В якій державі живемо?
В уряді «казино», в Міноборони казнокради, на сході воєнні поразки, а Генпрокуратура і СБУ в «сепаратистів»
граються
Нарешті Яценюк признався…
Півроку прем’єр-міністр Арсеній Яценюк направо й наліво роздавав інтерв’ю про те, як уряд спрямовує на потреби українського війська додаткові мільярди гривень. Але, з’ясовується, що ті величезні суми не дуже то й сприяли підвищенню обороноздатності держави. Такий висновок напрошується з відвертого 
признання прем’єра Яценюка на «історичному» засіданні Кабміну за участю президента і голови Верхової Ради: «Військова організація України – це пострадянське Міністерство оборони. Без радикальних змін в системі, туди можна ще десятки мільярдів відправити, і толку не буде ніякого».
Нічого собі гра на державні гроші! Більше десяти додаткових мільярдів уже вгатили в оборону – і все без толку? Ганебний програш? Тільки тепер, коли поміняли вже третього міністра оборони, роздивилися, що там потрібні радикальні реформи? А прем’єр про це заговорив, ніби він щойно прилетів в Україну з Америки чи навіть з Місяця?
Напевно, багаті США і країни Європи не дозволять собі так безвідповідально «грати» на гроші державної казни? Бо в них немає такого дурного народу, як ми, українці. Обрані нами керманичі різних кольорів відкрито державу розкрадають, по закордонами жирують, а простий народ на свої далеко не європейські зарплати ремонтує медичні заклади, школи і дитячі садки, спонсорує прокладання газопроводів і водогонів… Багато державних справ перекладається на плечі сільгоспвиробників і малих та середніх підприємців. А тепер найбідніші верстви населення вимушені ще й воюючу армію утримувати. 
Більше того, головний «гравець» урядового «казино» уже вкотре закликає «свій народ» і далі затягувати пояски. Вочевидь, аж до «самозадушіння»?
Десь місяць тому в наше господарство звернулися дружини офіцерів міліції з проханням допомогти їм грошима, щоб могли купити деяку одежину діткам до першого вересня. Їхніх чоловіків відправили «добровольцями» в зону АТО, і на спорядження вони витратили сімейні бюджети. Ще й з воєнного відрядження телефонують, щоб кілька гривень переслали, оскільки навіть на моркву для борщу і питну воду складаються.
Звісно, ми допомогли родинам офіцерів, допомагаємо й іншим. В тому числі й на похорони вбитих у зоні АТО наших воїнів. Їх число збільшується майже щотижня. А я не перестаю запитувати сам себе: в якій державі ми живемо? Уряд «без ніякого толку» «спускає» мільярди, а в зоні бойових дій нізащо купити… овочів для борщу. Бійці вимушені відривати від діток останні копійки, щоб води собі купити…
Днями в ЗМІ промелькнуло пояснення радника міністра оборони Юрія Повха, чому повільно освоюються гроші, виділені з державної казни їхньому відомству. Виявляється, багато коштів спрямовується на ремонт і відновлення техніки, а оплата за це здійснюється після виконання робіт.
Спробуй звинуватити когось у тому, що щось тут не правильно. Але кожному, хто хоч трохи має справу з виробництвом, відомо, яка то широка «лазівка» - ремонтні роботи за не власні гроші – для розкрадання тих грошей. Особливо у нашій корупційно-хабарницькій державі.
А скільки вже «пережоване» на найвищому рівні про бюрократичні тендери при закупівлях військової техніки, спорядження, інших товарів? З пояснення радника міністра оборони та схема досі існує, деякі тендери тривають до 90 днів… Не озвучено тільки головного: бо там закладені схеми «відкатів», тому й живучі ті тендери.
Невже й такі загальновідомі речі є несподіваною новиною для прем’єр-міністра, аж ніяк не новачка у найвищих структурах влади: багаторічного народного депутата, колишнього голови Нацбанку і Верховної Ради, колишнього міністра закордонних справ? Який ще більший досвід в державному управлінні потрібен був прем’єр-міністру Яценюку, щоб швидко, а не через півроку, розгледіти, як злочинно зникають десь бюджетні кошти, виділені на армію? І зрозуміти, що туди, при існуючих там порядках, скільки не давай, «толку не буде ніякого»?
Після обрання Порошенка президентом, багато хто сподівався, що він запропонує парламенту проголосувати за більш ефективного керівника уряду. Але, напевно, тут доцільна народна приказка: «Яке їхало, таке й зустріло…». А в результаті триває страшний, кровавий безлад в державі.
«Тіньової» економіки їм мало, і вони кинулися заробляти на крові і смертях наших бійців
Мабуть, мало для кого є секретом, що в зоні АТО державні і «помазані» бізнесмени ухитряються добряче заробляти на військових поставках. Але те, про що я прочитав у газеті «Дзеркало тижня» від 6 вересня ц.р., взагалі не вкладається в голові. Вдумаймося, що пише Дмитро Мєндєлєєв у статті «Тінь» війни. Держава наживається на крові бійців, торгаші заробляють на патріотизмі громадян» (цитую мовою оригіналу): «Так, по данным на первое полугодие, только в 2014 г. государственной фирмой «Укринмаш» на внутреннем рынке были проданы 39900 автоматов АКМ (калибр 7,62мм), 1237 гранатометов РПГ-7В, почти п’ять тисяч авиационных ракет, 60 протитанковых ракетних комплексов «Фагот». Еще одно государственное предприятие «Промоборонэкспорт» продало на внутреннем рынке десять БТР-70, предприятие «Спецтехноэкспорт» - 23 беспилотника «Рейс». Перечень продавцов и «товаров» достаточно длинный».
І автор публікації, і я ставимо запитання: кому в Україні продана армійська зброя? Ще й тоді, коли її катастрофічно не вистачає нашим бійцям на сході країни. Коли керівники держави навколішки падають перед керівниками країн світу і вимолюють у них, щоб продали зброю! Врешті, коли наші хлопці з героїчними почуттями в серці, але майже беззбройні, йдуть проти російських танків! Бо протитанкові ракетні комплекси комусь продані.
У статті Дмитра Мєндєлєєва наводяться конкретні факти, як відомий волонтер Світлана Зварич купувала за пожертвувані людьми гроші інженерну техніку, необхідну для розчистки блок-постів і знешкодження мін, для батальйону «Азов» у … посередників Міністерства оборони України. В інших торгашів від воєнного відомств придбала для добровольців військові КамАЗи по 234 тисячі гривень, які стояли на «консервації» в одній з військових частин.
Знайшла Світлана недавно ще одного продавця зовсім новеньких КамАЗів (200-500 км пробігу) по 15 тисяч доларів готівкою, машини треба забирати у військовій частині на Івано-Франківщині.
Один випадок волонтерка називає взагалі вдалим: на заводі «Маяк» купили за без готівку 200 автоматів АКМ і 20 кулеметів. Натомість посередники, що торгували БАТ-2 і ИМП, пропонували здирницькі доларові умови, знаючи, що техніка купується для добровільного батальйону і на пожертви благодійників.
У газеті Світлана помістила фото з військовими машинами, яке так підписала: Ніжин. БАТ-2 Міністерства оборони України. 30 штук. Продаються по 20 тис. долл.
А з нашого господарства забрали для потреб армії безкоштовно 9 КамАЗів і 5 причепів до них, автокран КрАЗ і бензовоз ГАЗ-53. Подібне можуть сказати керівники багатьох інших господарств і підприємств. Коли оголосять військовий стан, що дуже просять окремі «яструбки» від армії і політики, то позабирають з виробництв і від людей все, що облюбують їхні зажерливі очі. Нижчим «патріотам» залишать щось на гулянки, а решту - загребуть до рук «верхи», щоб було з чим тікати за кордон від людського гніву чи новішої влади.
Але це лише припущення, хоча й не безпідставні, а бізнес на крові і смертях наших воїнів, на печальному смутку їхніх родин, зараз бурхливо розвивається. І мимоволі доводиться вірити терористам та сепаратистам, що зброю вони дістають на території України.
Волонтерка Світлана призналася, що для батальйону «Азов» купила у посередників Міноборони 200 автоматів. У межах цього, прикинемо, нехай придбали зброю ще 3-5 добровільні батальйони, що воюють на сході країни. А решта (більш 30 тисяч одиниць) – кому дісталася? Хто і по кому стріляє зараз проданими протитанковими і авіаційними ракетами?
Водночас головний чекіст України 
Валентин Наливайченко рапортує з телеекрана, що порушені справи проти двох сотень громадян за сепаратизм. І жодного слова про продажних міноборонівських казнокрадів і їхніх посередників. Хоча кожен з них завдає шкоди суспільству, напевно, більше, ніж разом узяті оті затримані сепаратисти. Та й навряд чи є серед них хоч один воюючий заклятий сепаратист-терорист. Ті самого Наливайченка можуть захватити, якщо й далі працюватиме не на конкретний результат, а на телевізійну картинку.
Невідомо також, якими важливішими справами займається Генеральна прокуратура на чолі з «найновішим» генеральним, досвідченим сищиком Яремою? Правда, одна «доленосна» для держави справа мені відома: слідчі Генпрокуратури розслідують, чому ТОВ «Земля і воля» не заплатило посередникам Департаменту культури і туризму Чернігівської ОДА взяту «зі стелі» суму за, ніби то, проведення археологічних досліджень біля відомчої залізничної вітки.
Звісно, через такі Справи «генеральним» прокурорам ніколи і вгору глянути, не то щоб займатися розслідуваннями фактів торгівлі зброєю і розкрадання бюджету. Чи, може, вже хтось покараний за те, що бійці в зоні АТО не нагодовані, не захищені бронежилетами і спеціальними шоломами? Врешті – чому не озброєні належним чином?
Від генералів і ультра-патріотичних політиків лунають пропозиції, щоб заборонити писати і показувати по телебаченню про злочинний безлад в державі, і передусім у зоні АТО, мовляв, щоб не грати «на руку» Путіну. 
Але від внутрідержавного бардаку не Путін страждає, а наші хлопці гинуть. І тільки після того, як під Іловайським сотнями трупів землю усипали, нібито, почали розслідувати причини, генералів на допити викликають.
Поблизу передової на сході побували і прем’єр, і президент. Невже воїни не розповіли їм те, що розповідають з екранів телевізорів, в інтерв’ю для газет? Чи вони говорили тільки із завчасно «наміченими» благонадійними?
Як кажуть в народі, не помиляється той, хто нічого не робить. Але я веду мову не про помилки, а про бізнес на людській крові і на осиротілих дітках, батьків яких вбито, може, й через отой бізнес.
Так, війни без жертв не буває. Але й винні є в її виникненні з обох сторін. Так же, як і відповідальні за успіх бойових операцій та боєздатність армії. А насправді, зокрема в Україні, винен один – солдат. І розплачується за все тільки він – власним життям. Ну а державні мужі? Вони в політику граються, як у казино, за портфелі б’ються, вітчизняну економіку дерибанять, людей на бій піднімають захищати їхні посади, ура-патріотичними гаслами суспільство закидають… Одне слово, клопотів у них «під зав’язку», а щось зробити для народу – часу і бажання не вистачає. Та й навіщо напружуватися? Народ давно виголосив на їхню честь тост: «Щоб у вас усе було, і вам за це нічого не було!». Поки що успішно збувається. Останнім часом - дуже високою ціною для суспільства. Ну й що?... Слава Україні!?..
Леонід Яковишин
Герой України, генеральний директор ТОВ «Земля і воля»
