Українські селяни терплячі, але не безкінечно
Близько до царя – близько до смерті
Про цю народну мудрість, що колись випадково вичитав, пригадав недавно. Один з моїх київських друзів переконливо радив мені вступити в президентську партію, мовляв, і на місцевих виборах вона здобуде перемогу, після чого відкриє перед своїми партійцями широкі двері у владні кабінети та бізнес. Я йому відповів, що після КПРС - в жодну партію не вступав і не збираюся вступати. Та й перше членство було вимушене – інакше б не призначили на посаду керівника високої номенклатури. Але тоді якось не задумувався над тим, що закладено в отій народній мудрості. Тепер і читачів повертаю обличчям до неї: КПРС не тільки близько стояла до «царя», вона з ним злилась в одне ціле. Що з того вийшло? Давно немає ні партійного «царя», ні самої КПРС.
На жаль, не прислухалися до народної мудрості всі царі-незалежники і їхні партії. Скажімо, як тільки СДПУ Медведчука наблизилась впритул до Кучми, невдовзі й до клінічної смерті дійшла. Така ж доля, і навіть гірша, спіткала інші партії, що теж стали близько до царя – За ЄДУ, НДПУ, Озиме покоління, Наша Україна, Соціалістична, Народна, БЮТ, Партія регіонів… Невже, хтось сподівається, що Блок Петра Порошенка – виняток з того, що помітили наші пращури?
Звісно, президентський БПП на виборах 25 жовтня може набрати найбільше голосів, але згадаймо останню «царську» Партію регіонів… Правда, тепер вона відроджується в Опозиційному блоці, чув, що й прихильники є у нашому Бобровицькому районі. Її дорогі біг-борди красуються по населених пунктах з обіцянками, що аж душу перевертають, сльозу радості видавлюють! Нагадати, з якими лозунгами вели Януковича в президенти перефарбовані в опозиційний блок колишні члени 
Партії регіоналів – «Україна для людей», «Молоді – упевнене майбутнє»?
Повірили, проголосували за «надію нації, а її верхівка грошей накрала і втекла, залишивши Україну(ні, не для людей) для … не менш зажерливих, ніж вони. Правда, хто менше збагатився, той залишився «з людьми», тепер годує зраджений ними ж народ новими «задушевними» лозунгами про розквіт України, якщо люди проголосують за Опозиційний блок. Але ж його поводирі й рядові вже були у владі під знаменами правлячої партії . І до якого упевненого майбутнього вони привела молодь? Що, один Янукович винен? А з якою метою всі інші соратники побігли під його знамена? Щоб одержати доступ до владного корита?
Хтось мудрий колись сказав: людської брехні не переслухати. Але той мудрець, вочевидь, навіть уявлення не мав про українських політиків, які не просто видумують якісь брехні, а становлять їх на промислове виробництво. Неабияким стимулом для розквіту цієї «індустрії» стало нове законодавство про місцеві вибори, котрі неможливо проводити без партій, бо тільки вони одержали право на висування кандидатів у місцеві депутати.
Тут знову повертаюся до порад мого столичного друга: висування працівників нашого господарства за списками Блоку Петра Порошенка, напевно, було б більш результативним, ніж від якихось інших партій. Але ж мова йде про здоровий глузд і досить серйозну справу – вибори. Для їх проведення з якісними результатами потрібні якісні й інструменти, а не одноразові штучні. Що важливо – цього вимагають навіть наші терплячі селяни.
Вір своїм очам, а не чужим словам
Моя «права рука» на виробництві Валентина Чернякова повернулася з Пісок, де брала участь у святкуванні Дня села, і з подивом розповіла, як з десяток простих жіночок обступили неї і аж ультимативно сказали: якщо не можна проводити вибори без партій, то чому не створите сільську партію для постійного реального захисту селян? А то, мовляв, записалося на вибори багато партій, а вибрати якусь одну для голосування дуже важко, бо одні вже по кілька назв змінили, щоб кожного разу по новому брехати, а інші – невідомо з якої Галактики прилетіли.
По правді сказати, мене теж неабияк здивувала ця розповідь. Бо ті невтомні трудівниці села ще признались, що їхній терпець може урватися. І не стільки через «рекордне» зубожіння від євро-влади, як через дикий безлад в політиці, й циркові вистави в парламенті та уряді.
І це каже найбільш терплячий клас суспільства! Нині, дуже модним став термін «українська нація». А я б виділив у окрему націю українське селянство. Як відомо, слово «нація» походить від латині і означає – народ, плем’я. А наші селяни – то і є окремий народ: з унікальною працьовитістю, невибагливістю, терплячістю, умінням вижити в найскладніших, часом нелюдських умовах. Селяни винесли на собі більшовицькі перевороти, війні і голодомори, більшовицько-комуністично- незалежницькі реформи, дали розбагатіти багатьом «зальотним» агрохолдингам, і далі тримають їх на своїй шиї. Та, виявляється, і в них терпіння не безкінечне. І вимагають у нас, своїх орендарів, щоб врешті-решт об’єдналися в свою партію, для свого захисту, для формування своєї влади на місцях, оскільки вони давно переконалися, що в Києві, та навіть області – не до села. Хоча обдирати селян і брехати їм про якийсь захист не забувають.
Я проаналізував партії, що найбільше горлають перед виборами про захист селян. І лише в діяльності однієї знайшов раціональне зерно. Це – Аграрна партія України, що давно створена, і не була близько біля царя. Та найголовніше, на мій погляд, що ця партія не лозунгами, а конкретними справами своїх членів і симпатиків формує в людей повагу до себе і рідної землі. Над цією проблемою давно успішно працює й наше господарство «Земля і воля».
Що головне в тому формуванні поваги? Поясню конкретним прикладом: зараз на збиранні кукурудзи в наших механізаторів, можна сказати, європейська зарплата, вони працюють на кращій світовій техніці, забезпечені житлом (багатьом господарство виділило безплатно квартири з усією сантехнікою, і далі 
продовжується житлове будівництво), в кінці року – солідна 13-та зарплата, забезпечені зерном за пільговими цінами для домашнього господарства, надаються соціальні допомоги і безвідсоткові кредити та багато іншого. Скажіть, так забезпечений сільський трудівник може відчувати повагу до себе, до землі, з роботи на якій формується його родині достаток? Думаю, читачі самі дадуть відповідь. Саме такими прикладами може похвалитися переважна більшість членів Аграрної партії. Їх було б ще більше, якби з дороги сільгоспвиробників були прибрані корупційно-бюрократичні перепони, що не просто заважають нормально працювати на розвиток і достаток, а створюють нестерпні «ходіння по муках». Особисто з цим неодноразово зіштовхувався. І відчув, що в одиночку ой як важко боротися з цим страшним суспільним злом. Знаю, що в Аграрній партіє вже є певний досвід юридично-пробивного захисту сільгоспвиробників. З новими силами партія примножить і розширить той досвід.
Останнім часом по всій Україні почастішали випадки загарбання обманно-підкупним шляхом земельних паїв заїжджими новоявленими «хлібопашцями». Їхнє завдання – зібрати якнайбільше тієї землі, щоб потім заробити свої мільйони на перепродажі корпоративних прав на чужу землю. А що від такої їхньої діяльності розвалюються цілісні невеликі господарства, люди залишаються без роботи, а села – без бюджету та соціальної підтримки, - у землезагарбників від того, як кажуть в народі, за вухом не свербить.
Є такі приклади і в Бобровицькому районі. Я став був на захист невеликого господарства, «підняв на ноги» губернатора та керівників обласних силових структур. Щось вони там відреагували, водночас розводять руками, мовляв, міжгосподарські спори. Але які наслідки бувають від таких спорів? Й до крові доходить, навіть із смертельними наслідками – є вже такі приклади по Україні.
Якщо аграрії об’єднаються навколо своєї партії і створять міцний кулак, то й найбагатший земельний олігарх не ризикне господарювати в наших селах і районах, як у себе в маєтках. Бо не він господар землі, він лише вибудував для себе право розпоряджатися орендованою землею селян на свій розсуд. І районна влада для нього – не влада. Та й та, найчастіше, і не відає, що то за агрохолдинець залетів у район, бо сам він десь в офшорах сидить. Аграрна партія – всеукраїнська, в неї більші доступи до «законспірованих» землемільярдерів.
Запит свідомих селян на об’єднання навколо своєї партії колектив «Землі і волі» приймає, і всіх інших селян закликає: на виборах вірте своїм очам, а не брехливим словам новоспечених і реставровано-перефарбованих політиків, що вміють лише брехати і без толку кричати. Придивіться і серцем відчуйте, чи хоч на копійку поліпшується ваше життя від того лементу з телеекранів, від тих обіцянок, що на кожні вибори придумуються нові? А насправді то всіх годує матінка-земля. І належить вона поки-що селянам, хоч і формально. Але те «формальне» можна виправити на «реальне». Та намітився провладний курс на позбавлення селян і формального права на землю. І якщо селянство не пройметься цією загрозою і не об’єднається для захисту від неї, - буде біда. Прийдешні покоління проклянуть нас, оскільки їм доведеться жити в Україні, але не як господарі на своїй землі, а як наймити в чужих землевласників. До цього йде. У всьому ж світі поважають господарів землі, а не тих, хто її розтринькав. До таких інше ставлення. Яке саме – самі здогадайтеся.
Леонід Яковишин
Герой України, генеральний директор ТОВ «Земля і воля»
