Треба не просити, а заробляти
Заступник директора школи з виховної роботи Валентина Василівна Пилипенко прийшла до голови колгоспу просити чергову допомогу для школи. В учительському колективі її вважали «пробивною», і кидали часто «на передову» у вирішенні проблем.
Про ділові якості цієї вчительки добре знав і керівник господарства, тому й запропонував: «Спочатку допоможіть нам заробити додаткові гроші, потім ми поділимося ними зі школою». Тут і потрібна ділова хватка вчительки.
- Від колись улюбленої вчительської справи відходила поступово, - пригадує В.В.Пилипенко. – Повірила в ефективність реформування колгоспів. Чим тільки не займалися! І тверді сири виготовляли, і дерев’яні вироби, і морозивом торгували у власному магазинчику. Проте з кожним днем все більше терзали серце вражаючі непорядки і нахабна несправедливість. У бухгалтерії господарства залишилось 12 працівників, а в полі – бур’янами заростали дві тисячі гектарів землі. Об’єдналось нас, кілька родин, щоб обробити, скільки зможемо, так нас до суду потягли за самозахват землі.
Було це в Коропському районі. Там же потім взялися за відродження птахівництва. Планували й інкубатор свій мати для одержання молодняку з яєць породистих курей… Та їхні старання чомусь знову не сподобались місцевій владі. Можливо, через те, що хотіли взяти в оренду землю для вирощування зерна, і не купувати комбікорми невідомої якості. А земля була і залишається в ціні, на жаль, не для її власників – селян, а для тих, хто її виділяє і роздає в оренду. Грошей на хабарі в них не було, та й почуття гідності присутнє. І в школу повертатись соромно було, виходило, що з труднощами не справилась. Вирішила Валентина Василівна йти до кінця.
У багатьох районах Чернігівщини птахівництво занепало. Досвідчені фахівці руки опустили, мовляв, не вигідно, на ринок вийшли великі холдинги… На думку Валентини Василівни, такі песимістичні настрої передусім від невміння і не бажання продуктивно працювати. Можливо, декого розслабили колишні умови, коли держава фінансово утримувала однаково і вмілих, і бездарних організаторів виробництва. Потім бездумно і невміло взялися за перебудову неефективного виробництва. І все водночас рухнуло. На щастя, за відродження виробництва почали братися й ефективні новачки. Бездари від влади їм палки ставили в колеса, а вони, зціпивши зуби, далі рухались.
- Першочерговим нашим досягненням вважаю те, що в нас повірили люди, а особливо – наші партнери, - говорить директор ТОВ «МК «Добробут» Петро Іванович Капиця. - Партнери набагато добріші, ніж українські банкіри. В останніх взяли були кредит під нечувані в світі 22 відсотки, то тепер замість подальшого розвитку виробництва «пахаємо» на банк, що жирує на нашій праці. Виручають нас партнери. Так, під чесне слово дали молодняк курей-несучок і корми для бройлерів. Розрахувались з ними, коли одержали продукцію для реалізації.
Звісно, така довіра не валиться з неба, її треба заслужити і постійно підтверджувати. З іншого боку, ніколи не здаватися на милість труднощам і відвертому перешкоджанню. Ну не вийшла співпраця у Петра Івановича і Валентини Василівни з Коропською РДА. Хто від цього програв? Безумовно, що район. Зате Щорс одержав ефективних підприємців, котрі відродили птахівництво, створили нові робочі місця, надають допомогу на соціальні потреби райцентру. А якби вони образились були на владу і весь світ?... Але це подружжя засвоїли головне: треба не просити, а заробляти.
Проблема не вирішується, а підприємство розвивається
Втім і в Щорському районі невирішеною залишається проблема землі. Немає її для вирощування власного зерна для птиці і кормів для молодняку великої рогатої худоби, що тримають, щоб мати додаткові гроші для погашення банківського кредиту.
Була проблема й з формуванням трудового колективу. Спочатку проглядалась певна недовіра у місцевих працівників до нових господарів, ще й з іншого району. Дехто сумнівався, чи вистачить у них грошей для «підняття» помираючої птахофабрики? Вони залізли в кредит, розраховуючи лише на своє вміння. Переймати досвід їздили на інші підприємства, в тому числі і на Носівську птахофабрику. Остання «наставниця» швидко сама занепала, а Щорська розвивається.
Ціни на яйця і куряче м'ясо «регулюють під себе» великі холдинги. Щорська птахофабрика минулої весни вистояла завдяки тому, що одержала від партнерів з Донецька під реалізацію 70 тисяч добового молодняку бройлерів, доростила його до місячного віку і реалізувала населенню. Виручки вистачило, щоб розрахуватись з партнером, решту грошей направили на розвиток виробництва і соціальної сфери.
Продають населенню і відрощений молодняк несучок, хоча в перший рік існувала певна недовіра до запропонованої нової породи. Довелося залишити собі майже половину молодняка, запланованого для продажу. Але й тут не прогадали – кури показали високу несучість. Тепер попит на курчата цієї породи зріс в рази.
- Під торговий бренд нашої продукції «підмазуються» й окремі інші виробники яєць і м’яса птиці, - хвалиться Валентина Василівна. – Особисто їздила на ринки Чернігова і демонструвала покупцям, яка справжня наша продукція. Одну жінку-фальсифікатора впіймала, як кажуть, на гарячому: вона продавала білі курячі яйця під нашим брендом, тоді як від наших несучок яйця лише оранжевого забарвлення.
ТОВ «МК «Добробут» постійно працює над розширенням виробництва. У найближчих планах – інкубаційний і забійний цехи, умови для вирощування індобройлерів - вага однієї туші цієї породи сягає до 30 кілограмів. За всім цим стоять нові робочі місця. У колективі вже формуються сімейні династії, як, скажімо, водія Валерія Купріянова – на птахофабриці працює пташницею його дочка Оксана. За сумлінність і порядність цінують у колективі Валентину Бреус і Галину Ісаченко, за «золоті руки» - Андрія Симона, за надійність і безвідмовність - молодого водія Володимира Сентябрьова.
Багато робиться на підприємстві в питаннях поліпшення умов праці і побуту.
Не забувають про естетику на виробництві і подвір’ї – все потопає в квітах. Можна сказати, почуваються працівники по-домашньому, й ставлення до них від керівників-власників домашнє.
Одне слово, колишня відмінниця освіти Валентина Василівна Пилипенко на «відмінно» склала екзамен на успішного бізнесмена в сільськогосподарському виробництві, куди чоловіки не поспішають. Для них престижніше торгувати в палатках, ніж займатися виробництвом. А поїсти щось добреньке, близьке до домашнього – всім хочеться.
Григорій Войток
