Важке дитинство ніколи не кінчається
Ця народна істина найбільш болюче проявляється у страшні воєнні роки, коли катастрофічно більшає діток з важким дитинством, позбавлених батьківської опіки. Передбачити всі наслідки цього лиха неможливо, але зробити як найбільше для пом’якшення дитячих страждань від війни – все в руках дорослих. І в переважній більшості випадків ці руки, передусім жіночі, стають невтомними й опікунськими. Колишній партійно-ідеологічний лозунг «Все найкраще – дітям» набуває практичного втілення з першого дня широкомасштабної клятої війни з «визволителями». Всі найкращі сховища від бомбардувань і обстрілів – для дітей. Найбільший тягар при підготовці сховищ у селах, де працюють школи і дитсадки, звалюється на жіночі руки.
– Гордістю переймалася й сльозами обливалася, коли наш здебільшого жіночий колектив кинувся звільняти від вугілля великий підвал одного з господарських приміщень, – згадувала завідувачка дошкільного закладу села Кобижча Олена Бубурська. – Боялася, що руки відваляться в наших працівниць, але ми це здолали. Швидко і до ладу привели колись складський підвал. Одержали підтримку й допомогу від відділу освіти Бобровицької міськради і нашого старостату. Тепле і затишне укриття для діток дозволило нам не закриватися на «простій» у зимню погоду. Організоване у нас підвезення і розвезення діток спеціальним автобусом. Використовуємо й меншенький транспорт з місцевої школи – хоча є і свій, подарований міській раді норвежцями, а Бобровиця нам віддала. Та коли звозимо менше сорока діток, він надто великий, тоді шкільним їдемо збирати дошкільнят. Без цієї ж послуги багато діток сиділи б удома, адже деяких привозимо за десять кілометрів від садочка. Всіх їх забирає від батьків і розвозить по домівках наша працівниця.
Кобижчанський заклад позашкільної освіти – найбільший серед сільських, розрахований на майже сотню діток. Зараз його відвідує половина записаних дошкільнят. Але й нове поповнення приходить. Он і мама Артемка написала заяву, щоб прийняли в садок її синочка, три з половиною року від народження. Вони з чоловіком намагалися влаштувати хлопчика в столичний садочок, за місцем їхньої роботи, але не знайшлося місця, тож і звернулися в садочок рідного села.
Завідувачка Олена Петрівна очікує збільшення напливу раніше записаних дошкільнят. Колектив готовий їх прийняти, що видно й з «екскурсії» по дошкільному закладу освіти. До речі, розміщений він у реконструйованому приміщенні колишньої школи № 2, спорудженої на початку 50-х років минулого століття. Тоді в Кобижчі було стільки школярів, що не вміщалися в одній школі в центрі села. А от з місцями для дошкільнят у Кобижчі завжди була проблема – її вирішили, пристосувавши приміщення другої школи, а після 24 лютого минулого року забезпечили малюків надійним і теплим укриттям.
Ще один великий плюс у роботі цього садочка – до нього підвозять автобусом і діток з особливими потребами. З ними працюють відповідні фахівці. За спостереженням Олени Петрівни, ці дітки, як то кажуть, на очах оживають, на їхніх щічках світиться радість від життя, від так потрібного їм кола ровесників. Вдома у них немає таких можливостей для розвитку й душевного спокою.
Вдячна завідувачка садочка Олена Бубурська міському відділу освіти за розуміння і всебічну підтримку, що так потрібно їй, оскільки лише четвертий рік працює на цій відповідальній посаді, ще й у надто складний час. Часто доводилося звертатися по допомогу в Бобровицю, і жодного разу їй не відмовили в підтримці чи пораді. Сказано це не заради «вислужування» перед керівництвом, а для підтвердження розповіді про зроблене колективом садочка, що стало можливим при підтримці відділу освіти. Відчуває цей заклад і підтримку старостату та громади, особливо в питаннях підвезення і розвезення по домівках дошкільнят, облаштуванні укриття.
Приємно було це чути, оскільки не партійними гарними лозунгами, а конкретними справами проявляється турбота про дітей нової війни.
Григорій ЗАГРЕБЛЯ
