Софіївський сільський голова Микола Бузина особисто запрошував жителів Вишневого, що входить до очолюваної ним сільради, прийти на захід, який організовувала Носівська районна організація ветеранів. Розповідав, що й концерт ансамблю «Горлиця» привезуть, і скарги на районні служби занотують…
Молодий голова має авторитет в земляків, але своє запрошення «підсилив» ще одним аргументом: у село приїде колишній голова колгоспу Іван Васильович Чорнозуб. Це й виявилося головною причиною того, що на захід районної організації прийшли не тільки 12 з 14 наявних мешканців, а й з’їхались звідусіль представники трьох поколінь. І всі потім заявляли, що йдуть в центр села на зустріч з Чорнозубом.
- Авторитет Чорнозуба у всіх трьох бригадних селах був очевидний, - згадував Микола Петрович. – У районі тоді деякі колгоспи ще більше славилися своїми виробничими показниками, ніж «Рассвет», але щоб колгоспники так щиро поважали і любили свого голову – це тільки в хазяйстві Чорнозуба. І недавно побачив , якою легендою для Вишневого став Василь Іванович, порадів за прекрасного керівника, заодно і за людей з високими моральними генами.
Сам Василь Іванович признався, що давно так не розчулювався, як на тій зустрічі. Радів зі сльозами на очах, бо люди його не забули, навіть представники вже третього покоління. Та найбільше душевного тепла викликало те, що колишні його колгоспники не розгубили у суспільних «водокрутах» почуття любові до рідного села і щирої гостинності. Це і дітям та внукам своїм передали.
Після офіційного заходу районної ради ветеранів і обіймів з Чорнозубом, як і годиться, накрили стіл. Приїжджі з району розповідали, що вони побували в гостях ніби в якоїсь однієї родини. Пригощав і наливав кожен своїм, але і під час застілля головною фігурою був колишній голова. Він же й до спогадів спонукав.
Показав газету 23-річної давності з фото трудівників села. Першою підхопилася Валентина Якубчак:
- Ой, та тут же моя мама, яка ще молода! – ближче підсіла до Василя Івановича, - І батько на цій фотокарточці… От би їм показати…
Немає їх уже в живих. Дочка після школи виїхала була в Київ, непогано влаштувалася, а коли батьки заслабли, повернулася в рідне село, доглянула рідних і похоронила. У столицю вже не повернулася.
А з яким сміхом згадували, як голова колгоспу привчав чоловіків-механізаторів до колгоспної лазні. В диковинкою тоді була в селі така побутова розкіш, милися здебільшого у ночвах і ставках. Чорнозуб дав команду будівельникам спорудити лазню, але в перший день її відкриття виявив бажання помитися лише один чоловік. Тоді голова сам роздягнувся і повів за собою багатьох чоловіків. Потім жінки дякували Василю Івановичу, що «окультурив» їхніх чоловіків, навіть у жнива поверталися додому вимитими. І жінкам менше клопоту.
А Чорнозуб сидів за столом і гадав: чи згадають, як він на буряках одного разу театралізовану сценку зіграв і зняв серйозну напругу? Навіть у районі довідались. Згадали й на зустрічі.
Було то на другий рік головування. Через недогляд агрономії одна бурякова площа заросла бур’янами і значно затрудняла та уповільнювала темпи проривки рослин, а оплата однакова - як на чистіших рядках, так і на забур’янених. На другий чи третій день такого сапування жінки застрайкували. До них поїхав голова і на власні очі та вуха переконався, що «дівчата налаштовані серйозно». Тоді він піднявся на пагорбок, розкинув широко свої руки і звернувся до жінок словами 
Спочатку жінки розреготалися, де й поділася їхня злість, але швидко пригадали і причину протесту.
- Добавляю по 25 копійок, і по руках, - уже до неба підняв руки Чорнозуб. А про себе подумав, що треба «попрацювати» з економістом, щоб відмовився від шаблонних розцінок в оплаті праці.
Василь Іванович прийшов у колгосп з посади головного ветеринарного лікаря району, перший секретар райкому Віра Сотниченко умовила на один рік. Погодився, хоча перед цим шість разів відмовлявся від пропозицій стосовно інших колгоспів. У «Рассвете» теж не все благополучно - голови мінялися ледь не кожного року, лише Іван Муха протримався три роки. Був і рекордсмен – 7 місяців головував, а потім сп’яну таке вткнув, що «прославився» на весь район. Одне слово, якийсь «проклятий» колгосп, а Чорнозубу він сподобався найбільше з усіх раніше пропонованих. Він тут бував і помітив у людей особливу хазяйновиту «жилку», передусім у Вишневому: у кожному дворі тримали багато домашньої худоби і птиці. Один з попередників Чорнозуба це по-своєму розцінив: виніс тваринницьку ферму кілометрів за три від села, мовляв, щоб не крали фураж. Але крім додаткових господарських затрат і незручностей для тваринників, більше нічого не добився. Виправляти «безглуздість» довелося Василю Івановичу. А створену у Вишневому вівчарню «контролери» з Чернігівського обкому партії назвали «школою передового досвіду» для всієї області.
Тобто, не розікрали її, а зробили зразково. У Чорнозуба був свій метод боротьби з крадіжками – не стільки покараннями, як вихованням. Особливо ефективно діяв на крадіїв народний гумор голови колгоспу. Він лунав і на зустрічі.
Чоловік уже не міг стримати сліз від душевних спогадів. Признався, що як дитя розревівся, коли Олександра Горова підвела до нього велике своє сімейство, щоб разом подякувати йому за увагу до батьків, на жаль, уже покійних – Василя Степановича і Ганну Олександрівну, що працювали в колгоспі на різних роботах.
Розчулив колишнього голову і Микола Яценко душевними подяками за науку, тепер він успішний фермер.
Григорій Войток
