Відкритий лист Прем’єр-міністру України Гройсману В.Б. від голови Новобасанської сільради Левченка В.В., голови Новобиківської сільради Корнобая М.М., голови Білоцерківської сільради Лукяненко Т.М. і голови Веприцької сільради Мурадової О.В. здивував мене передусім тим, що у викладеному там прагненні чотирьох посадовців створити нову адміністративно-територіальну одиницю, зовсім відсутня обґрунтована аргументація, вона замінена пустопорожніми гаслами. Для чого їм особисто потрібна самостійна громада, цілком зрозуміло – покнязювати, вільною земелькою самостійно розпорядитися. А як від цього поліпшиться добробут не однієї тисячі пересічних односельців – лише ідеологічний штам: «…об’єднання громад необхідне для концентрації людських, інфраструктурних, земельних ресурсів, щоб нова адміністративна одиниця стала більш потужною та спроможною», - йдеться у відкритому листі.
Як планують усього того досягати – взагалі не чув, жодного слова немає про це і у відкритому листі. Хоча пам’ятаються перші розумні, фахові рекомендації для цієї реформи: починати об’єднання громад навколо спільних економічно-соціальних проектів. Обома руками за це голосую, оскільки з піввікового досвіду сільського виробничника знаю, що без успішної роботи над проектами розвитку неможливо досягти «більшої потужності та самодостатності», про що мріють «самостійники».
Та й досвід європейських країн показує, що для створення реформованих територіальних громадах потрібне не механічне об’єднання кількох громад в одну, а економічно-соціальне обґрунтування доцільності, виходячи й з кількості населення та його структури. Скажімо, у Польщі на початку адміністративної реформи порахували, що об’єднана може досягти самодостатності з населенням в межах 30 тисяч людей.
Невипадково і в Бобровицькому районі виникла ідея створення єдиної громади з таким же населенням, але це категорично відкидається чотирма сільськими головами. Натомість, в Чернігівській області першу таку створили у Сновську. У обласних же структурах скрупульозно, з розумом порахували й прийшли до висновку, що саме Бобровицька єдина об’єднана громада має всі шанси для того, щоб стати на Чернігівщині найбільш самодостатньою. На цьому наголосили заступник голови Чернігівської обласної держадміністрації Наталія Романова і народний депутат Олег Дмитренко, коли на зборах активу району представляли голову Бобровицької райдержадміністрації Василя Кучерину.
Проте у відкритому листі до прем’єра передусім мене звинувачують у «великому гріху!», що маю «свою зацікавленість в збереженні району, як однієї громади», «… щоб і надалі користуватись землями на свій розсуд».
Цікаво було б почитати від авторів листа, на чий же розсуд, як не на свій і зібраної мною команди, я повинен господарювати на землі? Може, на розсуд Левченка – головного ініціатора окремої громади? Але я пам’ятаю, як він колись господарював на свій розсуд у свидовецькому колгоспі, звідки його погнали, як кажуть в народі, поганою мітлою. І на посаді Новобасанського сільського голови прославився тим, що виписав собі незаконно 12 тисяч гривень премії, за що проти нього ще в 2013 році була порушена кримінальна справа, яку й досі розглядають - колись «корумповані», а тепер «відлюстровані» суди – таке судочинство можливе лише в «євро-Україні». Правда, «безвинного» вироку таки не винесли, а ухвалою Апеляційного суду Чернігівської області залишено вирок Козелецького районного суду від 1 листопада 2016 року , яким 
До таких повчальників записалися й троє інших борців за окреме «князівство», хоча самі ніколи не були успішними господарниками. Тож, видно, й уявлення не мають, як зробити громаду самодостатньою. Зате чітко усвідомлюють необхідність реформ, про що й прем’єру написали вслужливо: «… підтримуємо всі Ваші дії…»
Село Нова Басань, яке хочуть зробити центром об’єднаної громади, до 1959 року було районним центром, де працювали харчокомбінат, цегельний завод, сільгосптехніка, пекарня, філіали ткацької фабрики і молокозаводу. Тепер з «економіки» - одна торгівля. Вікова будівля клубу в аварійному стані, двоповерхове приміщення колишнього колгоспного садка продали, а в садочку при школі не вистачає місць й для половини бажаючих. Багато новобасанців вимушені їздити попутним транспортом на роботу в Бровари і Київ. В сільраді є гроші, одержані за оренду земель запасу і резерву (попередники Левченка чимало зарезервували тієї землі), але тих сотень гектарів скоро не стане – роздають. Після створення самостійної громади невідомо, за який бюджет утримуватимуть новостворену адміністрацію з «міністерствами», освітню, медичну і соціальну структури.
Ще одне порівняння, статистичне: на початку 70-х минулого століття у Бобровицькому районі, до якого приєднали Новобасанський, проживало 76 тисяч людей, тепер – вдвічі з гаком менше, але ініціатори планують повернути Новій Басані районну структуру управління, вже й «портфелі» поділили.
Звісно, я маю певну фінансову вигоду в Бобровицькому районі, в чому мене звинувачують автори відкритого листа. Але та вигода аж ніяк не від якогось міфічного керування районом, а від успішного господарювання на орендованій землі. Причому, взятій в оренду п'ятнадцять років тому на прохання селян, коли тисячі гектарів родючої землі, покинутої напризволяще розваленими колгоспами, заростали бур’янами і чагарниками. Мільйони й мільйони своїх прибутків товариство «Земля і воля» угатило в ту землю, щоб вона забуяла добірними врожаями. Цікаво, де були тоді теперішні «патріоти» району, чому тоді не кидалися захищати землі від господарювання на ній команди Яковишина?
Зараз же, від нашого господарювання ( лише на третині наявних у районі угідь) створено майже півтори тисячі робочих місць з гідною зарплатою, яка два останні роки підвищувалася на 50 відсотків, відповідно зростали й відрахування до бюджету, які є основними в районі. Наше господарство забезпечує (в області визнали) найкращу соціальну відповідальність перед громадами, в яких орендуємо землю, і платимо одну з найвищих у області орендних плат.
Лише на ремонт доріг по району торік витратили 20 мільйонів гривень, у цьому році ця сума потроїться, якщо не більше. 
Он у Кобижчі вже відремонтували капітально дорогу по одній з центральних вулиць, де не один десяток років не проводився ніякий ремонт. Мільйонами обраховується допомога школам, дитячим садкам, іншій соціальці. Робимо перші кроки для запровадження страхової медицини, вже укладені договори з двома провідними медичними закладами Києва для лікування там наших працівників. Допомагаємо й АТОвцям та іншим ветеранам району. Продовжуємо розбудовувати Бобровицю й район своїми виробничими та соціальними об’єктами.
Цей перелік справ на користь громади району можна продовжити. Саме так ми господарюємо на землі «на свій розсуд». Звісно, якби господарювали на розсуд таких, як Левченко і «єже з ним», не було б у Бобровиці такого високорентабельного господарства, як «Земля і воля», з такими великими фінансовими можливостями для трудового колективу, пайовиків землі і району в цілому. Не даремно ж офіційні й партнерські гості з країн Європи і США називають модель нашого господарства майбутнім України.
Свою сиву голову схилю й перед організаторами Новобасанської, чи якоїсь іншої, об’єднаної громади, якщо побачу, що й вони здатні створити в своїй громаді таку успішну і соціально відповідальну економіку, яка є в майбутній об’єднаній Бобровицькій громаді. До речі, наше господарство допомогло району стати «потужним та спроможним» і без децентралізації. Та і в тій же Новій Басані, де орендуємо частину земель, створили для місцевих механізаторів, водіїв та інших працівників більше чотирьох десятків нових робочих місць. От тільки, чи може Левченко похвалитися подібним результатом від свого «розсуду»? Поки що бачу одне: у погоні за «покнязювати» в нього, мабуть, глузд за розум заходить. Водночас, либонь, і новобасанцям та їхнім союзникам до вподоби ота гра у своє «князівство». Втім, відчуваю, недовго їм перебувати в «рожевому тумані». Переконаний, прозріння скоро настане. Але, на превеликий жаль, наступати на одні й ті ж граблі стає чи не головною національною рисою українців.
Леонід Яковишин
Герой України, генеральний директор ТОВ «Земля і воля», кандидат економічних наук
