Гітлер, Сталін і путін – кати-брати кривавої мети:
масово людей знищувати
Тактику випаленої землі фашистів реалізовують рашисти
Нацистська Німеччина без оголошення війни віроломно напала на радянський союз. Аналогічно – і росія, здійснивши повномасштабний наступ на Україну. Німецькі загарбники окупували моє село Купчичі, що на Сосниччині. Розстрілювали мирних жителів. А через дезертира, який втік з фронту і поранив фашистського офіцера, населений пункт, що біля Десни, спалили. Я з батьками рятувався у льоху, куди карателі ледь не вкинули гранату.
Багато вороги спопелили міст і сіл, навіть з людьми. Зокрема, село Козари, що на Носівщині. Його каральний загін і поліцаї 11 березня 1943 року оточили з усіх боків. Через кожні сто метрів стояли кулемети, щоб жодна жива душа не змогла втекти. Було знищено 4800 жителів. Два дні над селом стояла хмара диму. Були спалені всі колгоспні будівлі, дві школи, клуб, сільмаг, пошта. Від Козарів залишилася лише назва.
Такий кривавий сценарій реалізовує в Україні путін. Приміром, у прикордонних селах, що на Семенівщині, Новгород-Сіверщині, Сновщині і Городнянщині, щоденно обстрілюючи їх. А скільки міст-красенів рашисти стерли з лиця землі! Путіна називають гібридом Гітлера-Сталіна. Воєнний злочинець успадкував у них тоталітаризм, масові страти, репресії, крадіжки, захоплення чужих територій. Злочинні брати-близнята – Так порівнював Леніна і партію російський поет, твори якого вилучені із наших бібліотек, – Володимир Маяковський.
«Синку, чорт забери Сталіна. Їж суп, іди в школу»
Нестерпні наслідки правління Сталіна відчули і мої батьки. 5 березня 1953 року, о 7-й годині морозного ранку, я, шестикласник, снідав і слухав навушникове радіо. Диктор всесоюзного радіо з незвичайним голосом Юрій Левітан ошелешив вбивчою новиною: помер перший секретар ЦК ВКП(б) і голова ради міністрів СРСР, вождь, вчитель, батько усіх народів Йосип Сталін.
Ложка свіжого супу, який мати щоранку варила у печі, з моєї руки опускалася у тарілку. Ненька злякано на мене подивилася і запитала: «Синку, тобі погано стало?» – «Ні, мамо. Гірше, ніж погано. Сталін помер», – ледве вимовив я. «Чорт забери того Сталіна, їж суп та йди в школу, – сказала мати (після закінчення своєї Купчицької початкової школи я ходив до Спаської середньої, що за п’ять кілометрів від нашого села).
Прийшов і того ранку. Проте не було уроків того і ще чотири дні, що стали траурними. Вчителі й учні плакали. А 9 березня у Купчицькій сільраді зібралося все село. Жителі, які не вмістилися у адмінбудинку,стояли на подвір'ї і слухали похорони Сталіна з батарейкового радіоприймача «Родіна». На надвірній стіні сільради встановили великий портрет, як двері, Йосипа Сталіна, обрамлений чорною стрічкою. Назавтра вийшов черговий номер сосницької райгазети «Червоний прапор», в котру я дописував, з репортажем з красної площі про похорони диктатора і знімками ТАРС. На одному з них біля гробу генералісимуса першим стояв Лаврентій Берія, який отруїв Сталіна. Але у медичному висновку про хворобу і причину смерті, який підписали академіки і професори медичних наук, значився інфаркт.
У хаті матері мого двоюрідного брата Михайла Луценка висів великий портрет Берії, навіть після його розстрілу. «Тітко Прісько, зніміть портрет ворога-зрадника (як було у ЗМІ, – Авт.), котрого засудили до вищої міри покарання – розстрілу», – кажу їй. – «А я й не знала. Коли мені його принесли з сільради, то говорили, що Сталін Берії вірить, як нікому. Тож повісьте, хай буде замість ікони. Моліться йому. То ж як тепер зняти? Хай висить».
Вірили Сталіну і його поплічникам, хоча ті вчиняли злочини проти свого народу, морили голодом, знищували репресіями. Пам’ятаю голод 1946 року. Тоді влітку на придеснянських луках я рвав кінський щавель, який мати Харитина Микитівна (Царство їй Небесне) варила, щоб вижити. А ще людей добивали великі податки. Обкладали ними кожне фруктове дерево, кожний ягідний кущ, які люди вирубували, щоб менше платити. Доводили завдання по здачі молока, м’яса, яєць, шкур, (дві на рік, тому свиней смалили у сінях.) Щоб менше носити на приймальний пункт молока, мати робила масло. Батько зі мною носив його на Сосницький молокозавод, долаючи 15 кілометрів. Самі ж їли лише сколотини. Також примушували на великі суми купляти облігації, незгодних довго у сільраді тримали, де ті навіть ночували.
Барана Борю в сільраду повели, а мене зі школи виключили
Одного року батько вчасно не заплатив податок, бо не було грошей. До нас завітав уповноважений з району. Конфіскував барана Борю і велике дзеркало у вигравіруваній рамці. Я на печі плакав за Борею, якого повели у сільраду, і понесли дзеркало. Батько Петро Семенович (Царство йому Небесне) позичив у родичів гроші, заплатив податок, ще й пеню немалу, і забране повернули. Як я зрадів, коли Борю привели додому!
При Сталіну ще після його смерті у старших класах навчання було платне – 150 крб за навчальний рік. Був випадок коли мої батьки не змогли заплатити за його другу половину – 75 крб. То мене відрахували зі школи.
Мати Харитина (її брата Олександра репресували на 25 років) продала своє пшоно, і мене поновили в учнях. Це все були наслідки тоталітарного режиму, який матеріально добивав людину, не даючи їй нормально жити. Сталін говорив: нема людини – нема проблеми. А ще – про вибори: головне – не як голосують, а як голоси порахують. Його ідеї нав'язували місцеві чиновники, роблячи Сталіна батьком всіх народів і, зокрема, мого ровесника.
«Мій батько – не Сталін, а Іван»
А було це так. На комсомольських зборах у сільському клубі (на які приходили, навіть батьки членів ВЛКСМ для масовості), виступав голова Купчицької сільської ради, член КПРС Петро Луценко. Петро Михайлович не був оратором, і освіти як такої не мав, тому таке сказав: «Товариші комсомольці! Ви повинні гордитися і радіти, що ваш батько – Сталін, який турбується про вас у цей прекрасний радянський час». – «А мій батько – Іван, а не Сталін!» – насмілився незгодний Василь. – «Як ти міг таке сказати? Ти не гідний бути в ленінському комсомолі. Пропоную з нього виключити Василя. Вважаю, що сто відсотків «за». Можна не голосувати. А протокол комсоргу у Сосницький РК надіслати. Згодні?» – заволав запеклий сталініст. Мертва тиша. Бо ніхто не хотів повторити Василеву долю.
І ось помер куратор комсомольської організації Петро Луценко. На похорони місцевого чиновника приїхав інструктор райкому партії Костянтин Кутній. Я тоді завідував Купчицьким сільським клубом. Партійний чиновник доручив мені нести попереду траурної колони червоний прапор із чорною стрічкою. Але чорної тканини в сільському магазині не було. Про це я сказав представнику райкому. Він глянув на мене і скомандував: «Зніми свою чорну краватку і повісь на прапорі». Що я і зробив. Але ніхто не звернув уваги. Та й не міг ніхто сказати. Бо за мною йшов чоловік у кітелі, галіфе і хромових чоботях. Як Сталін у кремлі, тільки без люльки.
Ювілеї страшних виродків
Сьогодні послідовником сталіна-гітлера є путін. Найжорстокішими звірствами хоче знищити Україну, що йому не вдається. Він одурманив народи росії, як Сталін – народи СРСР. У церквах і обійстях росіян між іконами – портрети великого ката путіна. 5 березня 2023 року виповнилось 70 років від дня смерті Сталіна. 7 жовтня 2021 року – 70 років від дня народження путіна. Ювілеї двох кривавих диктаторів: «батька народів», який знищував народи великої держави, й путіна, портрет якого між образами Божими. Але посягнули на тих, що Всевишньому вірять, бережуть його в серці, виконують святі заповіді і першу з них: не убий. Її порушив путін.
Сталін прожив 74 роки. Укоротив йому віку найбільш наближений Берія. Українці ж хочуть, щоб на життя 72-річного путіна вплинула їхня ненависть, прокляття і помста. Колись була приказка: «кров за кров, смерть за смерть». Найбільшого сучасного злочинця путіна повинні судити воєнний трибунал і суд Божий. Загиблі українці з небес звертаються до живих: покарайте жорстокого путіна, вбивцю нас і наших дітей!
Колаборанти портфелі ділили, колаборанта судили
Коли російські загарбники окупували села Макіївку та Рівчак-Степанівку. що на Носівщині, то жителі колишнього райцентру здатні були терпіти труднощі, аби до них не прийшов агресор. «Переживемо те. що не можемо скільки потрібно купити хліба і продуктів, зняти коштів з рахунків у банках. Але, якщо рашисти окупують Носівку, то чи виживемо?» – говорили.
Тому, щоб цього не сталося, багато містян стали добровольцями та самооборонцями, створивши численний загін. Закрили в’їзд до міста, заблокувавши дороги. Це, мабуть, і врятувало його від перебазування загарбників з глибинки у Носівку.
Але не всі боялися нашестя страшного ворога. Зі слів жителів, деякі симпатики путіна поговорювали: «Давайте не противитись росіянам. Вони нічого не зруйнують, все збережуть». Мало не готові були їх хлібом-сіллю зустріти і першими весняними квітами. Поширюються і досі чутки, що вони і портфелі поділили: посади мера, начальника поліції, голови РСС. Кажуть, що спідтишка на всі лади розхвалювали росію. Мовляв, як там добре живуть. Мовляв, буде так і в Україні, коли її окупують.
А Василь Тесленко (змінено, – Авт.) це робив уголос біля «Торгівельного центру», тому потрапив у поле зору СБУ. Колаборанта, від якого ледь не відмовилися рідні діти, судив Носівський районний суд.
Петро Сорока (змінено), падкий прихильник російського диктатора, оприлюднив це на стінах Будинку культури і автобусної зупинки, написавши: «путін, я тебе люблю». Суд оштрафував колаборанта.
Прозрівши, добровольцем воював з російською навалою, яка його вбила за зраджену любов до путіна.
Носівчани кажуть: колаборантом був і священник. Буцімто, переховував таких, як він, служителів кирила і путіна. Давав завдання фотографувати енергооб’єкти. Сусід начебто бачив, як забирали батюшку. Проте відпускали. Можливо, бракувало доказів. А ще люди стверджували: колега отця харчі окупантам возив.
Внуки – у росії, баба – в Україні. Проросійська
Декілька років тому Ольга, мати 4-х дітей, в інтернеті познайомилася з хлопцем, який проживає у санкт-петербурзі (росія). Спілкувалися та й побралися. Приїхала до нього з двома синами і двома доньками. Влітку внуки з матір’ю приїжджали до бабусі Валентини, що мешкає у Носівці, в гості. Вона раділа, що її дочка Ольга має чоловіка, який став батьком чотирьох дітей. Але з початку російсько-української війни дорога їм закрита.
Їхня бабуся-росіянка не вірить, що українців убивають росіяни. Навіть коли вибухи весною 2022 року чулися у Носівці, що за 16 кілометрів від києво-московської траси, де йшли бої. Валентина вуличанам говорила, що це воюють українці з українцями. І що, мовляв, від братовбивчої війни залишиться небагато українців. Їй мешканці заперечували, переконували, що росія напала на Україну і знищує її населення. Але даремно.
Мабуть, дочка вселила в душу матері агресивний путінський дух, який глибоко вкоренився. Вже й до СБУ обіцяли звернутися, аби вплинути на колаборантку. І вимагали виїхати до дочки, щоб і сліду не залишилося. Однак вона закривається, щоб ніхто не прийшов. Багато років Валентина проживає в Україні, але так і не говорить українською мовою.
Микола КОХАН
