За шмат гнилої ковбаси
У вас хоч матір попроси
То оддасте…
Тарас Шевченко
Живемо на своїй – не рідній землі?..
Вступне. Поштовхом для 
написання даної публікації послужила почута з телеекрана фраза від одного «народного» депутата. Зміст її не блистить новизною, давно «обсмоктаний», я й сам якось писав про те, але в даному випадку правда зірвалася з вуст Самого: «Ми, депутати, прийшли у парламент не з вулиці, нас туди обрали ви, виборці. Тож за нашу недолугість, продажність і дурість кляніть на чім світ стоїть спочатку себе, а вже потім нас, ваших обранців!»
А й справді!.. Колись давно прочитав у байкаря Леоніда Глібова:
Нічого Ослові дорікати…
Лучче б розуму спитати
У того, хто його наймав.
Без врахування цієї мудрості, як на мене, неможливо досягти бажаних для суспільства результатів у найпрогресивніших реформах та урядових програмах. За два з половиною роки після 
Майдану гідності он скількох державних управлінців уже поміняли, але якщо вони Герої Глібових байок, то й відповідні результати має суспільство. І на покращення в недалекому майбутньому важко повірити, адже самопроголошені «лідери нації», нами обрані у владу, вважають «свій народ» лохами, бо підстави на це мають. Взяти хоча б вибори: віримо крикунам з ангельським голосочком, але не звертаємо уваги навіть на те, що вони обіцяють будувати мости там, де немає річок. Так засліплені благодійною цукеркою перед носом! Один мудрий чоловік про це сказав: «Вибори для маленької людини – можливість зробити самому собі велику гидоту».
Чи бачу якусь перспективу стосовно реального прозріння суспільства, щоб нарешті справді стати відповідальним джерелом влади, отже й ефективним контролером тієї влади, як у тій же Європі чи Америці?..
Бачу… І пропоную починати пошуки правди в своїх низових громадах.
Доки будемо у становищі пасинків на своїй землі?
З приводу роздавання землі 
сільськогосподарського призначення в Бобровицькому районі невідомим залітним «хлібопашцям» тривогу забили депутати обласної і районної рад, які працюють у нашому товаристві «Земля і воля». Бо сотні гектарів родючих земель виділялися для фермерських господарств, коли самих фермерів ніхто в районі у вічі не бачив. І «вкалувати» вони не збиралися: пропонували укласти договори суборенди з працюючими хліборобами. Кому потрібне таке фермерство? Проглядається й інша мета: перепродати право оренди (чи й оформленої згодом власності) на цю землю більш грошовитим «любителям» села.
З ініціативи наших депутатів на сесію Бобровицької районної ради було винесено питання про використання земель сільськогосподарського призначення державної власності на території району. Звіту по цьому питанню зажадали від начальника відділу 
Держгеокадастру у Бобровицькому районі Петра Осипенка. Він довго опирався, але таки прийшов на сесію, втім не дав чіткого пояснення стосовно безладу у використанні землі, що призводить і до втрат бюджетних надходжень. Адже їх справно сплачують ті, хто працює на землі, і аж ніяк не ті, хто біжить у село заробити на підпільному продажу землі. Тож депутати висловили районному землевпоряднику недовіру і зажадали чіткого звіту на другому засіданні сесії. Та картина повторилася. Тоді представники громади району добилися в області, щоб Петро Осипенко був відсторонений від посади. І це при тому, що новий голова райдержадміністрації Василь Кучерина був погодив цю кандидатуру, за що і йому вказала районна рада.
Після цього хочу порадити Осипенку, щоб якнайшвидше повертався у свій Броварський район, хоча й там може не сховатися від тюряги. У Чернігові вже немає його покровительки, яка керувала обласним управлінням і «вмостила» земляка без відповідного фаху на «тепленьке» місце в Бобровиці. Тепер Броварській земельній мафії на Чернігівщині прийшов кінець. Тож заодно за Осипенком повинен, думаю, податися і його вірний реєстратор землі. Кажуть люди, що місцеві земельні проектанти-крутії допомогли йому за лічені місяці «нареєструвати» на квартиру. Й з цим будемо розбиратися громадою, оскільки відчуваю, що до земельних кримінально-легальних схем немає справи ні прокуратурі, ні реформованій поліції.
Депутати Бобровицької районної ради чи не вперше не погодились приймати поспіхом рішення про затвердження проекту зміни меж села, в даному випадку Нової Басані. Сільський голова 
Володимир Левченко не готовий був пояснити, на які цілі будуть використані більш як 600 гектарів землі, що увійдуть до меж села? Не сказав, скільки гектарів буде виведено з обробітку, яку суму від оренди землі втратить сільський бюджет, хто і скільки заплатить за проект нового землеустрою? Врешті – скільки «любих друзів» накинеться на ту землю, і чи хоч одна сотка піде для створення якогось виробництва?
У районі і по області є приклади бездумного розтринькування земель запасу і резерву, а тепер там немає з чого наповнювати бюджет, і немає можливості виділити молодій родині чи АТОвцю кілька соток під город.
Позитивні приклади господарсько-принципової позиції низової громади можна продовжувати, та їх ще явно замало. Бо для цього потрібне щире бажання громад, їхніх владних та громадських лідерів. І щоб ті лідери були патріотами свого краю не на лозунгах, а на ділі. Як написав свого часу Іван Франко: «Мій патріотизм – се не сентимент, не національна гордість, то тяжке ярмо». Чи хоч одного крикливого «захисника» селян бачили з ярмом на шиї? Щоб він не брехливою політикою забивав нам голови, а справді «горбатився» на розквіт сіл.
Переконаний, що не бачили, та й ярма ті самі селяни розібрали, і живуть ніби й на своїй, але не рідній землі. До того ж, ще й самі винні за своє становище пасинків.
Хто з злом не бореться, той людей не любить
Цю крилату фразу, написану знову ж Іваном Франком майже півтора століття тому, пропоную вважати мірилом відданості і користі для суспільства від наших обранців і політиків усіх рівнів. Причому, мову веду про справжню результативну боротьбу, а не оте безупинне горлання з телеекранів. Бо який толк від того крику? Може, комунальні тарифи знизились, чи пенсії і зарплати піднялися вверх, чи медичне забезпечення для пересічних поліпшилось і подешевшало? Може, більше порядку бачимо в країні?
Дивною виглядає і боротьба із злом у найвищих ешелонах влади. Свіжий приклад: он як «розкручують» українські ЗМІ «героїзм» анти корупціонерів, які «накрили» злодійські 
газові схеми Онищенка. Якщо це справді так, тоді без тих мільярдних схем газ мав би подешевшати хоча б для населення? Але де там!.. Очікуємо чергового подорожчання. Отже напрошується висновок, що на місце Онищенкових схем заходять інші? Чи, може, отой щоденний лемент про результати боротьби з корупцією – просто піар влади, окозамилювання народу?
Тут знову хочу повернутися до ролі громади нижчого рівня. Хоча, скажімо, з Бобровиці й важкувато напряму добратися до президента чи прем’єра, але ж у нас є «слуги народу» - депутати. Не питаємо з них про їхню боротьбу зі злом, так хоча б використовували їхні повноваження для цієї боротьби. Але де там… Хіба-що посваримо бездільників у розмовах між собою. А їм – до одного місця такий контроль від виборців. Тож і «крутять» нашою довірою, як Циган сонцем, а для заспокоєння електорату у потрібний момент кидають «шмат гнилої ковбаси».
У одній з публікацій я зазначав, що народний депутат по нашому округу замість виконання передвиборчих зобов’язань вирішив задобрити виборців… спорудженням дитячих майданчиків, ніби то, за благодійні кошти. Аж недавно дізнаюся, що гроші на те виділив … державний бюджет.
Але ж у районі багато інших бюджетних «дірок»: дитячих садків не вистачає, недобудована 
Рудьківська школа, немає грошей для ремонту доріг, утримування приміщень шкіл і дитсадків переклали на плечі і гаманці батьків, у лікарню багато хто боїться заходити, бо там усе платне і постійно дорожчає. Цей перелік безкінечний. Натомість дитячі майданчики можна обладнувати й своїми силами, зокрема ТОВ «Земля і воля» показує такий приклад. Знаю також, що на вулицях сусідньої Носівки та інших райцентрів споруджують дитячі майданчики й самі батьки при допомозі місцевих спонсорів. 
У нашому Мирному он який майданчик обладнали батьки діток без жодної бюджетної копійки! Але для Бобровиці, видно, це не прийнятно – на такому будівництві нічого вкрасти. Інша справа, коли бюджет цільовою субвенцією «відвалює» три мільйони гривень на 15 дитячих майданчиків – по 200 тисяч кожен. Ніби то, депутат Дмитренко «пробив» у Кабміні ті гроші. 
Тільки б радіти!..Але відразу ж виникає запитання: чому аж по 200 тисяч гривень за один майданчик, що в чотири рази більше, ніж обходиться нашому господарству встановлення одного майданчика по селах, де орендуємо землю?
Переді мною постанова Кабміну від 24 червня 2016 року за №395, в якій і передбачені субвенції на згадані дорогі майданчики, але такі дорогі, по 200 тисяч, чомусь лише для районів виборчого округу Олега Дмитренка – в загальному 60 майданчиків. Інша картина, скажімо, по Ніжину і району, де передбачено будівництво двох великих майданчиків по 179 тисяч гривень, одного середнього за 97 тисяч і восьми маленьких майданчиків по 59 тисяч кожен.
За 97 тисяч будуватимуть дитячі майданчики у великих селах Носівського району: Червоних партизанах, Мрині, Макіївці, Степових Хуторах, у самій Носівці – за 108 тисяч гривень. Зате для Осокорівки нашого району, де немає ні школи, ні садочка (возять дітей у Горбачі), і де проживає 24 діток шкільного і дошкільного віку, заплановано будівництво дитячого майданчика за … 200 тисяч. Такий же майданчик повинні спорудити і в Горбачах, де 30 дітей. От і питаю себе: скільки «відкату» закладено в тих 200 тисячах? І в чиїх кишенях він осяде? До того ж, 200 тисяч - то тільки вартість майданчика і оплата проектно-вишукувальних робіт. А треба ж ще й розмістити споруду згідно з проектом!.. Тоді як сусіди все те роблять за субвенцію, і набагато дешевше!..
До речі, для сусідніх районів, які не входять до виборчого округу Дмитренка, передбачені субвенції і на ремонт шкіл, дитячих садків, лікарень, навіть доріг. Бобровицькому району – лише «золоті» майданчики і їхнє проектування. Ото як почали ще на виборах піаритись малюванням «грандіозних» проектів, так і досі продовжують. А про приміщення Бобровицької гімназії, що протікає, депутат забув, хоча обіцяв допомогти фінансами аж до мільйона гривень. Тепер оплату ремонтних робіт райдержадміністрація перекладає на районний бюджет, вже й «надійну» бригаду підібрали. А за які гроші ремонтуватимуть дахи в інших школах, де кожен другий - дірявий?
І треба ж такий збіг обставин, що і районні гроші, і мільйони державної майданчикової субвенції, більше всього, підуть через руки недавно поновленого на роботі рішенням «найсправедливішого» суду начальника відділу освіти Лоленка. Того Лоленка, яким не так давно займалися правоохоронні органи через перевитрату коштів на ремонтних роботах в 
Новобиківській школі, замовником яких був відділ освіти. Тоді до суду справа не дійшла, мовляв, начальник не міг візуально визначити вартість робіт. А тепер як визначатиме, якщо замовлятиме? Чи цікавиться цим новий голова району Кучерина? Чи йому все по барабану?
Доведеться запроваджувати громадський контроль, оскільки бачу, що боротися з таким безладом ніхто не поспішає до нас й з Києва. Та й он європейці з американцями не можуть ради дати нашій корупції, навіть заміна окремих наших Ослів на їхніх Інопланетян не дає бажаних результатів. Бо сам Бог, коли все ставить на місце, потребує й повселюдної допомоги – мудрі давно помітили і нам передали. Ми ж тепер хочемо, щоб у нашій Незалежній (як і в Бобровиці) хтось все поставив на місце без нашої участі – не хочемо свого лоба підставляти. Але ж «вільній» Україні вже 25 – далеко не дитячий вік, щоб у казки вірити.
Леонід Яковишин
Герой України, генеральний директор ТОВ «Земля і воля»
