Для держави нема гіршого ворога, як прислужливий продажний розум
Як уже писали, дві судді Дарницького районного суду 18 квітня 2023 року закрили гучну корупційну справу про розкрадання двох мільярдів 68 мільйонів народних гривень. Розглядалася ця «історична» справа протягом дев’яти років, а закрили її, керуючись, мабуть, прислужливою юридичною продажністю, що має законну причину, – порушені строки досудового розслідування. Але в цієї причини є й народна приказка ще з часів царизму: «Пани, як дурні – що хочуть, те й пишуть». А простолюду спробуй домислити, хто конкретно порушував строки досудового розслідування? Щоб не довго думати-гадати, народ придумав «універсальне» пояснення: «Комусь це вигідно». Мимоволі мелькнула в голові ця народна мудрість у перший день розгляду в Київському апеляційному суді апеляційної скарги від прокуратури стосовно закриття справи Дарницьким судом.
Було це 6 липня 2023 року, на перше засідання зібралися учасники процесу, але розглядати апеляційну скаргу не починали: на засідання не прийшов головний адвокат обвинуваченого Бориса Приходька – він нібито захворів. Перенесли засідання аж на 14 вересня.
Звісно, всі люди, як то кажуть, ходять під Богом, ніхто не застрахований від хвороби. Але ця причина дуже часто з’являлася при розгляді справи в Дарницькому суді, і хворіли адвокати почергово, ніби за графіком, кимось написаним. Кожного разу суд вимушений був переносити засідання на іншу дату. Так і дотягли до бажаної для підсудних причини – порушення строків досудового розслідування. Хоча ці строки встановлювалися судом, а дати погоджувалися з усіма учасниками процесу. Не варто дивуватися й з головного результату такого надто «розумного вченого судочинства!»
Судіть самі: за дев’ять років надто «виснажливої роботи трьох столичних суддів» так і не притягнуті до відповідальності державні посадовці урядового рівня, в результаті роботи яких державний бюджет втратив 2 мільярди 68 мільйонів гривень, зароблених народом, і виділених урядом Аграрному фонду для його розвитку і створення продовольчої безпеки України. Та замість цього цільового призначення, державні чиновники загнали бюджетні мільярди в ненадійний приватний банк наближеного до Януковича банкіра. Невдовзі банк став неплатоспроможним, тож і мільярди кудись пропали. Ще раніше десь поділися й банкір та його «шеф». На судовому засіданні державний чиновник пояснив, що він був наділений повноваженнями проводити такі фінансові операції з державними грошима. Але за такими операціями повинні слідкувати й відповідальні особи Національного Банку.
У цивілізованих країнах, на які рівняється й Україна, розкрадачі народних грошей і ті, хто допустив таке розкрадання, давно б уже відпрацьовували народні мільярди на зоні, а в Україні хоч Зірку Героя вручай адвокатам, які зуміли довести до закриття казнокрадну мільярдну справу. Правда, і в нашій державі є приклади, коли вирок одержує чиновник місцевого рівня, який витратив кілька тисяч гривень «не за призначенням». Але коли десь діваються мільярди, тоді, як бачимо, винних немає. І це в країні, яка воює, вимолює в інших країн грошову допомогу і допомогу зброєю, гордимося хлопчиною з Чернігова Сергієм Морозом, який «наспівав»для ЗСУ мільйон гривень… Давно стали нормою благодійні концерти, де збирають кошти для армії, волонтери випрошують в простолюду гривні, щоб купити чи виготовити необхідні речі для бійців, школярі підтримують рідну армію подаруночками… На фоні такої добродушності від бідного народу мільярди народних грошей «вивітрилися» з державної скарбниці – і так і треба, все законно… І ніхто не заб’є тривогу з приводу насування внутрішньої державно-суспільної катастрофи: вибіркове судочинство без крапельки гіркої сльози й печалі хоронить Совість та й інші Господні заповіді та Конституційні норми.
Як тут не згадати щипучі слова Ліни Костенко: «Не в тому жах, що тепер жити важко, а в тому, що образливо».
Цю правду, буває, відчувають на собі й журналісти, котрі насмілюються писати про ось таке судочинство, в якому є явний злочин державного рівня, але немає відповідальних за його скоєння. Передусім, коли підозрюються мільярдери, котрим по кишені найняти не лише бойових адвокатів, й увесь, мабуть, досудовий і судовий процеси.
Очевидний приклад – дев’ятирічний судовий розгляд з розкрадання 2 мільярдів 68 мільйонів гривень, що за курсом 2014 року дорівнювало більше 250 мільйонам доларів. Склад злочину й вину запідозрених ретельно вивчали прокурори й винесли свій вердикт: колишній перший заступник голови Нацбанку і колишній голова Аграрного фонду повинні одержати по 12 років позбавлення волі з конфіскацією майна. Але, як побачили 18 квітня 2023 року, підсудним, суддям і адвокатам наплювати на таку сувору вимогу – у них є свої законні механізми для свого судочинства. Тож і перед першим судовим засіданням апеляційного суду всі учасники процесу поводилися спокійно, якщо не сказати, дружньо. А от кісткою в горлі для адвоката Ростислава Кравця виявилися журналісти газети «Чернігівщини», на шпальтах якої висвітлювався хід дев’ятирічного судового процесу. Хоча до закриття справи адвокат поводився миролюбно і щодо журналістів, які були присутні на судових засіданнях. А тепер, коли адвокати одержали перемогу над Генеральною прокуратурою, нинішнім керівництвом Аграрного фонду, іншими офіційними борцями з корупцією і розкраданням державних грошей, – така зла реакція стосовно журналістів! Причому з не гідними адвоката зверхніми емоціями, з безпідставними звинуваченнями.
До речі, Ростислав Юрійович показав свій характер і в Деснянському суді Чернігова, де відважна медичка, кавалер ордена Княгині Ольги закликала адвоката поводитися гідно. Але хто вони – медики, журналісти – порівняно з такою адвокатською Величиною, якій все під силу, навіть генпрокурорівські звинувачення – ніщо?! Та й справжньої журналістської братії в Україні немає. Маю на увазі такої, яка є в Європі, на американському континенті, в інших демократичних країнах світу. Не говорю навіть про відсутність професійної солідарності. Дивує інше: чому навіть столичні журналісти не зацікавилися зникненням безслідно 2 мільярдів 68 мільйонів народних гривень? Ще й коли? На початку війни 2014 року. Ніхто не повернув їх і через дев’ять років «вільного, демократичного» судочинства досі воюючої держави. А простолюд останні копійки жертвує для відважних українських бійців. Що історія напише про «геройських» суддів з європейськими зарплатами й пенсіями, та їхніх не менш заможних адвокатів?
Григорій ВОЙТОК
