Вибори по-європейськи, але з українською начинкою
Селян заганяють у партії, як колись заганяли в колгоспи
Кожен громадянин України має право «вільно обирати і бути обраним до органів державної влади та органів місцевого самоврядування» (Конституція України, ст. 38). Одначе виконати це конституційне право, виявляється, не можна без… якоїсь партії. Але ж в Конституції це не передбачено. Та є «оновлене» законодавство про місцеві вибори, ним і заганяють людей у партію, як колись заганяли селян у колгоспи.
На щастя, суцільна колективізація – вже історія, але прийшла нова – партійна. Хоча навіть у комуністичному СРСР обирали в депутати і безпартійних, й не партія висувала їх кандидатами, а трудові колективи.
Можна сказати, що то була ідеологічна гра в народовладдя. А тепер в що граємося? В партії?.. Їх наплодилося вже більше двох сотень. Серед них кандидат у депутати повинен вибрати одну, 
потім поклонитися її лідерам, щоб надали йому право скористатися конституційним правом. А ті лідери можуть висунути, а можуть і не висунути ініціативного громадянина кандидатом у депутати.
От і виходить, що органи самоврядування в селах і районах формують не трудові колективи, що дають людям роботу і поповнюють бюджет, не місцева інтелігенція, не територіальні громади, а фейкові столичні партії одноразового використання. Всі бачать згубні результати від такого самоврядування, у Києві затіяли його реформування. Але що зміниться, якщо й далі формування депутатського корпусу триматимуть у своїх руках безвідповідальні корупційні партії?
Засідаючи у обласній раді, я надивився на депутатів-партійців. І висновок зробив відповідний: конструктивна робота видна здебільшого тих депутатів, що за основною діяльністю займаються виробництвом або працюють у соціальній сфері. І наша аграрна комісія працює найбільш продуктивно, бо в неї увійшли організатори і працівники сільськогосподарського виробництва. Того виробництва, що визнано локомотивом української економіки. Всі інші виробництва валиться, а село тримається і навіть розвивається. Стогне, бурчить від труднощів, але тягне свого плуга.
У Бобровицькому районі таким головним локомотивом є товариство «Земля і воля», де я працюю першим заступником генерального директора. Зараз постійно знаходжусь у центрі «виробничого котла» - розставляю і тримаю на контролі більше як дві сотні збиральної, транспортної, землеобробної та іншої техніки. Однієї кукурудзи намолочуємо за день більше шести тисяч тонн. А ще – оранка, внесення добрив…
Якби скласти докупи все, що робить для району наше господарство, то з тим не зрівнявся б жоден чужий депутат-«благодійник». Правда, ми не піаримо свою виробничу, депутатську і благодійну роботу так, як це роблять партійні «захисники селян».
Коваль коня кує, а жаба й собі ногу дере
Звісно, система виборів на пропорційній (партійній) основі «списана» не зі стелі, вона існує у цивілізованих країнах світу. Але у їхніх парламентах присутні дві-три стабільні політичні сили, що й забезпечують ефективність та прогнозованість всієї політичної системи. Там партії йдуть у владу виконувати передвиборчі обіцянки з розвитку держави та суспільства, а не з єдиною метою – дорватися до владного корита, як це бачимо в Україні. Нічого не змінили й два Майдани гідності, бо підходи до формування народовладдя залишилися комуністично-радянськими, побільшало тільки брехні, корупції і політичного 
До дня голосування 25 жовтня виборче законодавство ніхто не стане змінювати. Тобто, як казав Леонід Кравчук, маємо те, що маємо. Але багато що можуть змінити виборці своїм виваженим голосуванням. Й серед партійних висуванців є немало перспективних кандидатів у депутати, передусім ті, що знають і вміють, як заробляти гроші на рідній землі, як творити достаток для родини і всієї України. Придивіться до них, вони своїми руками і розумом сформували повагу до себе і до землі, на якій живуть. А без цієї поваги – ніякі лозунги і обіцянки не допоможуть щось змінити на краще в Україні.
Як на минулих виборах, так і перед майбутніми, довелося й мені вибирати партію, щоб дала «перепустку» на участь у виборчій компанії обласної ради. На 
Відразу скажу, що я не стану її активним діячем, та вже зараз відчуваю, що братиму її можливості в союзники при виконанні депутатських обов’язків. І якщо Україна таки взяла курс на створення європейської політичної системи, то, звісно, і нам, аграрникам, ніяк не обійтися без своєї стабільної партії. Чи є підстави вважати її такою? Найважливіша підстава та, що вона об’єднує успішних сільгоспвиробників, представників невеликого аграрного бізнесу, рядових хліборобів, «низову» інтелігенцію, є в ній і молоді, «незаяложені» політики. І наміри Аграрної партії не лозунгові. Вона вже для багатьох стала політичним партнером у заснуванні та розвитку хліборобської справи, створенні нових робочих місць, захисту бізнесу від рекетирів та державної корумпованої бюрократії. Подає руку тим, хто опинився у відчаї. Недаремно ж і наш Герой України, генеральний директор ТОВ «Земля і воля» Леонід Яковишин заявив, що Аграрна партія України є партійним союзником нашого трудового колективу. Такої заяви стосовно якоїсь іншої партії він ніколи не виголошував.
Василь Нестерук
перший заступник генерального директора «Земля і воля, депутат обласної ради, кандидат у депутати обласної ради від Аграрної партії України.
