З політичних небес Рудьковський опускається на землю?
Не повезло в столиці, повезе в селі?
Новина, що Микола Рудьковський подався в хлібороби, мене не здивувала, оскільки, починаючи з 1988 року, він стільки «надивувув», що важко, напевно, придумати щось оригінальне, яке когось може заінтригувати. І отой раптовий вибух «небаченої любові» до матінки-землі в серці нашого «знаменитого» земляка, теж не нове – вже в багатьох аферистів те проявилось. Може, десь пронюхали про запровадження офіційного ринку землі ? І зграями кинулись нишпорити по селах новоявлені «хлібопашці», в яких за душею і в помислах лише гарні обіцянки і прагнення щось собі увірвати. Поміж них Рудьковський – професор, якщо не академік, з уміння вішання на вуха довірливим людям локшину швидкого приготування. Але нагадаю одну народну мудрість:
Брехнею світ пройдеш, а назад не вернешся
Свій шлях у велику політику Микола Рудьковський почав, можна сказати, з брехні. У 1998 році, коли балотувався в народні депутати по 208 окрузі, він так забрехався в своїй автобіографії, з пропискою в чужому селі в чужих людей, та в іншому, що результати виборів скасував суд, а перед цим справою кандидата в депутати Рудьковського займалися прокуратура, міліція і СБУ. Пізніше він подався в лідери до чернігівських соціалістів, пообіцяв «золоті гори» виборцям обласного центру, і ті обрали його головою міста, та Микола відразу ж махнув на них рукою, бо «хрещений-батько» в політиці Олександр Мороз запропонував йому прохідне місце в партійному списку до Верховної Ради. Але і в депутатах не довго насидівся, той же Мороз віддав «хрещенику» за квотою Соцпартії портфель міністра транспорту. Ох і розвернув Рудьковський там свою бурхливу діяльність! 
В’їдливі журналісти «вдягнули» його у льотну форму і підписали: «Стюардеса по імені Коля» - це за скандал на всю Європу про польоти міністра з красунею в Париж за державні кошти та невдале приземлення в слідчий ізолятор, куди він невдовзі витребував інвалідну коляску. Потреба в ній відпала, як тільки прокуратура загадково відмовилась від звинувачення. Одначе міністр залишився без роботи, але, видно, з грошима, журналісти приписують йому нафтові свердловини на Полтавщині. І невдалий урядовець кинувся з своїми мільйонами (ні, не в центр зайнятості населення) … 
до виборців 210 виборчого Прилуцького округу, і ті, при сприянні впливових чиновників, таки влаштували Рудьковського на роботу у Верховну Раду, забувши під впливом благодійного «наркотику» і про скандальні пригоди державника, і про його невиконані обіцянки. Та і як не забути, коли як з труби достатку посипалися на голови збіднілим людям нові райські обіцянки. Одні лозунги від кандидата в депутати чого варті: «Влада повинна бути справедливою до людей», «Права і владу – місцевим громадам», «Дітям війни – гідну старість і турботу держави», «Підвищувати пенсії, а не пенсійний вік», «Працююча людина не повинна бути бідною», «Від того, якою освіта буде сьогодні, залежить завтра наших дітей»! .. Під них виписані й передвиборчі обіцянки:
- підтримка вітчизняного виробника на території Чернігівщини;
- забезпечення державної підтримки розвитку села та сільгоспвиробництва;
- зростання мінімальної заробітної плати не менше, ніж на 25% щороку;
- повернення пенсійного віку;
- прирівняти статус вчителя і лікаря до статусу державного службовця;
- реконструкція та будівництво якісних доріг;
- відбудова та реконструкція стадіонів, спортивних закладів…
Тільки перелік обіцянок для простолюду насилу вмістився на великій 
полосі його газетки «Наш вибір». Згодом чернігівські журналісти провели дослідження і заявили: майже з тридцяти обіцянок з передвиборчої програми Рудьковського лише одна «у процесі виконання». Тож і сам депутат про це не звітував. Торочив людям лише про піар-благодійні подарунки. Але ж виборці обирають народного депутата з надією на те, що він буде виконувати справно передвиборчу програму, вона незрівнянно важливіша, ніж благодійні подачки, розрекламовані на всю область і далі. Люди добрі, чи задумуєтесь над тим, до якого суспільного статусу «опускають» вас передвиборчі благодійники?!
Історична довідка. Благодійність зародилася ще в Київській Русі. Найбільшого поширення набула при Святому Володимиру, котрий дозволяв будь-якому жебракові і убогому приходити на княжий двір, щоб харчуватися, а для хворих, які самі не могли приходити, відправлялися вози, навантажені хлібом, м’ясом, рибою, овочами, медом і квасом. Навіть банкети влаштовував для убогих. У зведенні законів «Руська Правда» Ярослава Мудрого з 37 статей 8 присвячено проблемам захисту дітей. Князь Володимир Мономах, як засвідчили древні літописці, роздавав гроші і предмети першої необхідності обома руками. Опіка над бідними і страждальцями стала одним з найбільших його обов’язків.
Це пишу для того, щоб наголосити, яким чином і для кого має надаватися благодійність – передусім для жебраків і убогих. Хтось може сказати, що зараз весь простолюд перетворився в убогих, а незалежна держава Україна – в жебрака. 
В такому разі, що робили і роблять у Верховній Раді депутати, в уряді і Адміністрації Президента аж ніяк не убогі відповідальні високопосадові чиновники ? До речі, наш Микола Миколайович працював у всіх центральних органах влади (забув сказати, що в 1994-96 роках він був головним консультантом Управління з питань економіки Адміністрації Президента України). Як так сталося, що бідніші на природні ресурси і працьовитих людей пострадянські країни Європи тепер багатші, ніж Україна? І пересічні працюючі та пенсіонери там краще соціально захищені. Відповідь на це запитання бачу одну: там не допускали і не допускають до влади брехунів і казнокрадів.
Ні, вони не бездарні, вони – безбожні, ще й лицемірні. Із свічками перед іконами і в обіймах з владиками позують перед фото-відеокамерами, і не бояться гріха за постійні обмани людей, за те, що святу справу – благодійність - перетворили в підкуп виборців. Ще страшніше – брехнею оправдовують всі свої недолугі та злочинні дії у владі.
Якось зустрів у пресі інформацію про те, як відомий український письменник Олесь Донченко у літературному творі висміяв вдову-поміщицю, що дуже любила, коли в газетах вихваляли її благодійність. Тепер її послідовників – хоч греблю гати чи дороги ними ремонтуй, оскільки нардеп Рудьковський не виконав своїх зобов’язань 
про «реконструкцію та будівництво якісних доріг». І совість його не замучила, коли їхав у Білоцерківці по страшних вибоїнах, щоб ощасливити селян новими обіцянками, на цей раз уже як перспективний «хлібопашець».
Мені шкода тих пайовиків з Білоцерківців, які «клюнуть» на нові обіцянки цього «оратая». Перед очима й досі стоять телесюжети з безглуздою біганиною депутата Рудьковського по сесійній залі. З нього колеги глузували, а він далі бігав. А що конкретне вибігав для виборців? Яка користь від його красування перед телекамерами? Останнім часом Миколу вже не запрошують на ефіри і телешоу,
і благодійна його «Сила добра» кудись зникла. Хлопець із села «просвистів» роботу в президентській адміністрації, в парламенті, уряді, Чернігівській мерії, тепер вирішив повернутися в село, на поля і ферми? Не маючи за плечима ні гектара землі, ні трактора, ні плуга?.. Купить?... Не бідніший за Рудьковського і не менш відоміший благодійник Іван Куровський більше 10 років ощасливлював район, але так і не створив належної бази для ефективного сільгоспвиробництва. В результаті він 
продав свій «Агропрогрес», «кинув» довірливих пайовиків, в тому числі й з Білоцерківців, тепер вони лікті кусають, бо «святий» Іван Іванович підсунув їм такого нового орендаря, від якого селяни готові бігти до будь-якого іншого.
Доречним буде сказати, що Куровський теж виходець із села, його батько працював головою колгоспу на Волині, в нашій області Іван Іванович починав господарювати на 48 гектарах земельних паїв родичів дружини. Вже потім розмахнувся, бо мав гроші від будівництва елітного житла в Києві. Але його «Агропрогресівський» проект виявився … передвиборчим піар-ходом і прагненням заробити на перепродажу оренди земельних паїв. А людям же говорили інше! Скажімо, 
головна газета обласної влади «Деснянська правда» від 17 січня 2012 року писала: «… там, де Іван Іванович Куровський зі своїм «Агропрогресом», … там повертається віра людям, що сучасні орендатори не всі однакові, що є й такі, котрі не тільки про «урвати» думають, а й уболівають за село» І цитувала «ангела»: «… не треба ображати і обманювати (селян), треба дати людям заробити, бо то – святе. А самим треба заробляти на іншому». Не вточнив лише Куровський, на чому іншому може заробляти організатор сільгоспвиробництва. Не у всіх же є столичний 
«Житлобуд», як у нього? Та і в світі такого не знайдете, щоб для успішного землевласника праця на землі була «благодійним» захопленням, а на прожиття своїй родині він заробляє «на іншому». Результат такого підходу до землеробства очевидний, правда, автор цієї теорії, розрекламований у всіх голових газетах області, залишився не в програші. А селяни, яких він так любив? Вочевидь, любив, поки грався у депутати? Тепер пайовики для нього – використаний матеріал, відходи від його політичної діяльності?
Яким же медом манить пайовиків з Білоцерківців інший скороспілий «рятівник» села Рудьковський? В статусі депутата, і ще не з «обрізаним» після виборів бізнесом, у Миколи, напевно, було більше можливостей побудувати «рай» у рідному Старому Бикові і сусідніх Білоцерківцях? Чому не побудував? Навіть не намагався?
Свого часу, ще до Куровського, на білоцерківські землі, як шакали, налетіли були чужі орендарі з явними бандитськими повадками. Тоді представники громади звернулися були до мене, щоб допоміг їм відбитися від небажаних кандидатів у господарі села. Я приїжджав на збори пайовиків, де заїжджі бандюки шляхом залякування хотіли взяти ситуацію в свої руки, але їм це не вдалося. Від перемоги в білоцерківлян голови запаморочились і вони дружно рвонули до своєї «щасливої долі» - Куровського… Недавно мені переказали, що представники цієї громади знову набиваються до мене на зустріч, мовляв, вони шкодують, що не прислухались до моїх порад - виважено вибирати орендарів землі.
Для довідки. В кожній цивілізованій державі дуже прискіпливо і обґрунтовано ставляться до бажаючих працювати в сільськогосподарському виробництві. Та і в Україні законодавчо закріплені вимоги до тих, хто хоче одержати землю (до 50 гектарів) для ведення фермерського господарства. На жаль, прописаних норм не дотримуються, в результаті й справжніх фермерів у нас дуже мало, здебільшого – тимчасові і аферисти. Стосовно ж орендатора земельних паїв, виявляється, ним може стати будь-хто, в тому числі й заочник- випускник історичного факультету педінституту Рудьковський. На такому підході до землі «погоріла» Бразилія, де випадкові «хлібороби» довели були її до голоду. Довелось державі викуповувати в земельних бізнесменів їхні тисячні гектари і віддавати їх у руки справжнім господарям, але вже меншими наділами. Ситуацію врятували, тепер і нам продають буйлятину, а своїх громадян годують якісним м’ясом.
І насамкінець стосовно «великого» політика…
Поглиблює недовіру до Рудьковського ще одна причина: його поведінка в політиці. 
«Розкрутився» він з допомогою Соціалістичної партії Олександра Мороза, а коли «обріс пушком», скандально зіштовхнув з партійного олімпу свого «хрещеного батька». Багатьом соціалістам це не сподобалося. Не розкаявся і не впав у відчай, у парламенті «прихилився» до Партії регіонів, а після Майдану зробив такий собі політичний демарш: 2 серпня 2014 року організував у Батурині форум лівих і лівоцентристських сил, на якому була освячена нова Політична партія «Блок лівих сил». 
На позачергових парламентських виборах в жовтні 2014 року саме за цю партію агітували, передусім на Чернігівщині, колишні штаби Соціалістичної партії. Виборці не повірили черговій брехні і не підтримали «народжений» Рудьковським партійний блок , хоча йшов він на вибори з милими для простолюду лозунгами: «Геть із влади олігархів і їхніх прислужників», «Корупціонерам, казнокрадам і хабарникам – найвищу міру покарання», «Торгувати хлібом, а не землею», «Пенсії жінкам – з 55, чоловікам – з 60 років!» і т.д. Результат на виборах «оновленої» червоної політичної сили провальний – 0,07 відсотка (12499 голосів по Україні). І сам Микола Рудьковський програв виборчі перегони по мажоритарному округу, певна річ, щедрішому обіцяльнику і з більшою підтримкою адмінресурсу. Одне слово, Рудьковського «списали», мабуть, першими це зрозуміли окремі його «вірні» помічники, котрі заздалегідь, задовго до дня голосування, побігли від нього в команду нового переможця.
Переконаний, що ото до чого Рудьковський «доїхав» у політиці і депутатстві, такий буде результат і в хліборобстві. Адже мудрі давно помітили, що на брехні далеко не заїдеш, навіть якщо її у воза запрягти.
Леонід Яковишин
Герой України, генеральний директор ТОВ «Земля і воля»
