Народ скаже, як зав’яже, а далі – байдуже, чи світає
Думки, вкладені в заголовок даної публікації, почув у розмові з простими людьми. Були ті думки «приправлені» й невеселими жартами, мовляв, з українського виробництва експортувати в Європу немає чого, тож, може, підзаробимо на експорті Яценюка з Порошенком? Он як їх – «реформаторських геніїв» - підтримують в Європі і США!.. Правда, здебільшого за антиросійську риторику. А ця якість, як відомо, швидко втрачає цінність, якщо її не «підживлювати» реальними справами, яких насправді немає, тому треба поспішати з експортом наших вождів, бо скоро вони стануть непотрібними і зарубіжним покровителям, як стали вже непотрібними власному народу. Тоді в Європі не дадуть за них й ламаного гроша.
Ще одна не втішна для них тенденція: до зниження «ліквідності» української влади долучилися окремі зарубіжні ЗМІ. Багато галасу наробили вони з приводу виявлених 
Порошенкових офшорів. Майже водночас світ побачив і статтю «Нездоланна корупція в Україні», опубліковану в газеті «Нью-Йорк Таймс»…
Тепер чи змінять думку світової спільноти оті українські «задолизи» своїм прислужливим намаганням «обілити» підмочену репутацію державних Лідерів? А спроби демонструють серйозні. Так, депутат від президентської БПП «Солідарність» 
Іван Вінник заявив на президентському «5» каналі, що комітет Верховної Ради з нацбезпеки і оборони домагатиметься від «Нью-Йорк Таймс» спростування скандальної статті. Відразу зазначу, що ця газета виходить багатомільйонними тиражами по всьому світу, має найвищий рейтинг… Важко повірити, що таке періодичне видання поширює факти, взяті зі стелі. Тож, певно, недаремно БППівських захисників назвали в соцмережах «долбодятлами» та багатьма іншими негарними епітетами.
Звертаю вашу увагу й на схожу історію по-європейськи. 
Через офшорний скандал прем’єр Ісландії Гуннлейгссон попросив президента про відставку. На його місце тимчасово призначений міністр рибальства і сільського господарства Йоханнссон. Правляча коаліція збереглась, але восени пройдуть дочасні парламентські вибори.
Наголошу, що Ісландський прем’єр в одному офшорному списку з українським президентом. Але наслідки для них різні від того скандалу.
Після оприлюднення «панамського досьє» громадяни Ісландії вийшли на протести проти (вдумаймося!) етичної катастрофи з вимогами відставки уряду. За це підписалися 10 відсотків суспільства. І реакція верхівки не забарилася. Бо в цій невеличкій за населенням європейській державі влада справді належить народу. І політична байстрюччина там не культивується. Принаймні, прем’єр спочатку намагався був виправдовуватися, та ніхто не побачив на телеекранах його ідеологічних прихвоснів. Він швидко усвідомив, що демократія і політична стабільність в суспільстві важливіші, ніж його посада. В Україні ж народ дозволяє керувати урядом навіть такому прем’єру, в якого нульовий рейтинг, який одержав «двійку» за роботу від парламенту. І офшорний скандал президента не розглядається суспільством як етична катастрофа. То до яких демократичних стандартів ведуть нас євроінтегранти? І народ та його обранці хоч і гострі на язик, хоч і кажуть дотепно, але після кукурікання – байдуже, чи світає. Чекаємо, що Європа привезе в Україну народовладдя, свої демократичні цінності, і навіть свій добробут. Після останньої революції два роки вже чекаємо, чманіючи від місцевих та заокеансько-європейських посилів. Зарубіжні опікуни й грошенят підкидають, від чого далі багатіють Вожді, а народ продовжує котиться за межу бідності, невпинно вимирає, бо вже й на ліки грошей немає.
Втім, недавно побачив інформацію про те, що 
програма розвитку ООН зекономила Україні 1,4 мільйона доларів на закупках ліків, передусім для дітей. Цікаво б почитати й те, чи хоч одна мамка відчуває ту економію, коли заходить у аптеку? Переконаний, що бачить протилежне – невпинне здороження ліків на фоні розквіту аптечного бізнесу. А стосовно тієї інформації про економію державних коштів – самі урядовці й депутати не вірять, бо вони то добре знають, що та «медова» інформація адресована простолюду, що живе бажанням бути постійно обманутим.
«Там багато подонків…»
І це не мої слова, вони написані в 
публікації Віталія Чепіноги, який вийшов з депутатської фракції Блоку Петра Порошенка. Одну з причин назвав ту, котра в підзаголовку значиться.
Натомість мені відомо, що не один Чепиного так вважає. Не так давно народний 
депутат Олег Дмитренко вперше після виборів зустрічався з виборцями Бобровицького району, і ті поцікавились причиною приїзду обранця - часом, не починає він нову передвиборчу кампанію? На це запитання депутат категорично заявив, що не хоче «вдруге лізти в те смердюче парламентське болото». У його планах – повернутися до сільськогосподарського виробництва, хоча й там «зашкалює» державна чехарда.
Виходячи з таких оцінок, страшно подумати, в що перетворилася наша Верховна Рада? А тільки вона при неорганізованому суспільстві може спитати за роботу в прем’єра та президента, в міністрів та інших горе-державників. Насправді ж бачимо 0і0 00000000000 чуємо від наших обранців тільки лемент з одного боку, і гарні обіцянки – з іншого. А на ділі парламент з «новими обличчями» неспроможний відправити у відставку остогидлого всім прем’єра. Тож дотепники з простолюду й кажуть, мовляв, якщо не здатна Верховна Рада цього зробити, то нехай разом з Кабміном поміняють собі народ. Може, десь в африканських джунглях відшукають дурніших за українців, ще й не інфікованих революціями?
Втім, Яценюка це вже менше стосується, оскільки його «дотиснула», видно, команда Президента і він особисто оголосив перед телекамерами про свою відставку. Проте, не в розпачі, а з надією на якусь нову хвилю політичного розквіту. Таке можливе, певно, лише в нашому суспільстві.
Та повернуся до звіту депутата перед виборцями, бо той звіт доповнює реальну ситуацію в парламенті та державі в цілому. Олег Дмитренко довго називав законопроекти, хвалився тим, що аграрний Комітет, в якому він працює, чи не найбільше, в порівнянні з іншими Комітетами, провів своїх засідань. На них розглядалися вкрай необхідні законопроекти для підтримки і розвитку сільськогосподарського виробництва, допомоги сільським громадам. Актуальність цих законів депутат підкреслив статистикою про те, що 45 відсотків валового продукту забезпечує сільгоспвиробництво, 38 – надходжень в державу валюти, назвав ще кілька цифр, які свідчать про доленосну роль села в економіці України…
Депутатську лекцію слухали з дві сотні аграріїв, певно, їхні груди розпирала гордість від усвідомлення, що то й вони причетні до галузі-годувальниці. Але гордість потьмарив той, хто її й підняв, - депутат розписався в безсилі аграрного лобі, бо, виявляється, у Верховній Раді домінує «олігархічне» лобі. Тому й не прийняті важливі закони, ініційовані аграрним комітетом. Це скликання парламенту не захистило сільгоспвиробників від скасування урядом останніх пільг. На підтримку депутатів-аграрників мітингували представники селянства, але поки що без бажаних результатів.
На тому зібранні склалося враження, що перед нами виступав депутат не з президентської фракції, а від Опозиційного блоку чи від Ляшка. Може, й це нормально для демократичного суспільства? Похвально й те, що Дмитренко не «співав» про зроблені владою великі кроки до Європи, як це роблять багато його колег. Навпаки, наважився навіть на озвучення й такого: уряд ніби виділив на дорожнє будівництво 14 мільярдів гривень, та існує підозра, що половину цієї суми розкрадуть на шляху до будівельно-ремонтних дорожніх організацій.
З цією підозрою погоджуюсь на всі сто відсотків. Але знову ж - хто її озвучив? Той, хто повинен сам боротися з казнокрадством? Розумію, що це дуже важко робити у Верховній Раді з «новими обличчями», серед яких є депутати навіть без середньої освіти, без елементарних навиків роботи в державних органах влади та виробництві. Ще недавно сміялися з регіоналів, що приводили у парламент охоронників, масажистів, перукарів, кухарок. А тепер там – взагалі щось схоже на любительський театр абсурд з філіалом зоопарку. Це - з одного боку, а з другого – елітний політичний бордель.
Мені ж пригадується перше скликання Верховної Ради. Тоді я, обраний по Козелецькому мажоритарному округу, ініціював порушення кримінальної справи проти прем’єра Фокіна за зловживання владою. Розголос пішов великий. І хоч до в’язниці керівника уряду не запроторили, але у відставку відправили швидко. Тепер же депутати, представники правоохоронних органів і навіть урядові чиновники говорять про мільярдні розкрадання з державної казни – і без ніяких кримінальних чи навіть посадових наслідків для казнокрадів.
Нагадаю, що перше скликання не поділялося на фракції, але в ньому була так звана комуністична більшість (партійні і державні чиновники, керівники трудових колективів тощо) і так звана демократична Народна Рада. Цим «червоним» складом ми захистили Україну від московського ГКЧП, проголосили за незалежність держави, затвердили головні державні атрибути. Без аграрного лобі тоді не приймалися ніякі урядові рішення по селу, не затверджувався сільськогосподарський міністр. А тепер депутат з аграрного Комітету назвав виборцям цілу низку законопроектів, над якими він працював, але жоден з тих проектів не став законом. Навіщо ж тоді створили аграрний Комітет? І навіщо взагалі така Верховна Рада?
Виступаючи на тій зустрічі, я закликав виборців Бобровицького району, щоб надалі стали відповідальними при голосуванні за кандидатів у депутати і президенти. Бо скільки разів можна наступати на одні й ті ж граблі? Як довго ще будемо віддавати свої голоси за пластикові вікна, дитячі майданчики, продуктові набори і … гарні обіцянки? А чи спитали хоч одного обранця за невиконання передвиборчих обіцянок? Та й де ті колишні зараз?
Безвідповідальністю і наївністю виборців вміло користуються продажні горлопани. Вони дуже гарно говорять з телеекранів і на особистих зустрічах з простолюдом. Забувають лише звітувати про державну діяльність, спрямовану на реальне покращення життя простих людей, на їхній захист від владного беззаконня, на підвищення соціальних стандартів.
Здавалося б, дуже очевидні речі, проста «арифметика», але все те масово забувається, коли чуємо новий спів якогось політичного «солов’я». Вже потім наступає прозріння, коли в тумані розтає «благодійність», а наяву з’являються нові ціни на все, коли помирають рідні чи знайомі через неспроможність оплатити медичну допомогу.
Українські керманичі втішають «свій народ», називаючи його великою нацією. Та які ми великі»? Що нараховуємо 42 мільйони? У згаданій вище Ісландії біля 300 тисяч населення. Але воно вибороло і відстояло незалежність, а головне – не дозволяє управляти собою офшорним, корупційним, казнокрадим та недолугим керманичам. А у Великої нації немає гідних ні президента, ні прем’єра, ні міністрів? З простягнутою рукою їздимо по закордонах за милостинею і управлінцями? Причому, не за першосортними управлінцями, а тими, про яких в народі кажуть: «На тобі боже, що мені негоже». Схаменімось нарешті!.. В Україні є всі можливості стати Великою державою. Та для цього треба усвідомити головне: нам не потрібні подачки і навіть золото, не потрібні зовнішні повчання, нам потрібне одне – включити на повну «котушку» свій розум, свою відповідальність за сьогодення і майбутнє.
Леонід Яковишин
Герой України, генеральний директор ТОВ «Земля і воля»
