Відчуваєте різницю?
На казахських купюрах – тенге – зображено долоню з певними символами. Ганні пояснили: це – відбиток долоні Нурсултана Назарбаєва – колишнього президента Казахстану. Казахи з великою повагою до свого президента ставляться. «Так, – визнають, – він – тиран, адже дійсно прагне зосередити у своїх руках всю владу в державі. Однак президент багато робить для країни, і ми вважаємо, що це – на краще. Адже «поганий» мир ліпший за «хорошу» сварку».
Ще один вияв грецької ментальності: на традиційно жіночих посадах – адміністратора, офіціанта, продавця – там працюють, в основному, чоловіки. І молоді, і літнього віку. Причому вони абсолютно не комплексують з цього приводу. Бо, скажімо, робота офіціанта – справді нелегка. Спробуйте в спеку бодай кілька годин вибігати між столиками, обслуговуючи відвідувачів. Це у нас та у сусідів-росіян жінка «коня на скаку остановит и в горящую избу войдёт». А греки своїх жінок жаліють. Здебільшого, гроші там заробляють чоловіки, а їхні дружини – хранительки домашнього вогнища.
Втім, якщо прекрасна стать прагне робити успішну кар’єру чи заробляти кошти, – будь ласка. Немало жінок, наприклад, працюють таксистами. Сидить така пані за кермом автівки і водночас традиційно голосно спілкується по мобільному телефону, що аніскільки не бентежить ні її пасажирів, ні правоохоронців на дорогах. І гроші за цю роботу платять пристойні.
Взагалі, жінки в Греції почуваються вільно, а одягаються зручно. Не соромляться обговорювати інтимні стосунки. «Сидимо з колегами в кав’ярні, – пригадує Ганна, – приносять нам на десерт йогурт: таку собі дуже густу сметану з медом та горіхами. Греки знали, що я недавно вийшла заміж, тож охоче пояснили: «Ця страва – дуже корисна для чоловічої сили. Запам’ятай, згодиться і тобі, і твоєму чоловікові, і всій вашій майбутній сім’ї». Вони постійно звертають на це увагу! Надзвичайно багато продається там усіляких фігурок давньогрецького бога. У них – буквально культ продовження роду та еротики, і ніхто не вбачає в цьому нічого поганого, бо така людська природа».
Фемінізм у Греції – тема не модна. На гендерні проблеми практично ніхто не скаржиться. Проте жінок із сигаретами там – як у нас грибів після дощу. Тільки гриби – в лісі, а панянки – в кав’ярнях і на вулицях. Країна посідає одне з перших місць у Євросоюзі з виробництва тютюну, і гречанки цим неабияк пишаються. А ось серед сильної статі курців, як не дивно, значно менше.
Чоловіки-греки одружуються, зазвичай, після тридцяти. Спочатку прагнуть здобути гарну освіту, знайти хорошу роботу та облаштувати пристойне житло. Дружину обирають довго, без поспіху. Але потім у таких сім’ях, як правило, не менше трьох дітей. Причому батько свою малечу просто обожнює і завжди знаходить час для своїх синів та донечок.
Грецію з’їли... кози
Третина населення Греції – більше дев’яти мільйонів – мешкає в Афінах. І величезне місто продовжує розростатися, хоч, здавалося б, нікуди, адже навколо – гори, які спускаються до моря. Ганну вразило, що Афіни забудовані «хрущовками». Як у нас в 60-тих зводили бетонні коробки, так і в них. Правда, у Греції «хрущовки» – інші: з широкими балконами, вкриті тентами, там багато зелені – жителі люблять так прикрашати свої оселі. Але все одно ці будівлі – на одне обличчя. І лише в центрі – істинно грецька архітектура: старовинні будинки, вкриті червоною черепицею. Фасади цих будівель змінювати не можна. Вони повинні залишатися такими ж, як і багато років тому. Проте чим далі від центру, тим більше «хрущовок» і прямих вулиць, на околицях постійно зводять новобудови. Тільки в центрі затишні вулички огинають пагорби, немов кізочки протоптали ці доріжки. Власне, є навіть приказка, що Грецію з’їли кози. У давній Елладі ці тварини були розповсюджені. Невеличкі пагони вони витоптували, а більші з’їдали...
Існує красива легенда, пов’язана з Афінами. Місто розташоване на висоті лише двадцяти метрів над рівнем моря. Але буквально в центрі є пагорб заввишки триста метрів. Греки називають його Лікаветос. Засновником Афін вважається цар Кекропс. Саме він обирав покровителя міста між Афіною та Посейдоном. Морський володар подарував Афінам джерело, а богиня мудрості – костур, який перетворився на оливкову гілку. І цар був настільки розчулений подарунком богині, що обрав її. Тому в Афінах не вистачає питної води (насправді Ганна цього не відчувала – вода надходить у місто з озер та річок, розташованих неподалік).
Далі в легенді розповідається, що Афіна хотіла возвеличити пагорб Акрополіс, перш ніж там збудують для неї храм. Для цього богиня відколола великий уламок від гори Пенделі і несла його до Акрополіса. Проте по дорозі зустріла ворона, який приніс печальну звістку про трагічну смерть дружини й доньки царя Кекропса. Афіна так засумувала, що не втримала чарівний уламок, який тепер прикрашає центр міста. Причому Лікаветос – удвічі вищий за обраний богинею Акрополіс.
На вершині Лікаветоса знаходиться церква святого Георгія, збудована в XI-XII століттях. Взагалі, релігійних споруд у Греції дуже багато: православних, протестантських, мусульманських. Співіснують вони мирно. Один із найдавніших та найвідоміших храмів – Капнікарея, датований XI століттям. Знаходиться він у центрі Афін – на красивій вулиці, названій на честь бога торгівлі Гермеса. «Старий, мов Капнікарея», – так кажуть у Греції про людину похилого віку.
Саме в цій країні знаходяться знамениті чоловічі монастирі, куди за жодних обставин не може ступити нога жінки. В разі небезпеки лунає пронизлива сирена і спокусницю, яка щойно зійшла на берег, миттю випроваджують геть.
Також у Греції є чудові курорти. Один із них – Халкідікі – мальовничий півострів у вигляді тризуба. За легендою – це закам’янілий тризуб Посейдона. Але найкрасивіше місце, на думку моєї співрозмовниці, – острів Агістрі. У XVI-XVII століттях там панували пірати, тому дехто й досі намагається відшукати заховані ними скарби. Однак зараз це місце привалює своїм неповторним колоритом: чепурними грецькими двориками, амфорами просто на вулицях, в’юнкими декоративними рослинами, дивовижною мозаїкою. Море там – надзвичайно чисте, прозоре, ніби діамантове, – з високого крутого скелястого берега видно кам’янисте дно.
Взагалі, греки люблять і вміють відпочивати. Одне з найпопулярніших слів – «кефі» – аналог нашого «кайфу». Але йдеться не лише про інтимні стосунки: «Це – прекрасне відчуття, коли ти забуваєш про всі проблеми, тобі – надзвичайно добре, ти – неначе летиш, отримуєш стільки неймовірної позитивної енергії. Ти чудово проводиш час – спілкуєшся з друзями, слухаєш музику, танцюєш... До речі, за увесь час я не бачила там жодного п’яного, хоч мало не все місто щовечора відпочиває в тавернах. У них – дуже цікавий режим, пов’язаний зі спекотним кліматом. З 14-тої і десь до 17-18-тої години місто наче завмирає. Вулиці порожніють, мешканці ховаються в затінку, сплять. Але о 19-20-тій Афіни поступово прокидаються, люди зустрічаються з друзями. У тавернах раніше 21-ої ви не знайдете ніяких страв – тільки легкі десерти. І лише після дев’ятої вечора починається активне життя. У центрі міста – багато закладів саме для туристів, місцеве населення там практично не вечеряє. Нам порадили обирати таверни, куди ходять греки. Тоді ви зможете сповна насолодитися вишуканими стравами та національним колоритом, а обслуговуватимуть вас неодмінно дуже якісно».
«Мрію мати багато дітей!»
Однак побувала Ганна і в одному зі східних кварталів, де мешкають араби й турки: «Тривав робочий день, але багато молодих чоловіків безцільно тинялися вулицями. Ці квартали разюче відрізняються від інших. Я не кажу про центр міста – навіть на околицях ніде не побачиш такого бруду й безладу! Мене неприємно вразили занедбані під’їзди, ота суцільна вбогість та невлаштованість. І жодної жінки, крім мене, ніде не було; тож всі мужчини буквально «їли» мене очима. Я постаралася швиденько звідти втекти. Не тому, що була якась конкретна загроза, – просто почуваюсь незатишно там, де люди неналежно ставляться до власного побуту, не дбають про свої оселі. Як не парадоксально, але вулиці в цьому кварталі названі на честь видатних Сократа і Софокла...».
Натомість Ганні дуже сподобався парк, яким опікуються... місцеві жебраки: «Цей парк знаходиться недалеко від готелю, в якому я мешкала. Вийшла прогулятися вранці, дивлюся – всі лавочки зайняті, на них чоловіки та жінки різного віку сплять. Поцікавилася у колег: «Хто це? Безхатьки?». «Так, – підтвердили мені, – вони не мають власних домівок. Однак міська влада домовилася з цими людьми: безпритульні на цілком законних підставах мешкають тут і увесь час дбають, щоб у парку було чисто». І справді, там було скрізь ідеально прибрано – жодного папірця навколо! Коли вони прокидаються, акуратно складають речі і розміщуються десь у затінку, нікому не заважають. Ось такий цікавий приклад взаємовигідного співробітництва влади та бездомних».
Греки знають про Україну. Неабияке враження на них справила наша помаранчева революція. Власне, там дуже багато емігрантів з колишнього Радянського Союзу. Та й наші співвітчизники постійно приїжджають сюди на заробітки. Російська мова в цій країні – взагалі не дивина. Якось протягом одного дня Ганна чула її мало не щогодини. Причому ламаною російською спілкувалися навіть греки: таксист, адміністратор готелю, продавець у кіоску, а також перехожі на вулицях і священик. Англійською володіють майже всі. Греки переконані: чим більше мов знає людина, тим краще! Проте останнім часом там намагаються стримати потік наречених зі Східної Європи. А незаміжній українці стати громадянкою цієї держави тепер майже неможливо.
Ганна Усатенко в Грецію закохана і при нагоді із задоволенням вирушить у нову мандрівку до нащадків давньої Еллади. Однак жити вона хоче вдома – в Україні. Тут – найрідніші люди, коханий чоловік і найкращі друзі.
Сергій ДЗЮБА
