Женуться за модними професіями, щоб стати… безробітними
Директор Ладинської філії Прилуцького профтехучилища Юрій Григорович Тоцький, виступаючи перед вступниками очолюваного ним закладу і їхніми батьками, наводить такий приклад: «Гаврило Ілізаров став світилом у медицині завдяки тому, що був передусім класним слюсарем і розробив універсальний апарат для лікування переломів та деформації кінцівок. Сконструював він свій перший пристрій в 1951 році, працюючи звичайним лікарем районної лікарні після закінчення в 1948 році Кримського медінституту. Потім розробляв інші конструкції і методи, за які одержав наукову ступінь доктора наук без попереднього захисту кандидатської дисертації. В 1987 році Гаврило Абрамович очолив Всесоюзний Курганський науковий центр, що нині носить його ім’я».
Цим прикладом керівник профтехучилища підкреслює, яке значення в житті людини має звичайна робітнича професія, що за останні роки стає дефіцитом на ринку праці. Водночас дипломованих фахівців – великий надлишок. За статистичними даними 2011 року більше трьох мільйонів випускників вузів працює не за фахом, хоча на їхнє навчання держава витратила великі кошти. Рівень працевлаштування молоді з дипломами – в межах 20 відсотків.
- Батьки роблять велику помилку, коли потурають дітям у погоні за модними професіями, - переконаний керівник профтехучилища. – А в багатьох випадках навіть самі нав’язують сину чи дочці певний вуз. Потім разом страждають від того, що дипломоване чадо вимушене йти працювати на ринок чи автомашини мити. Була б робітнича професія, дивись, і робота б знайшлася відповідна. Все-таки до 70 відсотків випускників профтехучилищ працевлаштовуються.
Свої доводи Юрій Григорович підкріплює конкретними прикладами. Свого часу їхнє профтехучилище закінчив Тарас Бульба. Зрозуміло, що не головний герой з однойменної повісті Миколи Гоголя, але, на думку Тоцького, неодмінно списаного з ладинців, серед яких багато Бульб, про що свідчить і згаданий випускник. Згодом він закінчив Ніжинський інститут, одержав диплом вчителя, з яким потім виїхав до Канади. Так от, професія педагога йому там не пригодилася, а стосовно одержаного в профтехучилищі фаху столяра - довелося сучасному Тарасу Бульбі звертатися в Ладан за підтвердженням, що справді тут навчався і за якою програмою.
Не так давно в Ладинському ПТУ побував полковник медичної служби, начальник Далекосхідного військового госпіталю Борис Єрмолаєв, котрий хвалився не стільки досягненнями в медицині, як відмінними оцінками в атестаті столяра, а також розповідав, як ця професія пригодилась йому в роботі і житті.
Серед випускників профтехучилища є Герой Соціалістичної Праці, кавалери найвищих орденів колишнього СРСР, дипломовані інженери, вчителі, аграрники тощо. Вони вступали на навчання у вищі заклади після того, як серцем відчули своє місце в трудовому житті, отже й не мали клопотів з працевлаштуванням.
Нині профтехосвіта переживає не кращі часи. Фінансування, як недавно придумали термін, - на захищені статті витрат. На все інше, навіть на телефонний зв'язок, – заробляйте самі, як можете. Ладинське ПТУ заробляє до 100 тисяч гривень на рік. Здебільшого за рахунок реалізації виробів, зроблених руками учнів і майстрів виробничого навчання.
Вистачає й інших проблем. Створене училище для базового підприємства «Пожмашина», куди й на роботу працевлаштовувалися практично всі випускники. Тепер, колись відоме на весь СРСР виробництво, як кажуть, на ладан дише. І базовим є хіба що для підготовки зварювальників – виділило невеличке приміщення для практичного навчання. Учні інших робітничих професій проходять виробничу практику – де можуть. У кращому становищі – майбутні кухарі, їх охоче забирають заклади громадського харчування, в тому числі Чернігова і Києва. Проблематично проходити виробничу практику, а потім і на роботу влаштовуватись, учням будівельного фаху.
- Колись у Ладані стільки будували, що навіть не вистачало своїх мулярів, столярів, малярів, - згадує Юрій Григорович. – Директором ПТУ я останні 24 роки, а до цього працював на виробництві, трохи й на партійній роботі і майже сім років був селищним головою. Тобто мав справи з будівництвом. Душа раділа кожній новобудові. Тепер все завмерло, за виключенням котеджів. Їх будують, але не наші випускники. А наші їдуть набувати досвіду до Росії.
Така ситуація шкодить у виборі, скажімо, професії столяра. Протягом останніх років не можуть набрати бодай одну групу для навчання в кількості 25 учнів. Хоча методи обробка дерева – найдревніші на землі, без них не обійтись і в наш атомно-космічний вік. Але всім приватним забудовникам подавай досвідчених віртуозів у столярній справі. А хто і як набуває того досвіду – то сучасних роботодавців не цікавить, і державні структури стоять осторонь. Хто завтра буде виготовляти вікна, двері, гарні меблі?... Виродяться свої столяри – китайців чи середньо-азіат запросять? До речі, Китай кожного року сотнями тисяч своїх молодих громадян відправляє на навчання в Європу і Америку з умовою, що вони назад повернуться фахівцями. Обучають і робітничих професій, але з нами поділяться лише гіршими, а коли ті набудуть досвіду, можуть і цих назад забрати. Сподіваємося на те, що мільярдна країна не дасть ради ні кращим, ні гіршим? Тому й Україна не залишиться без будівельників? Не важливо яких – своїх чи чужих. Втім, скажімо, європейські країни більшу ставку роблять все-таки на своїх, навіть при тих умовах, що тут міграція робочої сили значно простіша, ніж для наших громадян. Проте там набагато краще думають про майбутнє: профорієнтаційну роботу починають проводити з дошкільного віку. Для цього в дитячих садках влаштовують такі ігри з популяризації робітничих професій, від яких малюків не можна відірвати, коли батьки приходять забирати їх додому.
В Україні придумали інший шлях підняття іміджу профтехучилищ - перейменували їх в ліцеї. Напевно, подумали, що діти «клюнуть» на штучну престижність навчання в такому закладі.
Колектив Ладинської філії працює над більш практичними способами залучення молоді на навчання. Один з них – суто побутовий: без додаткового фінансування заново відкрили їдальню, що була закрита в ході реорганізації. Для бідних родин це стало неабияким аргументом, щоб посилати дітей на навчання в заклад, де є майже безкоштовне харчування, створені інші побутові умови.
Та на першому місті в питаннях престижності училища, звичайно, організація навчального процесу. Тут працюють справжні ентузіасти своєї справи. До приходу на посаду директора Тоцького за 45 років змінилося 13 його попередників. Юрій Григорович «засів» надовго, майже чверть віку керує, хоча вже має право на заслужений відпочинок. Але он майстри виробничого навчання Микола Андрійович Карпенко і Микола Андрійович Дятлов до 70 років працювали. Можна назвати й інші приклади «прив’язаності» майстрів і викладачів до училища. Успішно працюють тут і молоді фахівці. Саме на таких ось людях і тримається профтехосвіта. Вони схвально сприйняли рішення Кабміну 2011 року про поліпшення роботи в питаннях професійної підготовки молоді, водночас усвідомили, що все то лягає на їхні плечі, і без ніяких для них преференцій. І не збулися «чорні» прогнози окремих скептиків про те, що після реорганізації Ладинська філія «довго не протягне». Але тягне, ще й як тягне! Інші приїжджають повчитися.
Григорій Войток
