Знову скрізь те саме, що й було…
На «доленосних» лозунгах та обіцянках від виборів до виборів живе українське суспільство впродовж усієї незалежності. Навіть партії-ветерани на кожні вибори йдуть з новими гаслами. Бо як йти зі старими, якщо закладені в них завдання з «крилатими» ідеями виконані лише для себе і найближчого оточення?
Згадаймо, на перші вибори Петро Порошенко йшов на чолі свого іменного партійного блоку, названого «Солідарність», і з гаслом «Жити по-новому». Для наступних виборів придумали нове гасло: «Армія, Мова, Віра». Сам Петро Олексійович «охрестив» це формулою сучасної української ідентичності.
Можна б погодитися, якби витерлась з пам’яті попередня формула «Жити по-новому» з її гнітючими результатами для простого народу. А ще, щоб не бачити зміст «формули сучасної української ідентичності»: «Волкер підтримав прагнення …», «Волкер наголосив…», «Волкер сказав…», «Держсекретар США привітав Україну з прийняттям закону…», «Держсекретар США обговорив з …».
Складається враження, що без думок і побажань посадовців США в Україні нічого не робиться. Повірте, я теж за те, щоб наші політики й державні чиновники багато чому вчилися у колег зі США. Бо й особисто багато чого вчуся у них. Від цієї науки очолюваний мною колектив має високі економічно-соціальні результати.
Переконаний, і Україна може мати велику віддачу для суспільства від запозичення заокеанського досвіду й науки. Але для цього треба не в рот американцям заглядати в очікуванні, що ті скажуть, а розуму в них учитися. Передусім, хоча б придивилися, що у США вважається основою безпеки держави.
Відразу наголошую: не мова, не віра і навіть не армія, а освіта. Оскільки саме вона дає економічну й інформаційну безпеку, що й забезпечує конкурентоздатність країни. Тож і відповідне там фінансове та іміджеве забезпечення цієї галузі, її працівників. До речі, у школах працюють переважно чоловіки.
Те, що в Україні освіта на задньому місці – думаю, не варто пояснювати, це видно й з пріоритетів президента. А може, він розумніший за американців?
Почну з думок аналітиків та вчених. Вони в один голос твердять, що в Україні спостерігається катастрофічне зниження рівня освіти, від чого суспільство… тупіє, інтелект за минулий рік знизився на 13 відсотків. Продовжує руйнуватися науково-технічний інтелект. У суспільному житті не вистачає критичного мислення в усіх його проявах, що в нормальних державах вважають найбільшою загрозою. Виховний процес нового покоління все більше стає справою «вулиці». Спостерігається подальше падіння соціальної моралі, девальвація її цінностей. Соціальне, передусім політичне, лицемірство набуло нечуваних розмірів. Тривожний дзвіночок: у всесвітньому рейтингу щастя Україна з 87-го місця у 2013 році перемістилася на 138-е у 2018-му. Не кажучи вже про ганебні результати боротьби з корупцією, оживлення економіки, правовий захист, соціальну нерівність тощо.
Як усе це виправити без розуміння значення освіти в житті держави та її суспільства? Здається, освоїли одне: майстерно запудрювати піар-політичною дурістю будь-яку ідіотію в політиці й державному управлінні. Запудрюють навіть відповідальність за страшні трагедії.
Взяти хоча б останній випадок на складі боєприпасів поблизу Ічні. Ті, кого треба негайно віддавати під суд, захистили себе унікальним виправданням: після вибуху арсеналу під Калинівкою рік тому, вжитих заходів на складах поблизу Ічні виявилося недостатньо. На який рівень отупіння суспільства розраховані такі виправдання?
Трагедію списали на російських диверсантів. Може, так воно й було. Але це жахіття трапилося вже на третьому складі за два останні роки, а за десять років – шостий випадок. Наскільки недоучені армійці там служать, що не здатні захистити стратегічні об’єкти? До того ж, депутат від «Народного фронту» Антон Геращенко заявив журналістам, що про незадовільний стан на складах під Ічнею було відомо давно.
Які недоучки сидять і в уряді, і в армійських штабах, що аж після того, як спалено боєприпасів і озброєння на десятки (якщо не сотні) мільярдів гривень, додумалися почати будівництво нормальних складів? Головнокомандувач Петро Порошенко вже й пропіарився – за три наступні роки буде побудовано 136 нових сховищ.
Коли економлять на безпеці складів одну-дві сотні мільйонів гривень, а потім це обертається збитками в не одну сотню мільярдів, - це вже діагноз глибокої малограмотної недолугості, а то й глибокого недоумства.
Не беру під сумнів героїзм українських бійців на передовій східного фронту, але вміння захищати свої арсенали – це теж армія.
З проявами страшного суспільного діагнозу часто доводиться зіштовхуватися. І в кожному випадку проглядається брак освіченості людей. Заважає це усвідомленню найвищої цінності на землі – життя людини. До того ж, Україна конституційно проголосила саме людину найвищою суспільною цінністю.
На практиці ж бачимо, що навіть у президентських пріоритетах попереду мова, віра, а людина – невідомо де. Невідомо, на якому місці піклування про розвиток її інтелекту, створення умов для гідної праці, правовий захист та соціальне забезпечення, зрештою, найголовніше – захист здоров’я й життя людини. Тож і маємо те, що маємо…
До пенсіонера з Кобижчі не приїхала швидка допомога, бо диспетчер, який керує з Чернігова, по телефону визначив, що літній чоловік просто п’яний. І той помер прямо на подвір’ї через серцеву недостатність. Іншому чоловіку (і ще сорока не виповнилося) стало зле в електричці. Одержавши повідомлення з вагону, машиніст прийняв рішення не зупинятися на платформах, щоб якнайшвидше доїхати до Бобровиці, де є служба швидкої допомоги. Вона то є, але не зустріла хворого, приїхала запізно.
На фоні цих трагедій, що трапилися протягом одного тижня, вкотре пригадався призабутий випадок у США: поліцейський застрелив темношкірого юнака, який щось украв у супермаркеті і став втікати, не відреагувавши на вимогу поліцейського. Так от, ця трагедія сколихнула багатомільйонне населення штату. Хоч там за непокору поліцейському відповідальність куди суворіша, ніж в Україні. Одначе найголовнішою цінністю американці вважають людське життя – і поліцейського покарали.
Чи то так співпало, чи об’єктивні наслідки, але коли почали багато горлопанити про медичну реформу, населення в Україні вимирає жахаючими темпами. Особливо загострена демографічна ситуація на Чернігівщині. Чому ж панує такий суспільний спокій, коли люди передчасно помирають через невчасну допомогу медиків?
Втім, я не можу звинувачувати лише медичних працівників. Першочергову вину пред’являю співвітчизникам, які так байдуже сприймають непоправні людські трагедії. Та ще більшу вину бачу в безвідповідальній, цинічній бездіяльності наших «народних» обранців. Вочевидь вони чи не найбільше «інфіковані» національними діагнозами: суспільство тупіє, лицемірство набуло нечуваних розмірів.
Читав, що на службу невідкладної медичної допомоги з бюджету виділено один мільярд гривень. Звісно, цього дуже мало, про що й медики б’ють на сполох. Зате народні депутати неміряно щедрі для себе. Передусім, звертаю увагу на взагалі цинічну статтю бюджетних видатків – більш як півмільярда гривень з дефіцитного бюджету цього року виділено на… фінансову підтримку шістьох парламентських партій. За три роки дії цього закону потрачено на партійних ідіотів… півтора мільярда народних грошей. Скільком малозабезпеченим людям можна було б врятувати здоров’я і життя за ці гроші!? Але півтора мільярда пішло на красування партійних діячів (як один – доларовий мільйонер) перед телеекранами, на «бігмордах» та в друкованих ЗМІ, на оплату модельних партійних секретарок з навичками масажисток, на оренду європизованих офісів та багато іншого. Експерти Центру «Ейдос» зазначають, що найбільше розтринькування народних грошей спостерігається на кінець фінансового року – куди тільки не тратять «дурнячок», щоб не повертати в бюджет.
А чи хоч хтось відчув, що в результаті бюджетної підтримки бодай якась партія почала працювати по-європейськи, або хоча б на один відсоток очистила свою діяльність від вишуканої брехні? І взагалі – який позитив хоча б на мікрон одержав простий народ від запровадження бюджетної підтримки партій?
До речі, бюджет США (в сотні разів більший, ніж України) не виділяє жодної копійки на фінансування двох головних партій, які поперемінно правлять успішною державою. Суворий контроль запроваджений і за «благодійною» підтримкою партій.
У нас же, в одної з правлячих партій електоральний рейтинг нульовий, тож і від «благодійників» не одержала в цьому році жодної копійки. Але бюджетні гроші рятують партію-банкрута від повного забуття. Подібне можна сказати й про ще одну правлячу…
Один із заступників Уляни Супрун добалакався до того, що на онкохворих не варто витрачати бюджетні гроші, бо приречені все-одно помруть. А партії, які втратили довіру виборців, забрехалися, – треба фінансувати? Чим не тупа божевільня у бідному бюджеті?
Лицемірство аж з горла випирає і в обласних депутатів
Суспільні тривожні діагнози продемонстрували нещодавно депутати Чернігівської обласної ради при розгляді питання про передачу у комунальну власність об’єднаних територіальних громад дочірніх підприємств КП «Чернігівоблагроліс». Небувалий лемент підняли представники найбільш «народних» партій. Мовляв, і положення про передачу не розроблено, і реформа місцевого самоврядування не завершилася, і складно буде ділити майно дочірніх райагролісів, і що потрібні великі гроші на землеустрій та лісовпорядкування…
Якби депутати переймалися тим, що обіцяли виборцям, вони б замість піарення глибокими знаннями проблем, показували б уміння їх вирішувати. Правда, для цього повинні мати хоча б елементарні поняття про будівництво. Як усе руйнувати – великого розуму не треба, не страшне й отупіння. Але для розвитку області, району, населеного пункту потрібне не руйнування, не ділення майна, а розбудова. Звісно, для цього необхідно володіти умінням домовлятися, щоб робити спільну справу.
Також бажано б керуватися й тим усвідомленням, що передача агролісів територіальним громадам може стати першою ластівкою у створенні спільних проектів для розвитку місцевої економіки й соціальної сфери. Адже саме це було першою вимогою Кабміну – навколо чого потрібно об’єднуватися громадам.
Не дослухалися, наплодили об’єднаних громад, спихнули на них всю соціалку. А грошей на її утримування як не вистачало, так і не вистачає. Скільки проблем виникло? Та чомусь не чув, щоб «найнародніші» обласні депутати ламали «партійні списи» в боротьбі за поліпшення справ у освіті, медицині, соціальному забезпеченні. Найкраще в них вдається боротьба за якесь «золоте корито».
На щастя, більш освіченими виявилися, для прикладу, керівники Городнянської ОТГ та колектив ДП «Городнярайагроліспгосп». Вони й положення про передачу майна вже мають, і ділити майно не збираються, натомість знають, як розвивати підприємство для розвитку громад, Заодно не бажають платити «данину» в сумі майже два мільйони на рік для утримання в Чернігові «дармоїдного» колективу комунального підприємства з євроремонтним офісом та житлом для «бездомних» працівників у дорогому готелі – ну як для народних депутатів. І генерального директора нещодавно «виписали» агролісникам з сусідньої області, ще й без освіти та досвіду в лісовій галузі.
Заявили про намір працювати без «доярів» з Чернігова, й мають для цього відповідний заділ агролісники Семенівки, Борзни та інших об’єднаних і необ’єднаних громад. Два колективи агропідприємств не допустили заміну своїх успішних директорів на ставлеників нового генерального директора.
Обласні партійні депутати чомусь не переймаються роллю свого «дітища», створеного на базі 181 тисячі гектарів лісів, посаджених колишніми колгоспами, а потім прибраними до рук обласною радою. Не проаналізували також, що мають від цього комунального підприємства громади, на територіях яких ростуть ліси. І хто на цьому жирує?
Не чую, щоб обласна рада «ламала списи» й над питанням ефективного використання державних земель. Найперше – щоб та земля віддавалася в оренду за обґрунтовану оплату, а не роздавалася «по блату своїм». Ці землі можна використати й для спільних виробничих проектів для розвитку громад.
Головне ж в роботі обласної ради, думаю, не наслідувати столичних «підкупольних» лицемірів й політичних повій. Тоді й власний спокій забезпечать. Оскільки до парламенту агролісникам важкувато добратися, а на сесію обласної ради вони вже приходили. Чув, що наступного разу збереться їх більше. Ще й аграрники можуть приєднатися. Тож не тупійте далі, наші обранці, розвивайте критичне мислення – як знахідка буде.
Леонід Яковишин
Герой України, генеральний директор ТОВ «Земля і воля»
