З дитячого майданчика – у Верховну Раду?
Проснулися «благодійники» і кинулись голоси збирати
Медики розповіли, як недавно в Бобровицьку районну лікарню телефонували від Анатолія Мирошниченка, щоб «порадувати» – у кожен ФАП передплатять якусь газету.
Цей прилуцький підприємець вперше з’явився на Бобровиччині два роки тому, коли балотувався кандидатом у народні депутати. Побував і в райлікарні, наобіцяв поміняти старі вікна на пластикові, майстрів присилав, щоб мірку зняли. Та потім рідна його Партія регіонів наказала «бійцю» зняти свою кандидатуру, бо вона «благословила» на цей округ багатшого кандидата – Миколу Рудьковського. Кандидат Мирошниченко слухняно виконав волю партії, відповідно відразу забув про обіцянку щодо заміни вікон. І раптом знову згадав лікарню!..
Проте з більш серйозними подачками для медиків, напевно, вирішив почекати, бо трапилася нагода «засвітитися» в іншому: 
подарувати на новосілля дитячому садку села Стара Басань дитячий майданчик. Цей передвиборчий «коник» давно «обкатаний» соціалістом Рудьковським, «каталась» на ньому і Юлія Тимошенко перед останніми президентськими виборами, вирішив «сісти» на нього і Мирошниченко, щоб «доскакати» з Чернігова до Києва.
Спорудив він дитячий майданчик і в Бобровиці, на березі річки Бистриця. 
Для увіковічення себе прикріпив іменну табличку, як ото можна побачити на будинках, де жили видатні люди. А ще бізнесмен з Прилук і головний торгаш з Чернігова Мирошниченко розщедрився для Бобровиці на дорогий вітальний 
«біг-морд» з великим власним портретом. Та своєрідною була «подяка» від місцевих мешканців: облили гарне зображення кандидата в «слуги народу» жовтою фарбою, а згодом поверх ще й «пролюстрували» яскравим написом – регіонал.
Думаю, люди вітають кожну допомогу, але щоб без цинізму: про дитячі садки, школи, лікарні благодійники щоб піклувалися не тільки перед виборами. Допомога комусь – то святе, а заробляти на ній якусь особисту вигоду – то гріховне.
Прочитав би це Микола Рудьковський, неодмінно б розсміявся. Він он скільки разів піарився на передвиборчих подачках і нічого: люди вірять, церва пробачає. Українська Православна, що Московського патріархату, навіть нагородила орденом Святого Феодосія Чернігівського, звісно, теж за «благодійність».
Православний «раб Божий» користується цим «ключиком» до сердець виборців впродовж майже всіх років незалежності України, і за одним тим же сценарієм: щедрість активізує перед виборами. Недавно оголошені наступні, які відразу ж розбудили депутата від дворічної благодійної«сплячки».
У Бобровиці передусім згадав медиків – передав їм благодійність аж на…10 тисяч гривень. А два роки тому районна лікарня сподівалася на інший подарунок – сучасний рентген-апарат чи томограф… 
Та благодійний фонд Рудьковського, розрекламований за виборчу кампанію, десь зник відразу після виборів. І з бюджету жодної копійки для лікарні не добився народний обранець, хоча й служив у пропрезидентській фракції, забувши про свої соціалістичні ідеали. Тепер уже вкотре про них згадав, але не через наведення порядку в державі, а знову через одноразові подачки. З ними завітав у супроводі здоровенних охоронців і до бобровицьких школярів на свято першого дзвоника. Може, хто з учителів кинувся б цілувати руки чи й дорогі черевики, але, напевно, здоровані налякали. Тож подяки «справжньому державному діячу» (саме так назвав Рудьковського два роки тому директор Бобровицької школи Віталій Ралко) були скромнішими. Можливо, й через те, що вчителі не одержали обіцяного статусу державного службовця, підвищеної зарплати за два роки на 50%, належного державного фінансування школи. Не біда, землячок ще раз пообіцяє, він це прекрасно вміє.
Перезавантажити «Трутнів» на тих самих «Трутнів»?
Ініціатори перевиборів переконують, що необхідно перезавантажувати законодавчу владу. 
Якби справді ставилось таке завдання, то Микола Рудьковський навіть думати не посмів би знову балотуватися в депутати. Але він фактично вже розпочав свою виборчу кампанію, хоча не виконаний жоден пункт його передвиборчої програми – 2012, розрекламованої через багатотиражний агітаційний листок «Наш вибір» і районні газети на виборчому окрузі. «Ну й що? – може хтось риторично кинути репліку. – Зате подарунки роздає…».
Натомість, як відомо, Верховна Рада – не клуб благодійників, а головна законодавча і контролююча влада в країні. Як казав колишній голова парламенту, нині покійний Олександр Ткаченко, що він не перша, але й не друга посадова особа в державі. І депутати мають найвищий ранг державного службовця, як міністри. Тож і питання повинні вирішувати державні. А благодійність – то приватна справа, від доброї душі.
Якими ж державними справами займається депутат Рудьковський у Верховній Раді? Часто підбігає до мікрофону, але жодна його «ділова» пропозиція не приймається до уваги, жоден «доленосний» законопроект не проголосований як закон. Чому? Проілюструю з повідомлень ЗМІ: «Рудьковський зареєстрував у Раді проект постанови про надзвичайний стан у східних областях», «Рудьковський вимагає від Турчинова зібрати Раду, щоб звільнити Авакова», «Зареєстрував законопроект для Тимошенко» - щоб могла лікуватися за кордоном. «Рудьковський пропонує призначити позачергові вибори» і т.д. і т.п.
На перший погляд, правильні речі ініціює депутат, але всі вони – для хизування перед телекамерами, бо не тільки Рудьковський їх виголосив. «Конкуренти» на всю Україну в ефірі в’їдливо глузують з нашого «дорогого» земляка за його безтолкову біготню по сесійній залі до мікрофону. І мені, виборцю, плюватись хочеться від «бурхливої» діяльності народного обранця, від якої користі, як з козла молока.
У бобровицькій районній газеті «Наше життя» від 2 серпня з’явилася нова рубрика «Контролюємо депутата», під якою опубліковане «вкрай важливе» для жителів району повідомлення: «Рудьковський пропонує націоналізувати майно та майнові права країни-агресора». Але хто не чув по телевізору, як про це горлопанять й інші депутати та яскраві політики? А толку? Те майно й без їхніх пропозицій «націоналізується», тільки не державою, а ділками, що швидко «вписалися» в нову владу. Скоро серед них може бути й Микола.Та й чи кількістю виголошених заяв, ще й безрезультатних, перевіряється робота депутата?
У виборчій програмі Рудьковського є обіцянки стосовно ремонту і будівництва доріг, повернення пенсійного віку і встановлення гідної пенсії, підняття 
мінімальної зарплати на 25% щорічно і справедливого регулювання комунальних тарифів, забезпечення державної підтримки розвитку села і підтримки вітчизняного виробника на Чернігівщині, прирівняти до статусу держслужбовців медиків і освітян, поліпшення умов для залучення інвестицій і створення нових робочих місць, ремонт лікарень і укомплектування їх сучасним обладнанням за бюджетні кошти, відбудова та реконструкція стадіонів, закладів культури і відпочинку та ряд інших передвиборчих обіцянок.
Цікаво, чому районна газета, що існує на гроші бюджету і передплатників-виборців, не контролює ці узаконені зобов’язання народного депутата перед виборцями?
В інформації «Заклади освіти готові до роботи у новому навчальному році»(«Наше життя» від 16.08.14р.) читаю: «Для розвитку освітніх установ залучено 1 мільйон 210 тисяч 981 гривню, в тому числі 179 тисяч 722 гривні – це бюджетні кошти, батьківські кошти – 457 тисяч 401 гривня». Решту грошей надали базові господарства і спонсори. Журналісти районки чомусь забули нагадати читачам про «державницьку» позицію кандидата в депутати Рудьковського: «Система фінансування шкіл в Україні треба міняти, оскільки заробітні плати вчителів, інших працівників, поточні витрати шкіл стають заручниками несправедливої системи…».
Два роки тому він говорив такі «правильні» речі, щоб сподобатися виборцям? А освіту в багатій Україні як фінансували, так і фінансують… батьки учнів. Навіщо взагалі обирати у Верховну Раду депутатів, які не відомо чим там займаються? Таке запитання можна поставити стосовно всіх передвиборчих зобов’язань Рудьковського.
Скажімо, він обіцяв, коли стане депутатом, сприятиме реконструкції та будівництву якісних доріг. Але цього не було ні при його рідній владі Януковича, ні тепер – не відремонтовано в Бобровицькому районі (думаю, і в інших) жодного метра асфальтівки за бюджетні чи Рудьковського гроші. Невідомо, де поділися й більше чотирьох мільйонів гривень, що забрані на утримання доріг із суми, на яку наше господарство купувало торік пальне? Цей обов’язковий внесок сплачують всі власники авто-тракторних засобів. Народний депутат вправі запитати уряд, куди витрачалися і тепер витрачаються цільові кошти? Та, вочевидь, для нього головне– гарно щось сказати. Для виконання конкретних справ є інші.
Товариство «Земля і воля» в цьому році відремонтувало дорогу по центральній вулиці Бобровиці від площі до вокзалу на 465 тисяч гривень. У значно більшу суму обійшовся нам ремонт шляху від Бобровиці до Кобижчі і по селу - до залізничної станції.
Не можна вже проїхати нормально від Озерян до Бригинців, від Бобровиці до Ярославки і Старої Басані. І тут доведеться нашому господарству виконувати передвиборчі зобов’язання депутата.
А районна газета аж «заливається» та «співає» про те, як у Батурині Рудьковський проводив форум лівих та лівоцентристських сил «для побудови соціально-справедливої, заможної, європейської держави, де кожна людина відчуватиме себе захищеною».
Не перестаю дивуватися, як можна говорити про відродження духовності, одержувати церковний орден від Патріарха, і водночас так безсоромно брехливо сміятися людям у вічі?! Адже такі«райські» обіцянки озвучуються Рудьковським від виборів до виборів, але жодна з них не виконана. Скільки можна брехати?
Де його обіцяні інвестиції у реконструкцію та будівництво підприємств, нові робочі місця, державна підтримка розвитку села, повернення безкоштовного навчання у державних та комунальних навчальних закладах та багато іншого, набреханого перед виборами? Він сам про це не говорить, і «прикормлена» районна газета нічого такого не пише, а лише «контролює» якісь заяви та подачки висвітлює. Така журналістика зветься продажнім око замилюванням, в результаті чого підкуп виборців через благодійність стало нормою в Україні. Тому й парламент такий. Навіщо депутатам займатися чимось серйозним, коли виборці «люблять» їх, як пишуть газети, більше за благодійність? Та й не вміють вони працювати на державу, на її суспільство.
Колись Миколі з Бикова доручили були (за квотою його партійного хрещеного-батька Олександра Мороза) Міністерство транспорту і зв’язку, яке називають державою в державі. 
І він швидко прославився на всю Європу не реформами чи економічним ростом, а тим, що за бюджетні гроші катав у Францію на літаку титуловану красуню – про це «трубили» численні ЗМІ. За розтрату 390 тисяч державних гривень була порушена кримінальна справа, але помінялася влада, і прокуратура відмовилась від нею ж обґрунтованого звинувачення. Тобто, не посадили, проте тепер для Микола найвища владна «планка» - депутатство, напевно, сподівається знову взяти її благодійністю і обіцянками.
Я не випадково докладніше зупинився на Рудьковському, бо він є яскравим вираженням, «еталоном» нинішнього депутатського збіговиська, що дуже вже схоже на рій «Трутнів» в українському вулику.
Уже звучали пропозиції «знизу», щоб ніхто з нинішнього складу парламенту не мав права брати участь у дострокових виборах. Цілком справедливо. Бо саме при цій Верховній Раді нічого не зроблено для угамування апетитів «Сім’ї» і подолання небувалого розгулу корупції та хабарництва, «проморгали» Крим, допустили війну на сході країни з величезними людськими жертвами, затверджений і тримається при владі непрофесійний, зате зажерливий уряд… Що зміниться, якщо знову Рудьковських оберемо? Або безпринципних і безвідповідальних перед виборцями Мирошниченків? На таких знову хтось ногою тупне, і вони – руки вгору. Більш ганебного складу Верховної Ради , як нинішнє скликання, не було. А чи буде ?
Якщо голосуватимемо за благодійність і політичних проституток – то краще б не було тих дострокових виборів, мільярд би зекономили. Але ж і нинішні обранці, президентом «розігнані», продовжують паразитувати на тілі нашого суспільства, поки нових не оберемо. Тобто, як не крути, як не верти, а на вибори треба йти. Побажання для тих, хто не хоче жити по старому: на шляху до виборчих урн не наступіть на старі граблі, тоді й гулі на лобі уникнете, і проголосуєте усвідомлено.
Леонід Яковишин
Герой України, генеральний директор ТОВ «Земля і воля»
