Наука від бджіл: Коли бджолина сімя складається з великої кількості трутнів (живуть за рахунок робочих бджіл), це говорить про те, що матка втратила свої корисні здібності – її треба міняти. Часто робочі бджоли самі позбавляються від трутнів.
Вибираємо не захисників, а зашморг собі на шию
У людському суспільстві, як і в бджолиній сімї, є своя матка – обраний виборцями глава держави. Щоб він правильно управляв країною на користь всього суспільства, народ обирає своїх захисників – народних депутатів, які повинні приймати правильні закони й контролювати їх виконання.
Тобто, люди, на відміну від бджіл, живуть не тільки за природними, а й за писаними законами, – більш цивілізовано. Але це можна сказати про справді цивілізоване суспільство. А стосовно нашого, українського?..
Не відкрию нову Америку, якщо скажу, що нашій спільноті бракує не лише глибокого розуму, а й елементарного глузду. Бо треба ще пошукати в світі країну, де народ так терпляче, як в Україні, годує величезну армію політико-владних «трутнів». Та що там інші країни – он маленькі бджілки, не наділені людським розумом, й ті вчасно відчувають загрозу від збільшення трутнів, й своїми силами виганяють їх з вулика. А здорові, досить вгодовані українці, понатягували на себе вишиванки й чекають, щоб європейці з американцями вигнали з України «трутнів», разом з «маткою», котра явно втратила свої корисні здібності.
Про перенасичення українського суспільства «трутнями» не я перший піднімаю тривогу. Й докази цього не зі стелі беру, а лише систематизую їх, виставляючи головні на передній план, додаючи й свої.
Почну з найближчих до нас «трутнів» – нами обраних народних депутатів. У нинішньому скликанні їх менше, ніж 450, що передбачено Конституцією, - немає представників Криму і непідконтрольних територій Донецької та Луганської областей. Одначе на своє утримання наші обранці збільшили витрати більш як на півмільярда гривень, довівши загальну суму майже до двох мільярдів. Лише на здійснення законодавчої діяльності на цей рік заплановано зростання бюджетних видатків на…272 мільйони гривень. І, боюся, це не межа. Передбачене й преміювання за цю роботу на загальну суму в сто мільйонів. До речі, на пільгове кредитування житла по всій Україні закладено в бюджет всього 90 мільйонів. Соціальні виплати для депутатів – 211 мільйонів гривень. Для народних «захисників» встановлена офіційна 42-денна відпустка, додатково протягом двох місяців мають можливість неофіційно відпочивати. Вільний робочий графік на пленарних засіданнях і в комітетах: хоче – йде, хоче – не йде. В структурах парламенту працює майже чотири з половиною тисячі фахівців. О, армія!
Проте найбільше непокоять результати роботи цієї «армії». Наведу кілька прикладів. Скажімо, до законопроекту про судову реформу було внесено майже п’ять тисяч поправок. Про що це свідчить? Що той законопроект писав якийсь неук на коліні? У сесійній же залі на пленарному засіданні нікому було голосувати за численні поправки. Відчуваю, подібна доля чекає й на закон про Антикорупційний суд, до проекту якого внесено більше двох тисяч поправок.
Якось натрапив і на таку парламентську статистику: із сотні 
законопроектів, поданих до парламенту протягом двох місяців, 57 з них отримали негативні висновки відповідної експертної комісії. Цікаві й причини: юридична недосконалість, входження в суперечність з іншими актами та просто відсутність потреби у прийнятті таких законів. І за таку законотворчість – в рази збільшені зарплати та премії, соціальні витрати й низка інших благ?
Уявити страшно, якби з такою відповідальністю працювали хлібороби, інженери та рядові трудівники промисловості й будівництва, колективи атомних і теплових електростанцій, транспортники, льотчики, пожежники і ціла низка представників інших галузей! Чому дозволяють собі так безвідповідально ставитись до виконання своїх обов’язків ті, кого ми найняли суспільством на роботу, забезпечили зарплатою та пільгами, про які переважна більшість роботодавців-виборців і не мріє? Оскільки не прийнято жодного закону, який би забезпечив реальне поліпшення добробуту пересічних виборців. Кому депутати служать? Кого захищають? Може, нехай тільки ті й голосують за них на наступних виборах?..
Для демонстрації своєї бурхливої діяльності депутати займаються безглуздою, нікому не потрібною об’ємною писаниною, витрачаючи сотні тонн дорогого імпортного паперу. Здебільшого на кількасот сторінках пишуть те, що можна робити згідно з новим майбутнім законом. А як на мене, достатньо було б написати на одному листочку лише перелік заборон, що не можна робити в рамках відповідного закону. Наскільки тоді зменшиться законописарчуків? Скільки зекономиться трудових та матеріальних ресурсів, бюджетних грошей? Та й контролювати такі закони значно простіше й ефективніше, ніж громіздкі, ще й завуальовані. Недаремно прижилася практика, коли депутати взагалі не читають законопроекти перед голосуванням за них. А до перевірки дотримання вимог багатотомних законодавчих видань руки не доходять. Набагато легше й пам’ятніше для виборців щось прокричати з трибуни парламенту чи на якомусь телеканалі.
Народні захисники не просто забули, а й не починали контролювати роботу уряду, склад якого затверджує Верховна Рада, ще й сформованого згідно із квотами парламентських партій. 
Потім дуже дивно чути від депутатів соковите невдоволення Кабміном. Насправді ж, невдоволеними повинні бути передусім своєю роботою. Але замість самооцінки, вони вміло піаряться. Час від часу й сльозу пускають: нічого не можна вдіяти з урядом. В такій ситуації вихід один – відмовитися дружно від мандатів. Але такий цивілізований фінал – не для наших депутатів. Та й навіщо їм самопожертва? Населення саме садовить «золотих» обранців на свою шию й не помічає, як затягується зашморг – фінансовий і правовий.
Розперло за воєнні роки кадрами й фінансами сам Кабінет Міністрів. Видатки на утримання збільшили на 327 мільйонів, довівши їх до півтора мільярда гривень. На фінансування державної аудиторської служби добавили на цей рік 84 мільйони. А от на державне агентство електронного управління зрізали видатки майже на сто мільйонів.
Хто їздить по Києву, той не може не помітити на бульварі Лесі Українки гігантське приміщення Центральної виборчої комісії. Там протирають штани й коротенькі спіднички сотні державників. Якось один мудрий, справді європизований чоловік сказав, що сучасне електронне управління в складі десятка операторів може цілком замінити увесь громіздкий штат ЦВК. Але уряд не поспішає запроваджувати прогрес у виконавчій структурі, видно, при ручному управлінні простіше фальсифікувати результати всього господарювання, а також – результати виборів.
Ще в одну центральну виконавчу структуру перетворилася Адміністрація Президента. Для роботи апарату в головному офісі, що на Банковій, з бюджету виділяється мільярд гривень. Додаткові видатки в сумі два з половиною мільярда йдуть на потреби Державного управління справами при президенті України (ДУС).
Уявімо й штат чиновників усіх відгалужень законодавчої й виконавчої гілок влади!.. Небувало розрослася армія правоохоронців, що вже більша, ніж Збройні Сили. А от наводити лад в країні, повертати «промайданені» території – нікому. Лідери, підлідери й задолизна свита позасідали в телестудіях, звідти й борються з економічним та правовим безладом і … 
воюють з Путіним.
Десь прочитав, що в Японії (проживає 126 мільйонів людей) чиновників вдесятеро менше, ніж в Україні з 40-мільйонним населенням. Ні в яке порівняння не йде наша вітчизняна економіка з японською.
Плачевно виглядають такі порівняння з великою кількістю й інших країн. Може, всією українською громадою впасти до ніг нових євро-американських хазяїв, щоб у вимоги для надання чергової фінансової позики увели норму про збільшення емігрантів-заробітчан з числа українських чиновників? І міжнародні кредити не так розкрадатимуться, й фінансовий зашморг на шиях українців значно послабшає. Самі ж «робочі бджоли», видно, не здатні звільнитися від владних «трутнів».
До речі, бджолині сімї не можуть існувати взагалі без трутнів, оскільки ті запліднюють бджіл. Але цей процес, навіть без писаної Конституції, врегульований – не дозволяє перенасичення сімей трутнями. В українському ж людському суспільстві такий процес взагалі безконтрольний: владно-політичні «трутні», видно, не здатні на відтворення населення, і воно катастрофічно зменшується. Зате плоди людської праці пожирають більш зажерливо, ніж трутні в бджолиних сім’ях.
Суспільство із зламаними мізками
Народні афоризми часів радянщини «замилені очі», «запудрені мізки» втрачають гостроту в сучасному українському суспільстві. В розмовній мові з’явився новий афоризм: народ із зламаними мізками.
Пригадаймо, як люди реагують на безлад у певному місці: «Тут і чорт ногу зламає». А в нашій державно-суспільній ідіотії, справді, можна не лише ногу, а й мізки зламати. І вони, ті мізки, ламаються. Часом й масово. Оскільки лише перед зламаними мізками можна безкарно витворяти те, що витворяють наші депутати й урядовці. Собі давно забезпечили життєві євро стандарти, а державу опустили на 133 місце (з 155 можливих) у рейтингу найщасливіших країн світу. Нижче – Конго, Судан, Танзанія. Вище – Росія (50), Казахстан (61), Білорусь (68). Визначався рейтинг за такими критеріями: рівень внутрішнього валового продукту на душу населення, рівень соцполітики, свобода слова, рівень корупції та тривалість життя людей. Чому ж таке ганебне місце? Адже Україна одна з найбагатших країн світу на земельні, підземельні й трудові ресурси. Успішно освоюються в країні внутрішні й зовнішні передові виробничі та наукові технології з нормальними результатами. На жаль, те краще не стало основою діяльності уряду, тож недостатньо впливає на розвиток всієї вітчизняної економіки, від чого й африкансько-низькій рівень життя простого народу. Існують й інші причини, дві з них назвав президент Німеччини Штайнмаєр в ході недавнього візиту в Україну: корупція і агресивний ізоляціоністський націоналізм. Та хіба тільки він про це сказав? Маю на увазі зарубіжних партнерів. Але для людей із зламаними мізками подібні застороги – як горохом об стінку.
Скажімо, українське суспільство спокійно сприйняло повідомлення про мільйонні місячні зарплати чиновникам 
«Нафтогазу». Днями вони цинічно похизувалися на весь світ мільйонними премії за те, що, нібито, виграли суд у російського Газпрому. Але виграні мільярди не надійшли в Україну, а премії вже реальні. Та й невідомо ще, у що може обернутися той виграш.
З ефективністю «Нафтогазу» взагалі дивна ситуація, про що невпинно говорять фахові й суспільні експерти. Та й простому народу є над чим задуматися. Населенню й виробництву підняли ціну на газ до світових висот, після чого більше половини жителів не в змозі платити за газ і всю комуналку, розорюються й підприємства, – й за це державним газівникам мільйонні зарплати та премії?
Не здивуюся, коли зарплати-премії з мільйонних розростуться до кілька мільйонних. Адже всесильний регулятор від президента вже заявив, що очікується зростання ціни на газ для населення на 60 - 70 відсотків. Як казав герой однієї кінокомедії: «Ну, не ідіоти!?»
Колись нинішні керманичі, перебуваючи в опозиції до тодішньої влади, на кожному телешоу розповідали, що для потреб населення вистачить свого газу за низькою ціною. Куди тепер вони поділи той вітчизняний дешевий газ? Більше того, лізуть своїми безсовісними мордами в телеекрани, щоб новою безбожною брехнею «ощасливити» український народ: мовляв, могло бути й гірше. І навіть звинуватити: «… якби відразу пристали на умови МФВ, то наступний ціновий удар був би пом’якшуючий – 10-15 відсотків. Тобто, народ уже давно платив би за газ чи не найвищу ціну.
Та навіть після того, як низка непродажних журналістів та фахівців гостро розкритикувала таку антинародну державну практику, самому народу те по-барабану. Як по-барабану й багато інших суспільних «художеств».
Якось почув з телеекрану цікаву репліку: за вкрадений з грядки огірок господар може й до смерті забити злодія, а казнокраду руки цілуватиме, якщо він за вкрадені в держави мільярди купить м’яча і подарує його школі.
Далі коментувати не стану. Думайте й лікуйте зламані мізки. Може, нарешті там оживе розум і непідкупна гідність?
Леонід Яковишин
Герой України, генеральний директор ТОВ «Земля і воля»
