ТВІР
Гола «Земля» Олександра Довженка
Дивлячись на парочку, що сидить в обнімку, бабуся скаже, що у її часи таке можна було собі дозволити тільки усамітнившись десь під копицею сіна. І співали у ті часи не як зараз, викручуюсь, немов навіжені. І кіно тоді було буцімто зовсім іншим, без виставляння себе напоказ… у чому мати народила.
З очевидцями не посперечаєшся. Тим більш стосовно радянського кінематографу, в якому побачити оголене тіло – це все одно, що зустріти на вулиці динозавра. Не дивно, що найбільш пам’ятний для нашого глядача «голий» – Євген Леонов у фільмі «Смугастий рейс» 1961 року. Точніше, лише його сідниці. Багато хто вважав ту сцену першою такою в радянському кіно.
Одначе видатний актор був не першим, хто постав перед глядачем оголеним. Напевне, першою була актриса Олена Максимова, яка з’явилась у костюмі Єви на екранах київських кінотеатрів ще за часів… «раннього» Сталіна, у 1930 році.
«Героїчна» роль
Умовив її на це класик світового кіно, уродженець Сосниці Олександр Довженко, даючи роль у своєму фільмі «Земля», в майбутньому – всесвітньовідомому. Що умовляв, підтверджують і співробітники сосницького музею Довженка. І не дивно, що вмовляв. Бо в часи, коли обійняти кохану можна було лише усамітнившись, постати абсолютно оголеною перед мільйонами пролетарських глядачів було рівносильно подвигу з ризиком для життя. За таке товариш Сталін міг відправити будувати Біломорканал.
На щастя, не відправив. Кажуть навіть, що пізніше, спілкуючись із режисером, вождь поцікавився «чудовою дівчиною, що знялася у фільмі «Земля». На відповідь Довженка, що це молода актриса Максимова, Сталін попросив частіше її… знімати.
Коли саме відбувся той діалог (і чи відбувся?) – невідомо, але реакція на фільм у Союзі була вкрай негативною. Звісно, перед виходом на кіноекрани «Землю» -надцять разів хто слід переглядали і дозвіл дали. Незважаючи на це, за 8 днів демонстрації у кінотеатрах Києва фільм зняли з показу.
На Довженка обрушився шквал критики, в якій звинувачували його передусім в натуралізмі та біологізмі. Найболючіше вдарив поет Дем’ян Бєдний. Його фейлетон «Філософи» вийшов на сторінках газети «Известия». В пух і прах розкритикувавши «Землю» та звинувативши Довженка в замаху на святе – постулат Леніна про «найважливішим із мистецтв для нас є кіно», Бєдний ставить риторичне запитання:
«И неужто мы эти ПОЛОВЫЕ ГРИМАСЫ
Будем гнать, «продвигать» в пролетарские массы?»
Довженко згадував: «Буквально посивів і постарів за кілька днів. Це була справжня психічна травма. Спочатку я хотів був умерти». Що ж такого страшного для радянського ока було у фільмі «Земля»? Хто ж і навіщо, за словами Бєдного, «зідрав із дівиці сорочку, всенародно й публічно!»?
«Натуральний» трагізм
Вже з назви фільму та років його появи видно, що він, напевно, був покликаний нести у селянські маси благу думку про необхідність та прогресивність колгоспів. Розорати куркульські межі, відібрати й поділити приватні землі, будуючи таким чином на селі «свій новий світ» – ось що, на думку уряду, мав показати Довженко. Втілюючи так у життя слова Леніна про важливість кіно. Режисер це нібито й зробив. Але, зі слів співробітників сосницького музею, його геній зміг проявитися і в такій, здавалося б, сухій і рутинній роботі.
Скажімо, у впровадженні оголеної частини у ролі героїні Олени Максимової. Вона настільки захоплює своїм трагізмом, що глядач повністю переймається саме горем дівчини. В передісторії цих кадрів дівчина втрачає свого коханого – передового колгоспника Василя, якого вбивають куркулі. І саме у той момент, коли як колективне, так і їхнє особисте життя ось-ось мало розквітнути у неймовірному цвіті.
Дізнавшись про лихо, страшнішого за яке не уявити, дівчина рве на увесь собі одяг і починає, як сказали б зараз, божеволіти у самотній власній хаті: сіпати себе за коси, бити руками ліжко, зривати зі стін рушники, трощити лавки тощо, час від часу несамовито стискуючи груди. Довженко акцентує увагу на тілі героїні: показує його й дещо звіддаля цілком, причому зі всіх боків, і крупним планом.
Зміст цих сцен, за розумінням працівниць музею режисера, полягає в тому, що завдяки оголеності Довженко показує: в особі нареченого дівчина втратила людину, якій вона належала вся цілком, кожною частиною свого тіла.
У музеї режисера говорять, що Довженко завжди дуже ретельно підбирав акторів, у тому числі й для «Землі». Таким чином, навряд чи й Олена Максимова уникла прискіпливого режисерського кастингу. А беручи до уваги її роль – кастингу в тому ж самому вигляді. А тіло у 24-річної актриси було чи не ідеальним: кров з молоком, пишне, але без будь-чого зайвого. Целюліту, як говорять у музеї, тоді ще, мабуть, не вигадали.
У «Землі» знімалась і 28-річна Юлія Солнцева – друга дружина Довженка, на той час чи то вже законна «пані Довженко», чи тільки коханка. Вона була неймовірно красива і, як згадують очевидці, дуже сексуальна. Чи розглядав її режисер на роль нареченої Василя? Чи її оголена сексуальність не гармоніювала би з інтер’єром сільської хати? Не знають цього навіть сосницькі музейники. З іншого боку, Солнцева мала на Довженка абсолютний вплив і тримала його «під каблуком», а тому подолати її небажання йому було б не до снаги.
Натурально, як сама земля
Другим моментом, на якій звертали особливу увагу критики «Землі», була сцена… сечовипускання. Саме так. І групова! Кілька чоловік на камеру справляють природну потребу. Ні, Довженко не показує їхніх статевих органів. Натомість показані їх напруженні обличчя та вид ззаду, з якого чітко видно, що і куди вони роблять. Слово «куди» вжите не випадково. Саме ця ємність і дозволила режисеру показати таку сцену, якій, на відміну від оголеності, навряд чи є аналоги у радянському кіно.
Річ у тім, що на село прибуває перший трактор. Яка це була радість і навіть диво для селян, Довженко показує в усій красі. «Неначе люди подуріли»: все село, старі й малі, покидали роботу й біжать за трактором, кричать, сміються…
Але сталося непередбачуване, і, як тоді здавалося, неймовірне – залізний кінь став і відмовився їхати далі. Залізним він був у прямому розумінні слова: навіть колеса залізні, без будь-якої гуми. Що робити? Факт першого трактора говорив і про те, що ремонтувати його вряд чи хто на селі був здатен. Ходили навкруги його, ходили. Придивлялись до залізного дива. Аж раптом уже згадуваний передовий колгоспник Василь каже… ні, не «Еврика!», а «Води в радіяторі нема». Саме так і каже, оскільки всі герої фільму розмовляють «сільською мовою». Про це глядачу сповіщають титри, бо «Земля» – німе кіно.
Ну, нема води, й нема, де її посеред поля взяти? Знову роздуми і знову «Еврика!». І ось колгоспники по черзі наповнюють радіатор. Сільські бабусі хрестяться, реагуючи на цю сцену.
Насправді суть цього фрагменту може бути виключно…освітянською. Щоб знали колгоспники, що робити у разі випарювання води з радіатора і неможливості її роздобути.
Успіх у «старому світі»
Після шаленої критики з фільму були вирізані сцени, що бентежили пролетарські голови. Але фільм все одно став на запилену полицю. Довженко в депресії разом із Солнцевою та кількома друзями намагався виїхати за кордон. Та радянська влада «роздумувала».
Зокрема, у доповіді старшого уповноваженого НКВС Кальмана говориться: «Оскільки дискусія про «Землю» набрала різкий політичний характер (а це не могло не вплинути на самого Довженка), вважаємо: вказаний момент, а також вплив його дружини Солнцевої, який, за нашими даними, надзвичайно великий, дають підстави вважати, що Довженко із розпростертими обіймами буде прийнятий за кордоном, де його будуть намагатися відповідним чином використати. Є побоювання, що назад Довженко може не повернутися, а тому вважаємо необхідним у виїзді за кордон Довженку відмовити.»
Незважаючи на це, Довженка за кордон випустили. І, як припускав Кальман, прийняли його там – краще й не побажаєш. «Земля» із шаленим успіхом демонструється у Берліні, Лондоні й Парижі, а після прем’єри фільму на Венеціанському кінофестивалі Довженка називають «Гомером кіно».
На батьківщині ж фільм реабілітували лише у 1958 році, коли в Брюсселі, на першому післявоєнному огляді досягнень людства, фільм «Земля» увійшов до 12 кращих фільмів у історії кіно.
Взимку 1930 року в Одесу, у гості до Довженка, приїхав з Сосниці його батько. Переглянувши кілька змонтованих сином частин фільму «Земля», він чемно подякував і спитав у асистента режисера: «Оце все зробив мій Сашко?» Після отримання стверджувальної відповіді в добрих очах батька засяяла гордість за сина. Чи розумів старий Довженко прихований сенс синової картини – невідомо, але він, напевне, зрозумів головне: божественна сутність людина полягає у її зв’язку із землею.
Ігор СТАХ
