Живемо в країні «партизанів» і равликів
Фронт – у тилу, на якому «патріоти» воюють язиками і кулаками
Здається, саме після здачі росіянам Криму без жодного пострілу, активно стали вилазити з «партизанських» схронів нащадки тилових вояк і ринули в бій проти агресора, але не зі зброєю в руках, а спортивними кулаками і гострими язиками, воюючи проти інакше мислячих. Це полювання на відьом, освячене патріотизмом, не затихає. Бо для багатьох авантюрних активістів воно замінює війну в окопах. Оскільки там: «Окупанти гатять з мінометів по Донеччині», – страхають ЗМІ. Тут не до героїзації.
Інша справа: під численними телекамерами виштовхувати з приміщення радника голови РНБО Сергія Сивоху з його ініціативою про примирення! Від розпіареної акції он як злетів «патріотичний» рейтинг організаторів «героїчної» атаки!
Від такого телесюжету задоволені і в Москві: українські «партизани» не їхнього ж бойовика спіймали і кинули на підлогу, а представника української влади.
До тилової боротьби під телеоб’єктивами можна віднести і марш добровольців 14 березня в Києві. Ще й тоді, коли Європа відмовилася від масових зборищ. Не відмовились лише французи. Але вони вийшли на протест проти пенсійної реформи Макрона, і саме напередодні місцевих виборів.
Можна було б підтримати й марш українських добровольців, якби вони прийшли до Офісу президента, до офісів газових та інших енергетичних монополістів, скажімо, з вимогами не здирати останню сорочку захмарними тарифами з батьків загиблих воїнів і тих захисників, що зараз в окопах, а також з усього простого народу. Щоб не забирали в людей останню надію на доступне лікування. Щоб освіту в школах і місця в дитсадках не зробили взагалі недоступними для багатьох співвітчизників. Щоб прийшли до депутатів, які прийняли антинародні турбулентні закони, як колись приходили до тих, хто голосував руками за закони 16 січня 2014 року…
Але добровольці вийшли на марш з плакатом: «Україна понад усе!» Цей патріотичний лозунг після шести років від 
Майдану гідності, де він теж фігурував, вимагає уточнень: «Україна понад усе – без українців?» За шість останніх років нас поменшало природним шляхом майже на два мільйони, і далі меншає. На Майдані боролись і 14 травня героїчно закликали за таку «Україну понад усе», з якої мільйони українців виїхало у Європу заробляти на проживання, в тому числі і на підтримку батьків, які на українську пенсію не виживуть?
Одні ідіоти протягом 70 років вели свій народ до комунізму, тепер їхні спадкоємці не менш напористо пудрять людям мізки єврощастям і «Україною понад усе»… для своїх зажерливих хазяїв.
На іншому плакаті була написана вимога відставки Зе-президента за зраду. У мене теж багато претензій до цього глави держави. Їх висловлюю публічно, публікації надсилаю і до Офісу президента. Але не відчуваю ніякої підтримки в боротьбі з конкретною ідіотією від горлатих «патріотів». Видно, вони реагують лише на конкретно поставлене завдання від замовників добиватися відставки президента. На користь якого кандидата – скажуть пізніше. Он і Порошенко кулею поспішив з Іспанії в Україну: мабуть, злякався, щоб без нього не стали планувати наново «огіднену» владу?
Але задумаймося над іншим: в кожній цивілізованій країні понад усе – її народ, а вже потім держава. В Україні ж «патріоти» мислять інакше і борються за інше. «Лідери» нації на дві революції виводили народ, під кулі підставляли, але заради зростання чийого добробуту?
Не говорю вже про Порошенка і його найближче оточення – на них тавра ніде ставити. Розкиньмо мізками стосовно багатьох активістів, які до революції гідності були ніхто, а тепер – при високих посадах з європейськими зарплатами й додатковими джерелами надходження – куди тим європейцям. А що одержав від них простий народ? Тотальне вимирання нації з найбільш ганебними в світі зарплатами і пенсіями? З недоступною для мільйонів людей медициною і без конституційного права на гідне життя?
Та що там народ – держава втратила майже 20 відсотків території і встряла у війну, що триває довше, ніж Друга світова. А що буде після третього Майдану? Кого приведуть до влади продажні-перепродажні «патріотичні» активісти, які ще не все гребонули від революцій і війни?
Ведуть свою іменну боротьбу за мир в Україні і титуловані опозиціонери. Бачу, і від їхньої боротьба виграють передусім поки що їхні політичні опоненти. Он як резонансно «піарнувся» на поїздці депутатів від ОПЗЖ в Державну Думу РФ 
колишній заступник міністра з питань тимчасово окупованих територій Георгій Тука! Збанкрутілий державник «героїчно» закликав заборонити діяльність «проросійської партії ОПЗЖ», і вніс пропозицію щодо розпуску парламенту та проведення дочасних виборів, які зможуть «дещо змінити розстановку політичних сил у бік українських».
Колишній заступник міністра, звісно, не їздив на переговори ні в Донецьк, ні в Москву, але нічого не зробив і для звільнення окупованих територій.
З вершини цинізму прочитав заяву недавно відставленої заступниці міністра закордонних справ, а нині радниці голови правління «Нафтогазу» Зеркаль про «трагічні наслідки для українського суспільства» від останніх переговорів у Мінську. Цікаво, а яка користь від її роботи в міністерстві для встановлення «вигідного для України» миру, для повернення територій? І стосовно трагічних наслідків для суспільства: від переговорів у Мінську народ не відчуває погіршення для себе, а від роботи шкуродерного «Нафтогазу», де тепер служить «велика патріотка», наше суспільство вже не перший рік добряче потерпає, як від колонізаторів.
Видно, у цих, та їм подібних відставних політиків, не все гаразд з головою. Вони швидко забули, що витворяли проти українського народу, сидячи в розкішних кабінетах і на розкішну зарплату, героїзуючись горлопаненням про Росію-агресора. Забувають і те, хто насправді зрадив Вітчизну, не вдаривши палець об палець для збереження цілісності її території. Для них було на першому місці – захопити владу і якнайдовше її тримати в своїх злодійських руках.
З новим завзяттям кидаються брехати й стосовно можливих змін у розстановці політичних сил у бік ура-українських після нових виборів, і що те обернеться благом для народу. Згадаймо, після Майдану гідності на президентських виборах здобув перемогу на «Ура!» Петро Порошенко, «до кісток український», і на парламентських перемогли «патріоти до смерті», які обіцяли за тиждень агресора вигнати і привести Україну до стандартів Євросоюзу і НАТО. А куди насправді привели за п’ять років? Туди, куди народ частенько їх посилав, і минулого року виборці туди їх відправили.
Тепер реваншем марять. Ледь не всю соцмережу і багато інших електронних горлодранів мобілізували на війну проти Росії інтернетним героїзмом. Заслужені ж знавці того, як повернути в Україну Крим і Донбас, з телестудій не вилазять – вдень і вночі там «партизанять» луженими горлянками, буває, закликають і до збройного нападу на агресора. Але під кулі щоб хтось підставлявся, а самі й уві сні не бачать себе з автоматом у руках. Вони – бойові тиловики, штатні борці за «Україну понад усе» на замовлення цинічних грошових лантухів. А народ після кожної нової їхньої перемоги на своєму лобі і в кишені відчуває – знову на граблі наступили. Де захований корінь зла? У нас самих.
Люди, як равлики, згортаються у власні світи
Таку дошкульну правду не я сформулював, її прочитав у капелана Андрія Заліського. Неодноразово підтверджував її у публікаціях конкретними доводами, закликаючи співвітчизників не згортатися у свої світи, не проходити повз безладів на місцях і в державному управлінні. Не забувати, що кожна людина продовжує життя у тому, що вона зробила не лише для себе, а й для рідних, друзів, співвітчизників.
У сім’ї європейських країн, в яку і ми намилилися, не знайдете другої України, де народ так безвідповідально ставиться до своїх прав і так байдуже – до біснування своїх «слуг»: депутатів, державників і політиків. Бо саме від принципових вимог членів суспільства до тих, хто працює за народні гроші, й залежатиме захист і добробут всіх людей.
Недавно прочитав, як громадськість піддала критиці діяльність президента Трампа за неналежну організацію масового тестування на коронавірус. І він відразу відреагував, оскільки знає силу громадського контролю: оголосив надзвичайний стан, що дозволило йому виділити 50 мільярдів доларів з фонду боротьби з національним лихом для протистояння новій епідемії.
Звісно, до фінансів США Україні як до неба рачки, але запровадити дієвий суспільний, конституційний контроль за роботою владних чиновників – не потрібне ніяке додаткове фінансування. Потрібна лише наша неравликова позиція, наша справжня гідність і відповідальність перед собою й наступними поколіннями?
Наведу ще один повчальний приклад. 
Король Іспанії відмовився від спадщини через корупційний скандал. У ЗМІ з’явилася інформація, що його батько отримав 100 мільйонів доларів від Саудівської Аравії через офшорний рахунок. Тож король, не чекаючи розслідувань, відмовився від спадщини і заборонив батьку отримувати кошти з бюджету королівського двору. Чи побачимо щось подібне в «огідненій», славленій Україні? І не лише в столиці, а й на низах?
Читаю в бобровицькій районній газеті «Наше життя» про подарунок від депутата Бориса Приходька жінкам району. Автор замітки Валентина Мудра цитує жительку Бобровиці Олену Подолянко: «Шкода, що не було нашого депутата Бориса Приходька, ми б йому всі подякували».
Але хіба для концертних подарунків обираємо депутатів? Ніби не давно так же дякували Олегу Дмитренку, Івану Куровському, а Миколу Рудьковського взагалі засипали подяками. І до яких державних порядків додякувалися нашим обранцям?
Дякуємо депутату, запідозреному в розкраданні мільярдів народних грошей. Перед цим з позиції равликів дивилися на те, як збиралися голоси за нього, не помітили й того, як він голосував за розпродаж землі, за інші закони, які й на грам не покращили життя простим людям.
На Україну насувається страшенна епідемія. А в Бобровиці на концерт масово зібралися, і жінки шкодують не через те, що не могли запитати депутата, що конкретно він зробив для захисту виборців від епідемії? Може, добився додаткового фінансування, додаткових комплектів для діагностичних тестів, приладів штучного вентилювання легень та інших, вкрай потрібних засобів захисту? Чи добивався в парламенті і уряді фінансової підтримки матерям, які вимушено залишать роботу, щоб доглядати за дітьми, як це заведено в інших країнах. Шукають такі ресурси і по Україні. 
А на виборчому округу банкіра Приходька?
Мені розповідали, як відправляли у Козелецьку опорну лікарню жінку з Бобровиці, у якої запідозрили страшне захворювання. Для водія швидкої карети не було захисного костюма, тож вдягали чоловіка, в що могли. Дехто навіть пожартував, мовляв, вдягли, як ото перевдягаються на весільні кури.
Слава Богу, страшний діагноз нібито не підтвердився. А хто може дати гарантію, що то була перша і остання підозра? Та бобровичанам не до захисту від лиха – концерт від депутата важливіший.
Товариство «Земля і воля» не збирало своїх трудівниць на концерт в умовах карантину. Але ми іншим способом порадували їх: виплатили тринадцяту зарплату. Чоловіки теж одержали додаткову зарплату для поповнення сімейного бюджету і придбання подарунків для дружин, матерів, доць, сестер. Відповідно і бюджет та пенсійний фонд поповнилися додатковими мільйонами.
Чи побачу коли інформацію від «Мудрої» журналістки про те, як команда народного депутата Бориса Приходька дбає на місцях, а сам обранець – у парламенті, про збільшення надходжень до бюджету і Пенсійного фонду? Може, вони створюють нові робочі місця, борються із зарплатами і оплатами за земельні паї в конвертах? Може, народний депутат виступив із законодавчою ініціативою стосовно боротьби з мінімізацією бюджетних і пенсійних відрахувань? Може, допоміг виборцям відбитися від тиску корупціонерів і владних бюрократів?
Та хіба перерахуєш усі дірки в системі надходжень до державних і місцевих бюджетів, казнокрадні схеми та приклади владної ідіотії? Боротися з ними не поспішають столичні чиновники, «слуги народу» під куполом, не бажають цим займатися і в громадах, районах і областях. Зате всі чекають збільшення зарплат і пенсій, кращого медичного і освітнього забезпечення. Звідки те з’явиться: з Європи, США чи прямо з Неба?
У згаданій районній газеті прочитав інформацію про соціально-економічне становище району в 2019 році. Кількість жителів зменшилася на 555 осіб, народилося 216 малюків, а померло 720 людей. Зарплата в працівників зросла, на 10 відсотків менше зернових зібрали, худоби поменшало. Але в тій добірці не побачив найголовнішого: як формується бюджет і Пенсійний фонд? Як органи влади і громадськість борються за ці надходження?
Якось пропонував проаналізувати поповнення бюджету від аграрників таким способом: відраховану суму кожного платника до бюджету і Пенсійного фонду розділити на кількість гектарів орендованої землі. Одержимо показник, який характеризуватиме ефективність використання землі і покаже справжнє, відповідальне піклування конкретного сільгоспвиробника про громаду й суспільство. Подібний аналіз, з відповідними заходами впливу на ситуацію, потрібен і стосовно інших наповнювачів державної скарбниці, що у цивілізованих країнах є святим для кожного громадянина. Отже, й «Мудро!» Думаю, непорівняно мудріше, ніж дякувати за концерт у час чуми.
Леонід ЯКОВИШИН, Герой України, генеральний директор ТОВ «Земля і воля», публіцист
