Вона не голосила, бо серце вистукувало: «Він повернеться живим»
Переконливий оптимізм невістки Тані врятував Івана Івановича і Ганну Сергіївну від нових зарубок на їхніх, уже не молодих серцях. Та головніше – той заспокійливо-пророчий настрій безперервним потоком лився до їхнього сина Григорія Хмарського, якого Бобровицький райвідділ міліції відрядив у зону АТО.
- Ми заздалегідь знали, що нашого Гришу відправлять у «гарячу точку», - розповідала мати. – Їхній групі з п’яти офіцерів міліції двічі давали команду про «готовність номер один», а третя була вже остання. Ми з Іваном місця собі не знаходили, внуки сльозами облились, а невісточка Таня навіть гримнула на всіх, щоб не рюмсали: «Ото поїде їх п’ятеро на схід – здорових і гарних, - такими й повернуться!». Своїм передбаченням і нас потім заспокоювала, і сина нашого підбадьорювала кожного ранку по телефону. А я плакала й молилася, раділа, що живий, - і молилася…
Начальник райвідділу міліції Ігор Пузіков сказав, що Григорій Іванович першим написав рапорт про добровільне відрядження у «гарячу» точку на схід країни. У колективі він один з найстарших за віком (біля 40), має великий досвід роботи дільчим інспектором, строкову служив на кордоні, і приклад показав молодшим чотирьом колегам, хоча міг би шукати різі обставини, щоб не бути першим.
Що не стане ховатися за спини молодших офіцерів, сказав уголос не в райвідділі, а в будинку батьків. Мати заплакала, а батько обняв сина, і швиденько поспішив з хати, щоб не побачили його скупих сліз. Вдома найбільше занепокоєння проявив старший син Леонід. Йому вже 16, на відміну від меншенького братика, він добре усвідомлював, куди поїде їхній батько. Правда й семирічний синок відразу побіг з подвір’я, мати навіть занепокоїлась, але побачила, що недалеко подався, під верболозом, на улюбленому місці,тихенько сидить, тож не стала підходити.
- Журба обгорнула й моє серце, - призналася дружина Тетяна. – Адже виряджали нашого батька не на день і не на два… Ще й туди, де стріляють, як на справжній війні, не так рідко й убивають. Але, може хто і не повірить, була на всі сто впевнена, що з ним нічогострашного не трапиться. Це заспокійливе відчуття не покидало мою душу навіть тоді, коли в розмові по телефону чула далекі вибухи і автоматні черги.
Чули в телефоні відголоси війни на сході країни і батьки Григорія Івановича. Тривожились, та син весь час повторяв, що то далеко стріляють, мовляв, їхній міліцейський підрозділ охороняє правопорядок на звільнених від терористів територіях. Скажімо, більше тижня були в Слов’янську, де давно закінчились бої…
Батькам хотілось вірити сину, але почуті по телефону вибухи о п’ятій ранку (тільки о цій порі син мав змогу телефонувати), свідчили й про те, що їхній Гриша не все розповідає, жаліє їх, щоб менше хвилювались.
Веселіше стає на душі, коли невісточка на велосипеді підкотить до них. У її очах Ганна Сергіївна вловлювала теж далеко прихований неспокій, але водночас саме від Тані мати бійця одержувала стільки щирого заспокоєння, що й синові пояснення сприймалися більш правдиво.
- Материнським серцем відчувала, що смуток каменем лежить на серці нашої невісточки, - розповідала Ганна Сергіївна. – Але бачила й те, що то тільки через довгу розлуку з чоловіком. Та й по господарству важко одній, хоча старший син і допомагає у всьому. А впевненість Тані, що Гриша повернеться живим і неушкодженим, була справді переконлива, не навіяна.
І Григорій Хмарський таким й повернувся додому після місячного бойового відрядження. Як і четверо інших офіцерів Бобровицького райвідділу міліції. На запитання, що там відбувається, відповів трьома словами: «Там справжня війна».
Більше розповідав, як дружина Таня заспокоювала кожного дня по телефону. Одного разу навіть розсмішила, сказала, що заріже отого дуже шкідливого гусака, який на всіх сичить і битися кидається, зажарить його і привезе в зону АТО, щоб їли і Путіна згадували. Якими словами – самі знають. Ну а персонально чоловіка заспокоїла ще й тим, щоб не дуже переживав, якщо недоїдає: коли приїде додому – відгодує, мають повний двір птиці, в сараї підростають поросята, корова добре доїться…
Така то в нього Таня – бойова і любляча дружина, працьовита господарка і на роботі вправляється, дбайлива мати його двох синів. З таким тилом і в зоні АТО легше було. А як його батьків підтримувала своїм оптимізмом! Коли після місячного відрядження з ними зустрівся, відразу ж розповіли, як невістка кожного дня відгонила від них сумні думки.
Після служби в зоні АТО дільничному інспектору Хмарському (як і чотирьом іншим офіцерам з Бобровиці) надали 10-денну відпустку. Він з родиною живе в селі Осовець, що за 18 кілометрів від райцентру, для домашнього господарства часу завжди не вистачає, а протягом місяця взагалі був дуже далеко від дому. Тож у перший день відпустки передусім зайнявся невеликою пасікою, потім на подвір’ї став добудовувати те, що раніше почав, бо коли ще трапиться така нагода. Тобто, позачергова відпустка проходила в труді, але радісному – для родини старається. Ще й після того, як виконав громадянський обов’язок. Правда, не впевнений, що більше не доведеться їхати на неоголошену війну. Зараз там служить інша п’ятірка з Бобровицького райвідділу міліції. Кінця збройного протистояння не видно, тож невідомо й те, скільки ще ротацій міліцейських підрозділів відбудеться в зоні АТО. Офіцер Григорій Хмарський і його рідні психологічно готові до розгортання будь-яких подій. Була б така готовність в головах керівників держави і командирів АТО. Ще й щоб з державницьким мисленням і пріоритетом людського життя. Бо воно цінніше за будь-який героїзм, а особливо за той, що заради героїзму.
Григорій Войток
