У Прилуках відкрився дім для мрійників.
У напівпітьмі переповненого залу в Прилуках спалювали книги... Палили шедеври світової літератури, великих філософів і мислителів з єдиною ціллю: зігрітися! Хоча б на годину-другу отримати тепло від тліючих фоліантів – велика розкіш, коли постійно холодно, на вулиці війна, а душа й тіло прагнуть лише одного: щоб стало тепліше. Такий сюжет вистави Амелі Нотомб «Пальне», показаної на відкритті фестивалю «Мрій-Дім» у Прилуках театром з грузинського міста Горі. Якщо старшому поколінню це місто добре відоме тим, що в ньому народився колишній радянський вождь-диктатор Йосип Сталін, то молоді прилучани тепер знають Горі за його цікавим драматичним театром ім. Г. Еріставі. «Сталін є потужним брендом нашого міста», - хваляться горійські гості. Дійсно, в часи, коли і Горі, й Прилуки були однією державою, це невелике місто на Кавказі було відоме чи не кожному школяреві. Тепер багато чого змінилося і в суспільстві, і в політичному устрої. Та духовність, як і раніше, об’єднує міста й держави, бо в усі часи вона була важливішою за політику.
Кажуть, мова мистецтва перекладу не потребує. Ці слова, як найточніше передають, так би мовити, взаємостосунки сцени і залу під час спектаклю. Причому, в найпрямішому значенні: «Пальне» йшло у Прилуках грузинською мовою. Вистава закордонного театру для Прилук – рідкість. А ще й іноземною, з субтитрами, – узагалі дивина! Тому зрозуміло, що режисер горійського театру Сосо Немсадзе надзвичайно хвилювався перед початком спектаклю (який до того ж, був прем’єрним!), і навіть відмовився дати інтерв’ю. Та побоювання виявилися марними: прилуцькі глядачі приймали артистів тепло і захопливо. Тож чи так вже й важливе значення слів для виявлення людських емоцій, слабкостей і пороків, для розуміння того, як війна змінює цінності людські, оголює душу, викривлює почуття...
Кожному – за здібностями і талантом
Якщо ж говорити про сам фестиваль, то, власне, вся його сутність вмістилася у назві. «Мрій-Дім» об’єднав під своїм дахом тих, хто вміє й любить мріяти: молодих акторів, режисерів, сценаристів, кінематографістів, журналістів. А ще подарував їм надію на здійснення мрії – бо та, як відомо, матеріальна: якщо довго мріяти і йти до мети, то вона обовязково здійсниться. Тож прилуцький фестиваль дає змогу талановитій українській молоді бути почутою й побаченою, і звісно ж, оціненою за талантом. Найголовніше ж - «Мрій-Дім» відкриває перед своїми учасниками широкі перспективи: українські діячі мистецтв та викладачі мистецьких вузів приїздять на фестиваль, аби побачити молоді таланти, познайомитися з обдарованими юнаками і дівчатами, запросити їх на навчання, запропонувати співпрацю.
- Нині є багато фестивалів і конкурсів, де можна заплатити гроші й отримати лауреатство, - каже меценат Юрій Коптєв, за фінансової підтримки якого цей творчий форум вже вдруге проходить у Прилуках. – Наш «Мрій дім» не такий. Тут головні критерії оцінки – талант, творча обдарованість, хист до мистецтва.
«Мрій-Дім» - один з багатьох культурних благодійних проектів Юрія Коптєва, його великий подарунок землякам. Адже для не розпещених театральними дійствами прилучан цей фестиваль є масштабною мистецькою подією. Упродовж п’яти днів 24-28 квітня жителі та гості Прилук мають змогу дивитися як конкурсні вистави, так і спектаклі професійних українських театрів – гостей фестивалю.
Шлях до гармонії та щастя
- Вам пощастило, що є у вас такий меценат, що він тут народився. Юрій Коптєв любить своє коріння і намагається все зробити, щоб підняти духовність у душах прилучан, - такими словами розпочала нашу розмову народна артистка України Раїса Недашківська, голова журі прилуцького «Мрій-Дому». Чарівна Мавка з «Лісової пісні», царственна Рогнеда з «Ярослава Мудрого», Раїса Степанівна зізнається, що зараз готується грати Хануму на театральній сцені:
- Для мене вже переписали сценарій, - посміхається. – У нас буде не три весілля, як в оригіналі, а цілих пять: українське, російське і три грузинських!
- Раїсо Степанівно, Ви часто буваєте у Прилуках. Чим приваблює наше місто? – запитую.
- У вас відчувається духовність. Прилуцьких людей не переплуєш з іншими – вони відрізняються. Саме духовністю, намаганням розібратися, для чого вони прийшли в цей світ і що людина має зробити в ньому. Ми ж приходимо на секунду, з собою нічого не заберемо, все залишається людям.
У Прилуках є потужний творчий осередок на чолі з огранізатором цього фестивалю Артемом Аніщенком. Він – з тих людей, котрі свято служать мистецтву, служать людям, своєму місту. Просто необхідно, щоб Прилуки мали власний театр, щоб його очолили саме такі люди. Їм можна довірити важливу справу – виховання майбутнього нашої держави. А Україну чекає велике майбутнє, й ми всі маємо їй допомогти. І цей ваш осередок – це те саме стусівське зерно, плодоносне зерно прилучан:
То ж дай мені - дійти і не зотліти,
Дійти - і не зотліти - дай мені!
Дозволь мені, мій вечоровий світе,
Упасти зерням в рідній борозні.
- Сьогодні Ви – головний суддя фестивалю. Якими якостями мають володіти учасники, щоб справити на Вас враження?
- Для мене найголовніше – талант. По-друге, як гласить девіз фестивалю «Золотий вітязь», президентом якого я є, - «За возвишення душі людини, за моральні християнські ідеали». Мистецтво не повинно відображати пороки – це якраз руйнація, розпад. Мистецтво ж має показувати шлях до досконалості, до гармонії. У Лєрмонтова є дивовижний вірш «Когда волнуется желтеющая нива», в якому він говорить, що лише природа може допомогти відчути божественне:
Тогда смиряется души моей тревога,
Тогда расходятся морщины на челе, —
И счастье я могу постигнуть на земле,
И в небесах я вижу бога...
Тарас Шевченко дуже любив Лєрмонтова. І ці поетичні рядки він переосмислив по-своєму, написав:
Жива
Душа поетова святая,
Жива в святих своїх речах,
І ми, читая, оживаєм
І чуєм Бога в небесах.
Оце і є справжнє мистецтво – чути Бога в небесах. Коли співає Євгенія Мірошниченко – ми чуємо Бога в небесах, коли слухаємо Баха, Бетховена, Чайковського, Березовського – чуємо Бога в небесах, коли бачимо живописні полотна Леонардо до Вінчі, Сурикова, Віктора Зарецького – чуємо Бога в небесах. Ось яким має бути мистецтво. Воно повинно підніматися над буденністю і вчити людей, вести їх за собою, вказуючи путь до гармонії і щастя.
Людмила СМИК
