ЗНАЙ НАШИХ!
Чемпіон із глибинки
Друге «золото» Європи
Йому 60 і він удруге став чемпіоном Європи. Сергій Пирковський з Борзни гідно представив Україну на чемпіонаті з гирьового спорту в угорському місті Печ. У складі збірної України, яка складалася з 48 спортсменів, Сергій Володимирович був єдиним представником Чернігівщини. Спортсмен виступив у змаганнях серед ветеранів вікової категорії 60-64 роки, у вазі 90 кілограмів + з вагою гирі 16 кілограмів.
«Це не моя рідна категорія, але я не став розмінюватися на кілька кілограмів і вирішив подати заявку, – коментує нестандартне рішення Сергій Пирковський. – У цій категорії було кілька номінацій: класичне двоборство, ривок і естафета. Я заявився у класичне двоборство. Мій вибір продиктований логікою, оскільки у Скадовську скоро відбудеться чемпіонат України з двоборства, опісля – чемпіонат світу в Греції, тому я свідомо подав заявку в цю номінацію, аби підготувати тренувальний цикл».
На чемпіонаті Європи наш земляк виступив на відмінно, показавши в сумі двоборства результат 292 бали (поштовх 70 + ривок 222), тим самим здобувши звання чемпіона Європи. Попри свій вік, 60-річний ветеран установив новий рекорд чемпіонатів Європи у ривку.
Для Сергія Пирковського це друге «золото»
«Перше я взяв у Керчі, також на чемпіонаті Європи, а у Запоріжжі на чемпіонаті світу здобув «бронзу», – говорить богатир.
Богатирський рід
Відмінні результати на чемпіонатах – заслуга виключно спортсмена. Адже у Борзні і досі немає тренувальної бази. Чемпіону доводиться тренуватися у власній квартирі.
«Якщо хтось скаже, що в Борзні є де тренуватися – не вірте, – скаржиться гирьовик. – Тренуюсь у власній квартирі. Коли я запропонував відкрити секцію гирьового спорту у дитячо-юнацькій спортивній школі, то на мене подивилися страшними очима, хоча батьки без вагань віддають на бокс п’ятирічних дітей. А там травматизм більший. Як і у важкій атлетиці».
Незважаючи на перешкоди, гирі стають все більш популярними, і в багатьох районних та обласних центрах країни відкривають секції.
«Для мене гирі – не хобі, а професія, – пояснює свій вибір Сергій Володимирович. – Хобі – це якщо для задоволення, а я штовхаю залізо на результат. Коли на тренуваннях організм піддається навантаженню в понад 20 тонн, то це професійний спорт і важка праця».
Шлях Сергія Пирковського до чемпіонства непростий. Свій перший публічний виступ він пам’ятає так, неначе це було вчора.
«Уперше виступив перед загалом у Борзні на районному стадіоні, в день фізкультурника, – пригадує гирьовик. – Я тоді ще був юним школярем, але підняв двопудову гирю 40 разів і переміг усіх конкурентів, значно досвідченіших і старших за мене».
У родині Пирковських Сергій Володимирович не єдиний силач. Його старший брат колись професійно займався важкою атлетикою, навіть став кандидатом у майстри спорту. Однак важка робота у вугільній шахті змусила атлета облишити улюблене заняття. Рід Пирковських походить із Прохорів, що на Борзнянщині. Сергій Володимирович не схильний називати себе богатирем. Каже, раніше всі люди були сильними.
На запитання, звідки ж у нього така сила, відповідає: «Раніше всі були сильні, доки в моду не ввійшли алкоголь та тютюн». Пили у міру і то на свята, а курили переважно діди, причому не абияку хімію, а домашній пахучий тютюн.
«Земля сільська завжди сильних людей плекала, – розмірковує силач. – Казала моя покійна бабця: «Раніше пили тільки наливочку, а зараз п’ють горілочку». Всі троє моїх дідів пройшли війну, були сильними косарями і померли у віці під дев’яносто».
Сергій Пирковський у гирьовому спорті понад 40 років. За весь час робив перерву на кілька років, бо тяжко працював у шахті.
«Після закінчення столичного інституту фізкультури мене направили працювати тренером. Дали оклад у 90 рублів, – пригадує спортсмен. – Мій брат на той час вже працював гірником у Павлограді. Я пішов до нього. За перший місяць заробив 270 рублів. Там і залишився. Брат вже 35-й рік із шахти не вилазить».
Робота у забої не залишала Сергію Володимировичу часу для спорту, але тривало це недовго. Через три роки він змінив кайло на кермо електровоза і відновив тренування. Став навіть тренером місцевої команди шахтарів. Пропрацювавши половину свого життя в шахті, Сергій Пирковський вийшов на заслужену пенсію у 50. Продав квартиру і переїхав на батьківщину, поближче до старенької матері.
«Екологія у Павлограді дуже погана, а тут – благодать, – розповідає земляк. – Та й до матері ближче. Старенькій вже під дев’яносто, але тримається молодцем».
Діти у Сергія Володимировича вже давно дорослі. Обоє мешкають в Іспанії, син навіть священиком став. Тож живе чоловік сам, а тренується в квартирі.
«Я один такий в районі, як біла ворона», – жартує богатир.
Скільки грошей і часу йде на тренування, Сергій Пирковський не зізнається. Каже лишень, що професійний спорт – задоволення не з дешевих. Більшість фінансів йде на харчування, адже кожен спортсмен має власний раціон. Зрозуміло, що однієї пенсії замало, тож чемпіон влаштувався сторожем у місцевий дитячий садок.
«Я ніколи ні керівництву, ні спонсорам не кажу, скільки грошей іде на харчування, ця тема закрита, її розуміють професіонали, – говорить борзнянський богатир. – Заняття моє прибутків не приносить, навпаки, одні збитки та ризики для здоров’я. Але мене ніхто не змушує».
В найближчих планах самородка – участь у чемпіонаті України. Він міг би його пропустити, оскільки вже й так здобув ліцензію на виступ в Афінах. У жовтні цього року там відбудеться чемпіонат світу з гирьового спорту. Однак Сергій Пирковський не схильний до того, щоб пропускати змагання.
Чи поїде чемпіон в Афіни, залежить від районних депутатів. Вони мають на сесії проголосувати за виділення коштів для поїздки на чемпіонат. З області ж до цього часу – жодної допомоги.
Віталій НАЗАРЕНКО, фото автора та з архіву Сергія Пирковського
