Чоловіча робота тендітної жінки
На запитання, наскільки важко керувати роботою всього училища, пані Лариса відповіла, що вважає себе сильною, стійкою, спроможною дати собі раду. До того ж, у всьому їй допомагає чудовий колектив. Звісно, надійною опорою в житті є її родина, разом із чоловіком вони виховали сина, підростає вже й онук Тимур. Пані Лариса дуже любить свою родину і саме в ній черпає енергію.
Все життя з училищем
Лариса Олексіївна народилася і виросла в селі Радвине Сновського району. Після закінчення школи вступила до Київського Національного університету харчових технологій, де здобула професію інженера-технолога м’ясної промисловості.
«Обрала таку професію, бо вона пов’язана з постійним спілкуванням з людьми, що я дуже люблю, – розповідає героїня. – Після закінчення університету повернулася до Сновська. Мала б працювати головним технологом на нашому м’ясокомбінаті, який на той час був відбудований уже на 90 відсотків. Але не судилося. Це був 1990 рік. Мене взяли на роботу до Сновського училища лісового господарства. Рік була майстром виробничого навчання в групі «Кухар-кондитер». Потім працювала викладачем спецдисциплін. У 1998 році до училища на навчання вступило мало дітей, відповідно, й години роботи скоротилися. Тоді я пішла здобувати другу вищу освіту. Вступила до Чернігівського Національного технологічного університету».
Отримавши диплом економіста, Лариса Олексіївна деякий час викладала в училищі бухгалтерський облік, а потім зайняла посаду головного бухгалтера, на якій працювала протягом восьми років.
Мрії повинні збуватися
Був час, коли пані Лариса на вісім років залишала стіни рідного училища. Тоді вона вирішила бути підтримкою своєму чоловікові – допомогти втілити в життя його мрію.
«Анатолій завжди хотів відкрити власну справу, – розповідає пані Лариса. – І я, звичайно ж, підтримувала його, як могла. Було дуже важко, адже на той час капіталу для цього у нас не було, і ми вирішили під заставу батьківської хати взяти кредит. Створили своє деревообробне підприємство «Анторіс». Я взяла на себе всю бухгалтерську роботу, чоловік весь час був у відрядженнях. Не все виходило гладко. Декілька разів ми падали «на коліна», але підіймалися. З часом справи налагодилися. Знаєте, я переконана: той, хто хоче, здійснить свою мрію. Як говориться в Біблії, «Дорогу осилит идущий».
Нині на підприємстві працює понад 30 чоловік, а керує ним син Дмитро.
Не змогла без училища
Хоча жінка і поринула в сімейну справу на досить довгий період, та ніколи не полишала думки повернутися до училища. Тому, коли дізналася про конкурс на посаду директора, подала свою анкету на участь. На той час у неї був чималий досвід, відповідна освіта та головне – велике бажання, які давали їй змогу очолити навчальний заклад.
У конкурсі, який проходив у декілька етапів, брали участь троє претендентів, але Лариса Олексіївна всіх обійшла.
«Нелегко було, – згадує жінка. – Та я була впевнена, що пройду. Адже це моя мрія».
Відтак з початку минулого року Лариса Дубина стала п’ятим директором училища. Вона перша жінка, яка його очолила.
Головне – любити свою роботу
«Якщо любиш свою роботу, то не помічаєш часу. Його вистачає на все. Моя робота пов’язана з людьми і це мені цікаво, – усміхається очільниця училища. – Нам легко з колективом знаходити спільну мову, бо в нас єдина мета – підготувати висококваліфікованих спеціалістів. Адже нині велика конкуренція серед навчальних закладів. Демографічна ситуація погіршується. Доводиться вигадувати щось цікаве, аби діти хотіли йти вчитися до нас».
Лариса Дубина не звикла жалітися і не чекає манни небесної від держави. Вболіваючи за училище і своїх учнів, вона вишукує додаткові можливості та резерви. І головне – живе у злагоді з колективом та учнями. Бо вважає як перших, так і других найкращими.
«У нас дуже дружній і професійний колектив, з ним працювати – одне задоволення. Ми всі - як велика родина, – каже. – Адже працюємо з дітьми і по-іншому не можна».
Родина – найголовніше в житті
Завжди поруч з Ларисою Олексіївною надійне плече коханого чоловіка Анатолія і сина Дмитра. Тож після важкого робочого дня щасливе «місце під сонцем» наша героїня впевнено знаходить у колі своєї невеликої та дружної сім’ї.
«Мені пощастило з родиною. Я поважаю роботу чоловіка, який зараз працює на посаді директора Сосницького радгоспу, – розповідає пані Лариса. – У нас однакові інтереси, захоплення, та й робота в якомусь сенсі - також. Люблю проводити час зі своїм внучком Тимуром. Це наша радість. Любимо проводити вихідні всі разом. Особливо на природі, у нашій місцевості вона дуже гарна».
Марія ПУЧИНЕЦЬ, фото автора та з особистого архіву
