Зациклені на героїзмі ціною людського життя
В Україні справили сороковини з початку розстрілу Небесної сотні. Новий уряд рапортує перед народом про велику допомогу родинам загиблих і встановлення пам’ятників героям.
Після виведення військ з Криму «написали» ще одну героїчну сторінку: ці військові можуть одержати статус на рівні учасників бойових дій, окремим – високі державні нагороди, аж до звання Героя України.
З одного боку, так і повинно бути. А з іншого?... При яких обставинах нашим людям довелося проявляти героїзм ціною власного життя? «Настирливо» шукаємо «міфічних» снайперів і невловимого Януковича, але не хочемо говорити про те, чи все зроблено з обох сторін барикад, щоб не доходило до героїзму з людськими жертвами. І чому після майже 70 років від завершення останньої світової війни продовжує збільшуватись кількість учасників бойових дій? Чогось подібного не побачите в жодній іншій країні, що були втягнуті понад сім десятиліть тому в найкривавішу бійню. Там живуть мирно, а незалежна Україна продовжує воювати. «Промайданили» Крим, «проморгали» гуртом неймовірне розграбування держави, але продовжуємо кричати «Слава Україні! Героям Слава!».
У Польщі й Прибалтиці не чутно таких гасел, хоча їхні громадяни і без «героїчної крові» вибороли собі справжню незалежність від Росії і розбудували європейські стандарти. Бо вони зациклені не на героїзмі, а на нормальному житті, в якому на першому місці людина.
Партія «Свобода» гордиться тим, що це вона йшла в авангарді руйнування пам’ятників Леніна. А хто зруйнує чи не найстрашніший ленінський стереотип про те, що героїзм заради героїзму повинен стояти вище людського життя? Парадокс, але ним й досі користуються ті, що люто ненавидять його «батьків» - Леніна-Сталіна. І хоч не співають «Раньше думай о Родине, а потом о себе», але подібну політику втілюють в сучасне життя.
Чи задумуємося над тим, чому в США, Франції, Великобританії, Італії, Німеччини немає своїх Олександра Матросова і Зої Космодемянської? Хоча ці країни теж брали участь у другій світовій війні. У них немає 11 тисяч Героїв Радянського Союзу, чим так гордилось радянське суспільство. Можете сказати, що наші люди більш героїчно воювали, ніж їхні. А, може, справа в іншому?
Олександр Матросов закрив грудьми амбразуру вогняної точки. Історики доводять, що він не перший, а 46-тий, проявив такий героїзм, а всього за роки війни його подвиг повторили біля 300 радянських воїнів. Таким героїзмом може гордитись тільки сталінський СРСР, в інших країнах інші цінності. Скажімо, в США чи Великобританії не гнали своїх солдат в атаку на стріляючий дот – його просто зрівнювали снарядами із землею. І дівчат, після триденної підготовки, не посилали в тил ворога палити хати в селі, де стояли окупанти. А Зою Космодемянську послали. Її фашисти закатували, але вона стала Героєм, гордістю країни!
За «успішне» форсування Дніпра 2438 воїнів стали Героями, 10 тисяч нагороджені орденами. А яка ціна такого героїзму, приуроченому річниці Жовтневої революції? Вбито більше, ніж у фашистській Італії за всю війну. Тілами сотень тисяч ненавчених воювати і майже неозброєних новобранців вкритий був плацдарм на Правобережжі, це так вони спокутували кров’ю перебування в окупації не з власної волі – їх там залишила рідна армія.
В кінцевому результаті героїчна Україна втратили на війні до 13 мільйонів людей, зате 2,5 мільйонів – нагороджені орденами і медалями. У Франції немає стільки Героїв, зате зуміли зберегти людей (200 тисяч загиблих воїнів і 173 тисячі цивільних), промисловість не так була зруйнована, як на території України. Партизанів там таких не було, що своїми безвідповідальними діями «допомагали» і села палити, і мирне населення нищити. Чи не збереження людського життя важливіше за будь-який героїзм?
А як гордилися ленінці-українці героїчною відбудовою!? Скільки Зірок, орденів і медалей одержали на свої груди? А вождям: «Слава! Слава! Слава!». Без усього цього обійшлася переможена і теж добряче зруйнована Німеччина. 
За рахунок реформ 1948 року Людвіга Ерхарда, названих німецьким економічним дивом, в 50-ті роки середньорічний приріст продукції в 2-3 рази був вищий, ніж у США і Великобританії. Про другий день цієї реформи так писали французькі публіцисти Рюеф і П’єр : «Ще напередодні німці безпомічно бігали по місту, щоб розшукати які-небудь жалюгідні продукти харчування. А наступного дня їхні думки вже сконцентровані тільки на тому, щоб зайнятися виробництвом цих продуктів харчування. Напередодні на обличчях німців лежала печаль безнадійності, а наступного дня вся нація з надією дивилася в майбутнє».
До речі, там ні тоді, ні тепер не кричать «Слава Німеччині! Героям слава!». А знаєте, як називається книга німецького економіста Едхарта? «Добробут для всіх», про що так люблять брехати нам українські політики і державні вожді всіх мастей. А в результаті, ми, «Героїчні!», плазуємо з простягнутою рукою перед колись розбитою нашими батьками і дідами Німеччиною. Бо ми, як ніхто інший, здатні створювати обставини для героїчних вчинків, але не спроможні (ні в Радянській, ні в незалежній Україні) «народити» свого Едгарта, своїх керівників держави, яким був канцлер Аденауер в 1949-1969 роках і нинішня Меркель. 
Вони не робили і не роблять чогось космічного, просто звільнили підприємства від впливу бюрократії. А ще – несуть справжню відповідальність перед своїм народом.
Багато галасу навколо чогось героїчного відволікає увагу людей від безпорадності і невміння керівників влади. Цим широко користувалися комуністи, не забувають про «героїчне окозамилювання» і їхні «незалежні» наступники, як від влади, так і від опозиції. До останньої передусім запитання: навіщо Україні опозиційні депутати, ще і в такій великій кількості, які не спроможні ні контролювати, ні змінювати владу на свою користь? Для цього їм потрібні героїчні майданівці, що готові віддати своє життя за те, чого не зробили обранці.
В українському кримінальному законодавстві передбачена відповідальність за доведення людини до самогубства. Лікаря також можуть засудити за неналежне виконання своїх обов’язків, порушення клятви Гіппократа. А чому не несуть суворої відповідальності депутати й урядовці, від бездіяльності яких гинуть сотні людей?
На Майдані по одну сторону барикади стояли мирні люди, не пов’язані особливими клятвами, але їх гнали під кулі палкими закликами ті, хто давав у Верховній Раді клятву служити тим людям. Насправді вони їх використали для захоплення влади собі. Кажуть, щоб зробити щасливими всіх, от тільки підпишуть угоду з Європою. Але перед цим треба всім «затягнути пояски».
Люди згодні, Україна не Греція, де від такої «євро політики» дуже неспокійно почуваються Лідери держави, правда обходиться без великої крові. Та й не привикати нашим людям до «затягування пасків» заради гарної мрії: від «землі селянам, фабрики робітникам», до комунізму і райської незалежності. Але скільки б не проявляли героїзму, мрії не збуваються. Колись винними були здебільшого «попередники», тепер до них приєднали «агресора-Росію». І Заходу та США сердито дорікаємо, що не поспішають нас захищати від «брата-сусіда» і допомагати нам, обкраденим, нами ж обраною і «контрольованою» владою. Таки то ми героїчні… За це й славимо самі себе. Жити без Слави ну ні як не можемо!
Григорій Войток
