Живемо – ніби на партійних зборах сидимо
Година роботи цінніша, ніж день запитань і відповідей
Не встигли європизовані журналісти «дожувати» запитання Президента Володимира Зеленського до партнерів-хазяїв «Чому Україна досі не в НАТО?», як гарант порадував суспільство новим «доленосним» запитанням: «…чому держава не дослуховується до тих, хто її годує?» Запитав він про це … у колишнього аграрного міністра, а тепер радника керівника Офісу Президента Тимофія Милованова на форумі з фермерами.
Нагадаю, що цей міністр перед телекамерою визнав себе дебілом – ніби жартома, але…. Тепер виявилося, що від нього залежить, чи дослухається держава «до тих, хто її годує». Хоча відповідь на це запитання мав би дати прем’єр Шмигаль, стосується воно й самого президента Зеленського. Проте журналісти написали, що Милованов і голова аграрного парламентського комітету Сольський погодилися з президентом, що доступ фермерів до фінансів «є ключовим елементом земельної реформи».
Прозвучало на тому форумі й «більш ключове»: «Всеукраїнська Асоціація Громад вимагає у парламенту ухвалити законопроект № 2194 – він історичний для українських громад, який поверне місцевому самоврядуванню право розпоряджатися своїми землями, і відкриє новітню земельну історію України». Ну зовсім як на зборах компартійної організації з порядком денним про історичні рішення пленуму чи з’їзду партії! Ще й із недолугими посиланнями. З історії відомо, що громади (общини) втратили право розпоряджатися суспільною землею 
десь 120 років тому в ході Столипінської царської реформи. З тих пір землею розпоряджалися державні органи влади, певні права мали й органи місцевого самоврядування – на присадибні земельні ділянки в межах населених пунктів.
Про яке ж історичне повернення громадам права розпоряджатися землею йде мова? Царське общинне? Але ж прийнятий закон про ринок землі, за яким земля стане приватною власністю. Громади одержать хіба що одноразове право розпродати, роздерибанити передані громадам землі. На низах легше це робити, й центральні органи влади нібито не винні. Перші спроби роздавати по два гектари «своїм» людям і віддавати в оренду за символічну офіційну плату вже «обкатані». Після завершення цієї «історичної реформи» органи самоврядування, як і держава, втратять право розпоряджатися землею. Це добре розуміють грошові мішки, які нахабно посунули в громади, Хоча, уже вкотре наголошую, всі цивілізовані країни світу повертають землю у державну власність, щоб здавати її в оренду лише вмілим, фаховим сільгоспвиробникам, і контролювати ефективність та бережливість роботи на землі. В Україні більшовицький лозунг «Земля – селянам» замінили на європизований «Земля – громадам!»
А що можна побачити за «патріотичними» лозунговими ширмами? Недавно прочитав, що Антимонопольний комітет України дозволив шведській компанії, що належить колишньому голові «Укроборонпрому» (ще раніше – міністру економіки) Айварасу Абромавічусу, купити шведську компанію Agro Region Stokholm, яка керує в Україні групою компаній, бенефіціаром якої є швед Ларс Пітер Елам Хокансон – один із засновників міжнародного інвестиційного фонду, де генеральним директором є Катерина Рибаченко – дружина Абромавічуса. Придбана ним компанія має 38 тис. га української землі.
Це лише один приклад того, як бенефіціари іноземних компаній з лантухами грошей готуються до відкриття українського земельного базару. А президент Володимир Зеленський цікавиться у радників, чому держава не дослуховується до «тих, хто її годує». Вірнопіддані журналісти підносять це запитання до рівня доленосного, ще й обрамленого «новітньою земельною історією». Часом, не про таких ідеологів писав японський письменник Рюноске Акутагава: «Ідіоти упевнені, що всі навколо – ідіоти»?
Гарно говорити – не плуга перти
Древня народна мудрість характеризує владних чиновників і політиків від столиці до села, розділяючи суспільство на красномовних цвіркунів у команді політичних брехунів, і тих, хто плуга пре, незважаючи на економічний бардак з першою в Європі корупцією. Ті, хто за плугом стоїть, і рятують державу від повного розвалу. Бо за тридцять років так званої незалежності так і не сформувалася команда справжньої, державницької економічної еліти для служби Вітчизні і її народу.
Подібне можу сказати і про численні команди обласної державної адміністрації. Управляли Сіверським краєм здебільшого заброди, непідготовлені для управління такими масштабами чиновники. Квотовані політичні призначенці служили не області, не нації й не закону – вони політичній своїй силі служили, і на своє благо.
Я знаю одного справжнього губернатора, але, на жаль, він у Росії, хоч і уродженець України, – це Євгеній Савченко. У 1993 році на посаду губернатора Бєлгородської області його призначив президент Борис Єльцин, потім виборці чотири рази його переобирали – єдиний приклад на Росію, в Україні жодного такого немає: на Чернігівщині, мабуть, мало хто пам’ятає прізвища очільників – стільки багато їх змінилося. Наш земляк Євген Савченко залишив у російській губернії історичний слід не в «патріотичних» промовах і запитаннях, а в немеркнучій пам’яті півторамільйонного населення, у розвинутій економіці і грандіозних масштабах промислового, соціального, зокрема й житлового будівництва, у автошляхах європейської якості. Він першим у Росії скупив у власність обласної Думи 60 відсотків наявних земель сільськогосподарського призначення, розбудував на них найбільш ефективне аграрне виробництво. Головний секрет успіху всеросійського рівня полягає в тому, що за плугом області майже тридцять років стояв справжній хлібороб, справжній будівничий, який все своє трудове життя присвятив творінню для народу.
Наше суспільство задовольняється тимчасовими політичними призначенцями – не плугатарями, а красномовними. Недавно, прочитавши інтерв’ю першої заступниці голови Чернігівської обласної держадміністрації Олени Бойко Суспільному телебаченню, звернув увагу і на її державницькій підхід до аграрної галузі. 
Згадала вона і про соціальну відповідальність орендарів землі перед громадами, про співфінансування будівництва доріг за державні субвенції і кошти громад, за державний бюджет і кошти місцевого бізнесу. Правильно сказала, глибоко дивиться. Навела приклад з минулого року спільного фінансування асфальтування вулиці у Ріпках на загальну суму 1,2 мільйона грн, з яких кошти громади – 131 тисяча.
Але, як на мене, першій заступниці керівника області не завадило б поцікавитись, чому зупинилося виконання меморандуму між обласною адміністрацією і нашим господарством «Земля і воля» стосовно спільного фінансування будівництва 32 кілометрів дороги між Козельцем і Бобровицею, де наша частка – 12 кілометрів, більше половини якої вже зроблено. Завершуємо впорядкування узбіччя на 12 кілометрах. Але якщо загальмувалося виконання зобов’язання обласної держадміністрації у спільному фінансуванні, де частка бізнесу товариства «Земля і воля» сягає за 10 мільйонів гривень, то як нам вірити іншим ініціативам ОДА, правильним закликам керівництва області?
До речі, в інтерв’ю сказано, що область планує відремонтувати 98 кілометрів місцевих доріг, чекає ініціатив громад і бізнесу. Наше господарство відремонтувало стільки доріг за останні два роки без ініціатив і підказок обласної адміністрації. Чому наш досвід не поширюється в області? На Чернігівщині орендують землю агрохолдинги з набагато більшими, ніж у нас, банками землі, із значно більшими прибутками. Офіційну ж оплату за оренду землі вони платять меншу, ніж ми, що теж пов’язано з наповненням місцевого бюджету, звідки можна здійснювати й спільне фінансування доріг. Хто і як аналізував цю ситуацію? Що робиться для виконання того, що озвучила на область перша заступниця голови ОДА? Чи для неї головне – гарно сказати, а за плуга нехай хтось стає? А не стане – щось інше гарне придумають, порадують електорат ще новішою славленою історією.
Якось уже називав причину, чому три роки тому зупинилося виконання умов меморандуму обласною владою. Після спорудження перших кілометрів нової асфальтівки на землях Козелецького району, раптом розрахувався з роботи начальник облавтодору, бо йому озвучили, скільки «відкату» треба віддавати з бюджетного фінансування. Для цього в кошторис будівництва кілометра дороги закладалася сума вдвічі більша, ніж витрачало на це наше господарство – ми клали асфальт, виготовлений на нашому заводі, і своєю бригадою без ніяких «відкатів».
Першу зупинку виконання дорожнього меморандуму мені вдалося зрушити з місця, «пробивав» це в столиці, бо від обласної держадміністрації ніхто не захотів їхати в Київ. Але невдовзі влада помінялася, і будівництво дороги знову зупинилося. Свою ділянку ми доведемо до закінчення. Сподіваюся, що й обласна адміністрація не обмежиться лише гарними пропозиціями спільного фінансування. На Чернігівщині цей приклад три роки тому був чи не єдиний в Україні. В інтерв’ю ж Суспільному телебаченню він подається як щось нове, що йде від нової команди обласної влади. А в цьому «новому» встановили запобіжники проти розкрадання бюджетних грошей на дорожньому будівництві та інших казнокрадних схемах? Відповіді навряд чи дочекаюся, бо про це не люблять говорити державники і владні політики – не патріотично.
Столична влада у питанні спільного фінансування будівництва доріг місцевого значення пропонує взагалі «геніальний» варіант: голова Державного агентства автомобільних доріг Курбаков закликає регіони брати кредити у Європейському банку реконструкції і розвитку на будівництво і ремонт доріг. Видно, центральній владі вже не дають.
Наша ОДА віддає перевагу державним подачкам і внутрішнім резервам, але не бачу ніякої дієвості стосовно пошуку тих резервів, не говорю вже про запрягання в плуга команди обласної держадміністрації і обласної ради для розбудови місцевої економіки, заробляння додаткових надходжень до бюджету. Не бачу результативної роботи для використання можливостей, які лежать під ногами.
Бобровицькій лікарні держава таки виділила кошти на дорогий 
діагностичний комплекс КТ, нібито обіцяла кілька мільйонів на облаштування спеціального, за суворими вимогами, приміщення для встановлення новітнього обладнання. Але обіцяних коштів немає, тож наше господарство направило в лікарню будівельну бригаду. Бо не буде приміщення – не буде й комп’ютерної томографії. Долучилася до вирішення цієї проблеми і Бобровицька громада: розпочала збір коштів на спеціальний благодійний рахунок. Сподіваюсь, що місцевий, передусім аграрний, бізнес відгукнеться. Частину зібраних грошей планують використати і на спільне фінансування будівництва і ремонту місцевих робіт. Звісно, найбільшу долю бере на себе «Земля і воля», але й інші транспортники не повинні стояти осторонь ініціатив обласної адміністрації.
Підкажу для обласної влади одне, зовсім не помітне для неї благодійне джерело. Першим у благодійний фонд перерахував понад 40 тисяч гривень фермер із Петрівки Микола Самсоненко. Місцеві фахівці і журналісти газети «Чернігівщина» допомагають йому відбитися від зажерливих рейдерів газового монополіста, які намагалися «розвести» фермера на кількасот тисяч гривень. Недавно публікація про це була в газеті й на низці сайтів. Не чув, щоб обласна влада на це відреагувала. А допомагала б вона сільгоспвиробникам, представникам іншого бізнесу, пересічним людям у боротьбі з такими рейдерами-шахраями – тоді б і спільне фінансування проектів розвитку було б не на словах, а на ділі.
Я зі своєю командою результативно борюся з цим диким для європейської країни злом, наш виграш обраховується мільйонами, які ми не в офшори женемо, а вкладаємо у розвиток виробництва, у будівництво доріг і житла для працівників, на допомогу лікарні та її пацієнтам. Вкотре наголошую й на тому, що наше господарство давно відмовилося від здирницьких кредитів, оскільки навіть у нинішній недолугій, руйнівній економічній ситуації можна заробляти на розвиток економіки і соціальної сфери, забезпечувати людей роботою і гідною оплатою за оренду землі. Хто забажає – поділимося своїми секретами.
У одній із останніх публікацій я кинув докір обласним депутатам за те, що й вони стоять осторонь питань розвитку місцевої економіки, від чого залежить і наповнення обласного бюджету. Перші три місяці депутати від «Нашого краю», «Європейської солідарності», «Батьківщини» і «За майбутнє» взагалі не ходили на сесії, по судах боролися за посади. Потім, коли перший суд програли, прийшли на сесію і стали роздавати журналістам заяви, як вони боротимуться за права виборців. От тільки ніде не читав і не чув, щоб вони десь захистили фермера чи й рядових виборців від шкуродерних тарифів і рейдерських нальотів енергетичних монополістів, від їхніх бандитських принижень збіднілих людей. Якби депутати так боролися за права виборців, як борються з за вплив їхніх партій на життя в області! Але вони, як і представники виконавчої влади, розкривають суть своєї «державницької» діяльності, суть свого життя не через створення чогось корисного для нації, для пересічної людини, а через володіння народним надбанням.
Леонід ЯКОВИШИН, Герой України, генеральний директор ТОВ «Земля і воля», кандидат економічних наук, публіцист
