Димить труба – живе завод!
Перспективний і пиловидний
Виробничу лінію під «сушонку» на Смолинському торфобрикетному заводі налагоджували кілька місяців. Усе через те, що «сушонка» – це специфічний вид нової для заводу продукції. Дроблений пиловидний торф використовують як паливо в сучасних котельнях, тож для покупців важлива його фракція – чим дрібніша, тим краще. Зрештою, підібравши правильний подрібнювач, на заводі взялися за виробництво нового виду продукції.
– Наразі ми маємо покупця, який готовий купувати у нас щомісяця тисячу тонн «сушонки», – каже голова профспілки ДП «Чернігівторф» Валентина Огієнко. – «Сушонка» є особливо цікавою для нашого заводу, адже вона, хоча й трішки дешевша за брикет, виграє за рахунок економії енерговитрат.
Пиловидний торф фасують у великі мішки – «біг-беги». Для них на території заводу навіть окремий склад зробили. Він уже повністю забитий мішками з готовою продукцією.
За словами Андрія Страхова, заводчани фізично не встигають виконувати замовлення – банально не вистачає спеціалістів та техніки. Аби вкластися в терміни, більшість працівників змушені працювати понаднормово. Після рішення трудового арбітражу на користь ДП «Чернігівторф», хоч і на деякий час, та у людей з’явилася впевненість у завтрашньому дні. Нинішнє керівництво держпідприємства поступово гасить борги попередників та систематично виплачує працівникам зарплату.
– Заробітна платня на нашому заводі зросла майже вдвічі, – ділиться здобутками начальник Смолинської дільниці. – Наприклад, майстер і трактористи отримують щомісяця до 5 тисяч гривень замість двох тисяч гривень, які отримували раніше. Найменша зарплата хіба у пожежників – трохи більше 2 тисяч, але і вона зросла.
Розробляють поля, кладуть залізницю
– Поклади торфу лежать на глибині від 3 до 10 метрів, – пояснює начальник Смолинської дільниці з видобутку торфу ДП «Чернігівторф» Андрій Страхов. – Спочатку поля розорюють спеціальним плугом, потім каткують. Весною вони висихатимуть, торф почнуть видобувати спеціальними збиральними машинами. Ці поля вищі за інші й висохнуть скоріше, – продовжує Андрій Львович.
За його підрахунками, на підготовлених полях лежить близько 20 тисяч тонн сировини, а це – 10 тисяч тонн брикету. Доволі пристойна цифра, зважаючи на те, що потужності заводу розраховані на щорічний випуск 30 тисяч тонн торфобрикету.
Окрім розорювання торф’яників, потрібно ще й облаштувати місця довкола них. Підприємці, які видобувають рослинний торф, пішли назустріч керівництву заводу і власною технікою допомагають рити пожежні канави.
Для смолинців сезон видобутку сировини завершився успішно. Попри судову тяганину та спробу рейдерів вкотре зайняти державний завод, вони встигли підготувати достатню кількість фрезерного торфу. З полів його підвозять залізницею. І якщо до старих покладів залізнична колія була прокладена раніше, то до нових її прокладають солдати-транспортники.
– Ми уклали контракт із залізничним полком. До кінця року матимемо нову транспортну магістраль, – каже Андрій Страхов. – Ліс купуємо у військовому лісгоспі. З нього і робимо шпали. Нова залізнична лінія буде протяжністю понад півтора кілометри. По ній тепловози підвозитимуть на завод раніше заготовлений фрезерний торф. Власне, на цій сировині наш завод працюватиме до настання нового сезону.
Незліченні запаси «чорного золота»
Попри незрозумілі перспективи, пов’язані із непереборним бажанням уряду виставити стратегічну в енергетичному плані торф’яну галузь на приватизацію, заводчани все ж дивляться в майбутнє з оптимізмом. Інакше не відновлювали б заводську їдальню і не планували б відремонтувати хліви. Колись на території заводу вирощували свиней, тримали корів та розводили бджіл. Нині працівники Смолинської дільниці беруться відновити колишню славу підприємства. А як інакше? Навіть у порівнянні з минулим роком позитивні зміни очевидні. Та чи розуміють це ті, хто сидить при кермі? Чи знають люди, з якими труднощами довелося заводчанам буквально «вибивати» у керівників Чернігівської облдержадміністрації дозвіл на розробку нових 270 гектарів покладів торфу?
Очевидно, що і серед керівників краю існують розбіжності в поглядах на долю заводу. Хтось лобіює інтереси приватних компаній, які давно поклали оком на перспективні поля з «чорним золотом». Настільки перспективні, що навіть за умови повного завантаження і виробництва 30 тисяч тонн торфобрикету на рік, Смолинський завод зможе працювати щонайменше півстоліття. Інші думають, як поставити до керма свою, надійну людину, щоб отримувати особистий зиск. І лише одиниці дбають про перспективи і енергетичний потенціал чернігівського торфу – реальну альтернативу дорогим енергоносіям.
Віталій НАЗАРЕНКО, фото автора
