Вона – Жінка, для перемоги живе
Це – про Валентину Чернякову, словами нашої землячки, поетеси Тетяни Череп-Пероганич.
Ні, вона не композитор і не письменник, не комбат і не депутат, не «розкручений» волонтер і не політик з вилами, не жертва політичних репресій і не майданівець, вона не осипана нагородами – ні радянськими, ні українськими, але відколи стала на самостійний шлях, відтоді й воює … без поразок. Колись її фронт проходив між комуністичною бюрократією і вмінням ефективно трудитись, тепер – між «демократичним» безладом і вмінням по-європейські працювати. І тоді, і тепер її фронт одержує перемоги і має конкретні результати, а партійно-державні перебудови, демократичні рухи, народно-реформаторські фронти самі-по-собі «люструються» у бездонний «смітник» історії.
Валентина Чернякова – виконавчий директор ТОВ «Земля і воля» з більш як піввіковим трудовим стажем, вона не рахує свої літа, її життєвий лічильник налаштований на облік добрих справ і перемог над бюрократично-хабарницькою державною гідрою. До речі, цю систему обліку життєвого шляху запровадив у «Землі і волі» її генеральний директор Леонід Яковишин, не лозунговий, а державницький новатор. Валентина Чернякова – головний боєць на його фронті реформ і вдосконалень у сільськогосподарському виробництві.
Ідеологічний лозунг «Битва за хліб!» придумали творці соціалістичного реалізму, вживався він здебільшого в жнива, коли за рахунок неймовірних зусиль селян, при спекотному сонці і в чорних хмарах куряви селяни збирали головний врожай. Зараз у товаристві «Земля і воля» валові обсяги намолотів зерна сягають колишніх районних, але збирання врожаю проходить за європейськими стандартами, імпортною комфортабельною технікою при високій організації правці. Але й без «битв» не обходяться, де постійно на передовій 
Жінка – Валентина Чернякова. А тривають ті битви не в полі, а в євро кабінетах Укрзалізниці, Державної архітектурно-будівельної інспекції України, Нафтогазу, Обленерго, екологічних і санітарних контролерів, обласної держадміністрації, служби надзвичайних ситуацій і ряду інших державних установ. Як не кожен день, так через день, їде туди Валентина Онисимівна, щоб «вибити» численні дозволи на будівництво (ні, не котеджів) складів для зберігання безводного аміаку( дуже популярні мінеральні добрива в США), ваг і завантажувального пункту на залізничній вітці господарства, додаткової ємності автоматизованого елеватора, житлових будинків для працівників та інших споруд виробничого і соціального призначення. А скільки зусиль і нервів потратила ця жінка-керівник, поки узгодила була з монополістами-енергетиками графіки відключення електрики, передусім на виробничих об’єктах, що не підлягають відключенню!
Кожна, названа і не названа, корупційно-бюрократична висота подолана Валентиною Черняковою, найбільш складна – при «вогневій підтримці» генерального директора. 
А за перемогу в битві з корупціонерами за спорудження шестикілометрової залізничної вітки і Яковишин, і Чернякова справедливо заслуговують на Героя. У області такого будівництва взагалі ніхто не веде, й по Україні треба ще пошукати. Хоча вигода тут не тільки економічна для господарства, а й екологічна в навколишньому середовищі, й дороги менше розбиватимуться при перевезенні зерна.
Валентина Чернякова не жебракує на потреби армії, що зараз стало «модним». Вона – в першому ряду організаторів високотехнологічного і високоефективного сільськогосподарського виробництва. Колектив, де вона працює виконавчим директором, поповнює загальну державну казну мільйонними податками, в тому числі і для потреб АТО. Бере участь і в організації продуктово-речових автопоїздів безпосередньо для бійців з Чернігівщини.
Вона не піариться на телеекранах і сторінках газет, не скиглить через труднощі і втому від боротьби з бюрократами і хабарниками. Правда, одного разу спробувала через газету підняти краєчок завіси, що щільно закриває корупційну Гідру, то на неї так накинулися чернігівські «ура-демократи», що куди тому сталінському «всенародному осуду ворогів народу»!
Ні, не образилась, тільки поспівчувала … Україні, що багато ще в ній дрібних, середніх і великих майданних політиків, геніїв руйнацтва, любителів точити свого язика на «жовточорнявих» дотепах. Таких «патріотів» відомий духовний просвітитель Любомир Гузар тактовно назвав великими балакунами. Варто добавити – ще й продажні, часто перефарбовуються під модні політичні кольори. Любомир Гузар пояснив їм: «Люди повірять політику лише тоді, коли зрозуміють, що він сам готовий багато пожертвувати заради свого народу».
Валентина Чернякова не кидається в політику, не займається пустомолотством, своє життя вона присвятила боротьбі на трудовому фронті, без перемог на якому не буде перемог на всіх інших фронтах.
Тетяна Череп-Пероганич написала про таких: «Для перемог живу. Я – Жінка!»
Григорій Загребля
