Ума-розуму й за океаном не купиш
Колекція українських ідіотів чи не найбільша в світі
Наївний, вважав, що ніяка нова ідіотія не зможе мене здивувати – стільки різних дивувань пережив. Аж ні – з’являються нові й нові причини і дивуватися, й горювати заодно.
Остання причина, про яку поведу мову, на перший погляд радісна – сам президент Петро Порошенко гордовито порадів: грошовита компанія Саудівської Аравії купила акції українського агрохолдингу «Мрія». «Це перша велика інвестиція після початку агресії 2014 року», – ледь не танцював від радості глава держави.
Мені ж не танцюється й не співається від такої «перемоги» – вити звіром на Місяць хочеться.
Цю «Мрію», засновану в 1992 році, не так давно славили на всю Україну й закордон. Вона зібрала для оренди півтори сотні тисяч гектарів землі у Львівській, Тернопільській, Рівненській, Хмельницькій областях, створила виробничу та інфраструктурну базу. Потім господарі її нахапали в банках до мільярда доларів і чкурнули за кордон – зрозуміло, не з порожніми руками. У 2015 році було оголошено борги «Мрії» в сумі один мільярд сто мільйонів доларів.
Купили ж саудити компанію за 200 мільйонів доларів, але з правом «реконструкції і продажу сільськогосподарських активів – всіх об’єктів інфраструктури, технічного парку, а також компаній, які володіють правом оренди 150 тисяч гектарів землі».
Хочу нагадати, що ініціатори запровадження ринку землі на кожному кроці лементують про головне «щастя» для фермерів, коли вони одержать право продавати землю, – зможуть заставляти матінку-землю в банках для одержання кредиту. У випадку ж із «Мрією», банкіри розщедрилися для земельного магната і без ринку землі, ще й на суму, яка фермерам і в сні не прийде. А що мають від старої й нової угод власники земельних паїв? Про них і слова не сказано. На їхній землі «успішні» орендарі «омільярдилися» і п’ятами накивали. Без участі селян-пайовиків зайдуть на їхню землю й багаті араби.
Хоча, вважаю, що прихід іноземного орендаря – не найгірше. Найважливішим є те, щоб Україна, українські селяни залишалися власниками своєї землі, щоб вона була їхньою годувальницею не на словах, а насправді.
Промайнула в ЗМІ інформація, що ця саудівська компанія й до купівлі «Мрії» вже орендувала 45 тисяч гектарів землі. З якими фінансовими результатами, з якою соціальною відповідальністю перед власниками паїв, з яким розміром орендної плати, на яке щастя селянам сподіватися – утаємничено.
Ще одне дивує. У вказаних вище західних областях, де розросталася протягом 25 років «Мрія», проводить державницьку політику велика низка націонал-патріотичних партій та об’єднань. Як так трапилося, що в них під носом штучно збанкрутував шостий в Україні за банком землі агрохолдинг? Ще й он скільки сотень мільйонів валюти вивів за кордон. А ура-патріоти ж при владі: засідають у парламенті та всіх низових радах, мерії очолюють, у виконавчу владу пролізли. Тепер що, радіють разом з президентом, що на їхню землю приходять араби наводити порядок? А в місцевих патріотів що – клепок у головах не вистачає, чи руки не з того місця виросли, щоб самим успішно господарювати на рідній багатющій землі, зберігши її й для нащадків?..
Втім, думаю, нічого й дивуватися. Звідки пішло масове винищення лісів? З Карпат. 
Львів закуповує списані в Німеччині трамваї, а власну машинобудівну галузь не спромігся модернізувати. Якщо не в США, так хоча б у білорусів повчилися. Та що там це – впоратися зі сміттям розуму й уміння бракує. Тепер величезні гроші витрачають, розвозячи побутовий та виробничий непотріб по всій Україні. І цей перелік недолугості можна продовжувати й продовжувати.
Після Революції гідності багато «вишиванкових» патріотів дорвалися до влади і по інших областях, і в самій столиці – від міністерств до голів обласних та районних адміністрацій. Де вони тепер і який слід залишили після себе? Лише один приклад місцевого рівня, оскільки про вищі рівні більше інформації.
Скажімо, в сусідньому Козелецькому районі представник «вишиванкових» патріотів так керував, що виборці згодом віддали перевагу команді… втікача Миколи Рудьковського. Та швидко виявилось, що поспішили з вибором: посланці вже двох громадських організацій приїжджали до мене, щоб допоміг їм у боротьбі з владним безладом в їхній об’єднаній громаді. Хоч там є й свої націонал-патріотичні угрупування. Та вони, видно, здатні лише на горлопанення та боротьбу з радянськими скелетами.
Що в Україні чи не найбільша в світі колекція владних і політичних ідіотів - не секрет ні для Європи, ні для США. Але ті ідіоти чим далі крокують шляхом «реформ», тим більш цинічно насаджують свою ідіотію всьому населенню. Для конкретного прикладу знову повернуся до «успішної» інвестиції в «Мрію», яку перед цим злочинно для держави й селян пограбовано.
Економічно доведено, що розумне господарювання, починаючи зі ста гектарів орендованої землі, дає можливість одержувати прибутки, в тому числі й на розвиток виробництва та підтримку соціалки. Фермери з невеликими банками землі теж не бідують, на престижні автомашини пересідають. 
Наше господарство на 32 тисячах гектарів землі одержує далеко не одну сотню мільйонів прибутків. Як їх використовуємо – добре відомо не лише в районі, а й в області. І це – без жодної копійки кредитів! Як же можна залізти в мільярдні валютні борги, працюючи на 150 тисячах гектарів родючої землі? Лише закінчений ідіот повірить в якусь поважну причину, не злодійську.
Можливо, багатий іноземний орендар і внесе щось нове в економіку сільськогосподарського виробництва. Але скільки часу мине, поки він оговтається від боргів перед банкірами та іншими кредиторами! Та й що то за інвестор, якого заманили в Україну передусім для витягування з боргової ями господарства банкрута-злодія? Ціна рятівних послуг – 150 тисяч гектарів української землі без ніякого цивілізованого ринку, різних там тендерів, додаткових плат до бюджету тощо.
Радіймо!.. Президент Петро Порошенко наголосив: «Це відкриває шлях для нових масштабних угод!». Тобто, дерибан землі одержує нове дихання?.. Водночас статистика скромно заявила: за перше півріччя дефіцит державного бюджету – майже 10 мільярдів гривень… Інша «радість»: Україна в рейтингу ООН з якості життя опустилася на 89 місце (Росія – 49, Білорусь – 53), у рейтингу кращих країн з’їхала на 69 позицію з 80 можливих… Одну з головних причин такого «успіху» читайте в наступному підзаголовку цієї публікації.
У США літають по благословення і подачки, але аж ніяк не по головне – набуття ума-розуму
Древня народна мудрість вчить: «Людині потрібний розум, а не золото». Бо справді, розум і за золото не купиш, натомість без розуму й золото не принесе щастя.
Керуючись цими народними постулатами, на початку 90-х (не вперше наголошую), я полетів за океан не по золото чи якісь подачки, а щоб набратися уму-розуму й життєвого досвіду од розумних людей, що працюють над збагаченням держави і кожного її громадянина.
Одержана у США наука допомогла й продовжує допомагати нашому господарству розвивати економіку, соціально відповідальну перед державою, громадами й пересічними людьми. На моє переконання, це і є головний базис для побудови заможного й правового суспільства. Без такого базису – тільки коту під хвіст всі гарні лозунги й обіцянки про єврощастя. Така ціна буде й додатковому запису в Конституції України про європейський вектор розвитку.
Якось почув у прямому ефірі запитання телеглядача до відомого 
журналіста Дмитра Гордона, мовляв, як і чим можна об’єднати Схід і Захід України? Відповідь прозвучала відразу: «Економікою, ідеальними умовами життя простих людей, і тоді ніхто не захоче втікати з країни».
Погоджуюся відповіддю, але подумав й про інше. Дмитро Гордон славиться своїми цікавими інтерв’ю зі знаменитостями України та інших країн світу. Але отим містком між Заходом і Сходом України він назвав не своїх зіркових артистів чи розпіарених політичних шоуменів, а практичну економіку. Чого ж тоді знаменитий журналіст не бере інтерв’ю в тих, хто вміло будує економічний місток, поліпшуючи умови життя конкретним простим людям?
Знаю, таких немало в Україні. Звісно, інтерв’ю з ними не викличуть такого захоплення у глядачів, як колишнього захоплення серіалом «Рабиня Ізаура». Натомість навіть найбільш захоплюючі розповіді знаменитостей не вчать людей мислити: як зробити українську економіку успішною, ще й на благо всього суспільства, як гуртом здихатися корупції і невігластва, названого древнім Сократом головним злом. Тобто, «коефіцієнт корисної дії» фахових інтерв’ю з цікавими «зірками» низький для суспільства. Як і низький коефіцієнт від отого безупинного язиколяпання з телеекранів недолугих політиків, державників, експертів, блогерів, прикуплених журналістів, які теж не виконують найважливішого завдання цивілізації – навчати людей мислити.
Таке завдання не я визначив, а відомий американський вчений і винахідник Т.Едісон. А результат невиконання головного завдання цивілізації окреслив сам учасник просвітницької роботи Дмитро Гордон, назвавши український народ «здебільшого дегенеративним», – вироджено-руйнівний.
З проблеми виродження української нації публічно підняв тривогу 
секретар Ради Національної Безпеки й Оборони Олександр Турчинов: «… кількість українців щороку скорочується катастрофічними темпами, і все це в результаті становить реальну загрозу національній безпеці нашої держави». Назвав і причини: близько одного мільйона людей мають наркотичну залежність, ще більше – алкогольну (щорічно помирає 120 тисяч), зменшення народжуваності, старіння нації, працездатні виїжджають в пошуках кращої долі.
В «очищених» Майданом державників на всі невдачі, на всю недолугість є головне виправдання: попередники залишили великі зовнішні борги. Але вони це знали і тоді, коли погоджувалися очолювати післяреволюційні органи влади. Навіщо погоджувалися, якщо не мали розуму й досвіду для виправлення ситуації? Тепер вона ще погіршується.
Знаєте, на початку двохтисячних наше господарство взяло під своє крило геть занедбані, розвалені 13 колишніх колгоспів. Щоб відродити там виробництво, на високий рівень підняти культуру землеробства, змушені були набратися кредитів на … 8 мільйонів доларів. А прибутковість сільськогосподарського виробництва в ті роки була значно нижчою, ніж зараз. Й не бігали тоді за землею, як бігають сучасні грошовиті «хлібопашці». Та наш колектив зумів і виробництво відродити в тих селах, і борги погасити - вже давно обходимося без шкуродерних кредитів.
На щастя, ТОВ «Земля і воля» – не одне таке успішне в Україні. Немало наших співвітчизників вчаться мислити й розуму набиратися в світових світил і стримують вітчизняну економіку від повного руйнування. А от владні чиновники та політики за іншою «наукою» за океан і в Європу літають: за подачками та політичними підтримками й захистом, а то й клянчити посаду – управління ж бо в Україні зовнішнє, від друзів-партнерів.
Не так давно почув і від Києва зацікавленість досвідом успішної практичної економіки. 
До нас звернувся представник центральної газети «Урядовий кур’єр» з пропозицією опублікувати статтю на всю газетну шпальту про успішну, соціально відповідальну економіку нашого господарства. І пояснив, що додатковий тираж газети з таким матеріалом буде поширений у Донецькій і Луганській областях, оскільки це спільний проект газети «Урядовий кур’єр» і Міністерства оборони України.
На перший погляд, проект нормальний, потрібний, але за його виконання повинно заплатити 12 тисяч гривень… наше господарство.
Ми могли б знайти 12 тисяч. Та, вважаю, що ту суму краще віддати комусь із нужденних, передусім на лікування – таких прохань дуже багато. А держава, яка допускає неміряне розкрадання бюджету й інших багатств країни, може й сама профінансувати потрібний проект. Адже знаходять гроші навіть на цинічне, ідіотичне фінансування брехливих, безвідповідальних партій… Не кажу вже про інше марнотратство народних грошей.
За Конституцією всі гілки влади – народні, а насправді – здирницькі стосовно свого народу. І ні нові вибори, ні революції гідності не перебудовують «рідну» владу на конституційну. Бо сама влада тішиться народною мудрістю: «Вівці ніколи не об’єднаються проти вовків». Хіба що допоможуть «пастухам» прогнати одних, а на їхнє місце запустити інших хижаків. Тому й бажання немає кричати: «Слава вівцям!»
Леонід ЯКОВИШИН, Герой України, генеральний директор ТОВ «Земля і воля»
