Здійснилося те, що 23 роки тому розпочалося
Стільки часу пройшло від закладин до освячення церкви в селі Щаснівка Бобровицького район
Ініціатором спорудження церкви в рідному селі став архімандрит Софроні, що тоді служив економом Києво-Печерської лаври. На храмове свято Покрови (14 жовтня) в 1991 році він відправив літургію і здійснив обряд закладення капсули під фундамент майбутньої церкви. Тоді в селі не було навіть священика. Та і в районі зроблені лише перші кроки на шляху повернення від комуністичного атеїзму до духовності: почалась підготовка до будівництва церкви в Бобровиці, повернули дерев’яну старовинну споруду храму прихожанам села Ярославки.
Освячуючи початок будівництва церкви в Щаснівці, архімандрит Софроні наголосив, що навіть рік-два тому він міг тільки мріяти про цю подію, яку пророкували йому баба Оксана і дід Дмитро. Вони були свідками, як в 1922 році на місці спаленої церкви громада села спорудила нову. Страшні часи були громадянських воєнних протистоянь і суцільних розрух. Та церкву відродили, а через 7 років її закрили безбожники-більшовики. Приміщення використовували під склад, куди звозили майно розкуркулених та інших неугодних новій владі односельців. У 1937 році в церкві відкрили клуб, активіст Петро Сорока купола спилював. В роки окупації священик Федір Січко відновив у сплюндрованому приміщенні богослужіння, що 
потім тривали аж до 1959 року, поки нові активісти не розпочали чергову кампанію закриття святих храмів. Добротне приміщення стояло без божого слова до 1966 року, муляло очі радянській владі. І та вирішила віддати його на спорудження контори місцевому колгоспу… «Маяк». Тоді юний Петро заплакав, а баба Оксана і дід Дмитро втішили його своїми пророчими словами про нове, вже на довгі часи відродження в їхньому селі церкви. І це розпочалося майже 23 роки тому. На той час сільський хлопець Петро закінчив духовну семінарію і навіть духовну академію, що тоді було рідкістю, обіймав високу духовну посаду в головній святині православ’я на теренах СРСР і навіть ширше, отже його плани стосовно будівництва в рідному селі церкви, церковної школи і притулку для одиноких немічних – були цілком реальні. Та трапились інші буремні події, на щастя, без війни: розпався СРСР, розкололась російська церква на Московський і Київський патріархати. Архімандрит залишив Лавру і пішов служити в Княжичі, де відразу взявся за спорудження нового храму. Відповідно, завмерло будівництво у Щаснівці.
В 1994 році на приход прийшов отець Петро, уродженець Осовця Щаснівської сільради. Колись і в цьому селі була церква, яку закрили в 1959 році. Тож новий настоятель відразу поставив за мету спорудити нову церкву на два села, і місце для неї відвели на межі між ними. Отцю Петру, як міг, допомагав його духівник і земляк отець Софроні.
-Про історію церков у Щаснівці, а їх до революції було дві, мені розповідав дід, - сказав колишній вчитель місцевої школи, якої вже немає, Дмитро Іванович Мороз. – У революційні роки обидві згоріли, але відродили одну, потім і її закрили. Добре пам’ятаю, як розкидали. Частина добротних брусів пішла на контору, а решта - невідомо куди поділася. Тоді й подумав, що з церквою назавжди покінчив комуністичний режим. Але ні! Сьогодні освячується, двома десятиліттями вистражданий, новий святий храм.
Багато прихожан, що були на закладинах церкви в 1991 році, вже немає в живих, на освячення 24 травня 2014 року прийшли їхні нащадки. Серед них і Людмила Римаренко із сином Андрієм. Вона стала киянкою, але колись жила у Осовці і Щаснівці, де вчителював її батько Михайло Митрофанович Дідик. Його вже немає в вжитих, але дочка і внук пам’ятають, як він мріяв, що в селах відродяться церкви. Маленького Андрійка дідусь возив у Києво-Печерську лавру, що ніколи не забудеться.
Освячував нову церкву владика Іриней, єпископ Ніжинський і Прилуцький. Розділити радість настоятеля храму отця Петра прибули батюшки з інших сіл району на чолі з благочинним церковного округу отцем Миколаєм.
Через стан здоров’я не був на святій церемонії архімандрит Софроні, та його згадували добрим словом святі отці і прихожани за неоціниму допомогу в спорудженні церкви. Свої руки і власні гроші доклали жителі Щаснівки і Осовця. Будова перетворилася справді в народну. Великі кошти виділив генеральний директор ТОВ «Земля і воля» Леонід Яковишин. Очолюване ним господарство надавало допомог й транспортом, спецтехнікою, матеріалами. Відгукнулися на потреби церкви інші благодійники. І храм відкрився… В його стінах знову залунало Господнє слово, до Щаснівки і Осовця прийшла нова хвиля Небесної духовної благодаті.
Григорій Войток
